– Ох, немає в мене помічників, одні жінки в хаті, – щоразу бурчав батько, коли треба було щось полагодити або перетягнути важке.
Днями привезли дубовий стіл і комод. Батько зекономив, сплатив доставку до під’їзду. Думав когось із мужиків із місцевих попросить, дасть гроші, і вони разом затягнуть на їхній третій поверх. У них п’ятиповерхівка, ліфта немає. Та й роботи на десять хвилин, а за підйом дорого просять!
Але як на зло поряд нікого не було.
Коли не треба за облізлим столом у дворі мужики грають в шашки. Відпочивають, жмурячись на сонечку і завжди раді підзаробити.
А тут нікого немає, дощ почав накрапати, залишаючи темні плями на картонній упаковці.
Стіл хоча б розбірний, тато невдоволено бурмочучи поставив Таню біля під’їзду постерегти, і тягав додому сам стільницю, потім ніжки столу і кріплення.
– Ну, ні в чому не щастить, ну як так жити? Так про сина мріяв, заради цього й одружився, як порядний, а вона дівку народила, ну треба ж. І баба ж Катя з села переконувала, що хлопець буде, не інакше як підмінили, – бурчав батько.
Таня до цих слів давно звикла, вона знала, що чекали на хлопчика, тато хотів його Віктором назвати, а народилася вона, Таня.
Історію цю сімейну від неї не приховували, мати казала, що коли народила, їй одразу дали дитину, щоб вона глянула.
– Ну що, матусю, хлопець у тебе народився! – сказала акушерка.
Але мамі потім стало недобре, вона майже не пам’ятала, що бачила.
Та й інше було як у тумані.
Акушерка тоді чомусь вигукнула:
– А це що?! Тужся, давай не спи…
Коли їй принесли годувати дівчинку, мати почала від неї відмовлятися, просила їй сина повернути, мовляв, підмінили.
Але їй строго сказали, що такого не може бути, донька у неї, дівчинка, переплутала вона в тому стані і все…
– Ну що, як комод понесемо? – строго запитав батько Таню. – Давай, допоможи. Давай, тягни, он яка велика виросла, як гуляти, то сили є!
І Таня допомагала і тягла з батьком цей важкий дубовий комод. Він був уже зібраний, ну не розбирати ж його під дощем біля під’їзду?!
Та й взагалі, Таня завжди намагалася туту допомогти, хоч трохи замінити йому сина, якого він так хотів.
Вона чіпляла з ним карнизи, свердлила дрилем отвори в бетоні. Штробила стіни, коли вони змінювали проводку. Ставила новий унітаз, клеїла шпалери і фарбувала стіни.
Батько у Тані з бригадою ремонтом займався і мріяв із сином у парі працювати. І Таня дуже старалася, їй і самій це заняття подобалося.
– Ось зробимо ремонт у багатому будинку і машину купимо, – мріяв тато.
Але їм поки що такі замовлення не траплялися, видно рівень не той.
Але одного разу якийсь друг батька сказав, що за містом будинок терміново продається.
– Там така історія дивна, чиновник один вліз в якусь історію. Його майно забрали, а йому самому дали термін. Дружина з того всього злягла і її не стало, не витримала ганьби і злиднів, а цей старий будинок його синові належить. Хлопець хоче продати його дорожче, але спочатку зробити косметичний ремонт. Платить непогано, берешся?
Батько дуже надихнувся ідеєю. Таню з собою взяв і вони поїхали за місто з чоловіком з батькової бригади, звали його Георгій Васильович.
У Георгія була непогана машина.
Батько Тані цокав язиком.
– Ну що, Тетянко, допомагати будеш? Тоді таку машину з тобою теж купимо, їздити тебе навчу!
Потім батько повернувся до Георгія і з усмішкою додав:
– А що робити, мужика другого в нас у сім’ї немає, одні жінки, навіть кішка. Добре хоч Таня в мене вміла, все може, за що не візьметься. Ну не як чоловік звичайно, але на безриб’ї і так добре.
Таня не ображалася, знала, що тато її любить і ці слова жартівливі.
Вони звичайно іноді зачіпали її, інші татусі таких доньок звуть принцесами, вбирають і балують. А вона волосся гумкою збере в хвіст, щоб не заважало, і з татом працює. Але може він колись зрозуміє, що це тому, що вона дуже любить його.
На місці за вказаною адресою на них уже чекав якийсь чоловік.
– Здрастуйте, я Віталік а це той самий будинок, подивіться обсяг робіт.
Хлопець був якийсь похмурий, напевно, на нього так подіяло те, що з батьками його трапилося. Звик мабуть гуляти із золотою молоддю, а тепер останнє розпродає.
– Ну що, показуй свою розвалюху, – навмисне применшив зовнішній вигляд будинку батько, щоб ціну набити.
– Та мені б подешевше, тільки зовні, так будинок міцний, ви всередині ще подивіться.
Віталій пішов відкривати будинок, а Георгій підштовхнув батька в плече:
– Сергію, ти глянь на нього… Той хлопець це ж викапана твоя Таня, та й на тебе схожий, ніби він твій син, а не того пройдисвіта!
Батько Тані очі вирячив від здивування.
– Та ну тебе, казна–що верзеш, якби в мене син був, він би як я був, на мене то глянь! А цей слабий ні краплі не схожий!
– Та викапаний ти, Таню, ти хоч сама глянь! – сміявся Георгій.
Поки вони ходили й оглядали будинок, міряли скільки треба купити матеріалу й обговорювали колір, Таня мимоволі дивилася на Віталія.
І справді дивно, вона ніколи не бачила, щоб хтось так на неї був схожий. Дивно.
Віталій її погляд на собі відчув і теж відволікся. І потім постійно на неї озирався і з подивом розглядав, значить теж помітив їхню схожість.
Але потім вони попрощалися, домовившись про початок робіт і роз’їхалися.
А у Тані так і засіло в голові питання – і як це може чужий хлопець бути як дві краплі води на неї схожий?
Ремонт будинку Таню захопив.
Георгій із батьком залучили ще й мужиків з бригади. А Таня зайнялася дизайном, їй це найбільше подобалось.
Це звісно не аби який будинок, але господареві Віталію схоже було все одно, як вони зроблять, аби чисто й недорого. І Таня увімкнула фантазію і робила так, наче сама в цьому будинку жити збиралася.
Коли будинок був готовий, Віталій приїхав прийняти роботу і сплатити залишок.
Але Таня не витримала, сама до нього підійшла:
– Слухай, ми напевно більше ніколи не побачимось, але тобі не дивно, що ми з тобою такі схожі?
– Звісно, дивно, але було незручно це говорити, не хочу нікого турбувати. Тим більше, що я тепер самітник, всі друзі відвернулися.
– Хочеш спілкуватися, ну хоча б… Як брат і сестра? – несподівано злетіло з язика у Тані.
Але Віталій чомусь дуже зрадів з її слів:
– Звичайно хочу, мені взагалі поки ремонт ішов так подобалося на тебе дивитися, на батька твого і на цього дядька Георгія! Мої завжди були манірні і брехали постійно, та й взагалі… А тут ви ніби рідні, мої з такими людьми зверхньо спілкувалися, а я терпіти не можу, коли цінують не по душі, а по грошах, – і Віталій уперше за все знайомство посміхнувся.
– Ти чого там із цим шепотілася? Не здумай, сподіваюся хоч мій зять буде здоровим мужиком! – удома сказав батько Тані.
– Та облиш, тату, ми просто дружимо, хороший хлопець, – почала захищати Віталія Таня, але батько її і слухати не хотів.
– Не вигадуй, я тебе попередив!
Таня ж із задоволенням почала з Віталієм спілкуватися.
Вони могли гуляти і мовчати, або піти десь перекусити чи піти годувати качок на ставок.
Таня мала дивне відчуття, з одного боку вони так дивно розуміли один одного, аж лячно було. Вона як тільки подумає, а Віталік одразу говорить чи навпаки. Виходить, що вони знайшли один одного, вони дві половинки?
Але в Тані не було до нього почуття, яке називають любов’ю, він був їй близький як брат. Та ще ця дивна їхня схожість, нічим не зрозуміла…
– Таню, я тобі одну річ хочу розповісти, але ти тільки не смійся, – одного разу сказав Віталій. – Мені моя бабуся коли йшла сказала по секрету, що я не рідний син моїм батькам. Що в матері народився хлопчик, якого не стало, а з нею в пологовому будинку інша жінка народжувала, у неї були двійнята. Ну і мене підмінили, віддали їй за хорошу винагороду. А ті просто сказали, що в неї дівчинка і все.
– Та ти що, правда так сказала?! То хіба таке буває? А що ж ти раніше не казав? – у Тані серце стрепенулося від неясного передчуття.
– У бабусі вже з пам’яттю було недобре, вона багато дивного говорила і я вирішив, що це її чергові вигадки.
– Слухай, а коли в тебе день народження, мені до твоїх слів і на думку не спадало запитати, ну кажи! – від своєї здогадки Таня просто була сама не своя.
Віталій сказав.
– І в мене цього ж дня і року, це не може бути випадковістю, йдемо до моїх батьків швидше і все їм розповімо! – захвилювалася Таня.
Сергій Іванович зустрів це припущення недовірливо.
– Він мій син? Що за нісенітниця, та хіба такий був би мій син? Та я вона яка, і в плечах, і взагалі. А цей, та сама глянь!
Натомість мама просто скам’яніла, побачивши Віталія.
Потім прийшла до тями, стала озиратися і як робот повторювала те саме:
– А я ж і говорила, говорила їм, поверніть мені сина, якого я народила, а вони забрали, забрали його, а я відчувала!
Сергій Іванович все ж таки наполіг на тесті.
– Ну хіба це мій Віктор? Та годі мені голову морочити цим Віталіком, жіночі вигадки якісь! – обурювався батько.
Але коли тест показав, що Віталік його син і брат Тані, батько був приголомшений.
Спочатку ходив і бурмотів:
– Та Таня моя набагато краща, ніж цей! Характер не мій, придумали ці тести, людей обманюють!
Але потім визнав, соромився правда довго Віталіка, але став звикати, вчити по-своєму.
Таня тепер відчувала, що вона в родині улюблениця батька, ось вона і дочекалася цього нарешті.
Так і вони й стали жити.
Із батьком Віталія, який тепер мав термін, там щось трапилося і його не стало.
Віталій тепер жив з рідними батьком і матір’ю у їхній п’ятиповерхівці.
Батько вчив його чоловічим навичкам, але у Віталія була інша освіта і він зі своєї роботи йти не збирався. Планував підзаробити і купити своїм батькам нову квартиру в новому будинку.
Таня ж вийшла заміж за свого однокласника, який до неї давно залицявся. І живе в тому самому будинку, недарма вона його під себе ремонтувала, як відчувала, що справді там житиме.
Тепер у Тані все стало на свої місця, порожнеча була заповнена. Вона знайшла відразу дві свої половинки – коханого чоловіка й брата.
Все ж таки на світі є справедливість. Усі отримали те, що заслужили…
