Сергій дуже втомився на роботі і мріяв на вихідних відіспатися.
У п’ятницю ввечері вони з дружиною Наталкою за вечерею випили по келиху ігристого – був привід.
Пʼятнадцять років тому вони в цей день познайомилися…
Сергій ліг спати. Так приємно усвідомлювати, що завтра вранці не дзвонитиме будильник…
Під ранок йому наснився дивний сон. Він пам’ятав, що навіть уві сні дивувався – буває ж таке?!
І намагався щосили цей сон не забути, щоб Наталці розповісти.
Отже, світлим суботнім ранком Сергій прокинувся в чудовому настрої і одразу почав розповідати Наталці свій незвичайний сон.
– Уявляєш, ніби сиджу я на лавці біля нашого будинку і на тебе чекаю, – сказав він. – І раптом підходить чоловік… А в нього за спиною таке… З крилами наче за спиною! І поруч біля мене сідає!
– За спиною що? – здивувалася дружина. – А ти яєчню будеш з помідорами?
Наталя дивилася на чоловіка, не розуміючи, що він таке говорить.
– Так, з помідорами та ще й з ковбаскою… Ну слухай далі! Крила за спиною! І він каже мені – нарешті я тебе знайшов, Сергію! Ну ти собі уявляєш, він мене шукав?!
– Хто шукав? А каву з вершками, чи чорну? – Наталка в короткому халатику крутилася біля плити, і Сергій подумав, що вона так само приваблива, як і раніше!
– Каву чорну, Наталко… Ти мене не чуєш? Послухай і зрозумієш, чому я тобі цей сон розповідаю! Адже я не просто так, я ж не схожий на бабцю-гадалку, га?
Наталя озирнулася на чоловіка. Він сидів зі сну ще кудлатий на табуретці в шортах і майці, і вона посміхнулася.
– Ні, Сергійку, не схожий, хоч чути від тебе історію про якогось дядька з крилами трохи дивно! Тримай свою яєшню з помідорами та ковбасою.
– Ось! Саме й кажу, що дивно, тому що цей чоловік заявив мені, що це тепер він став Янголом, а раніше був людиною!
Мало того, він тебе знає, казав, що він з тобою в одному класі в школі вчився і звали його тоді Андрій Онищенко!
– Андрій Онищенко? А ти його звідки знаєш? Я тобі про своїх однокласників начебто нічого не розповідала, приводу не було…
– А я його й не знаю, це він мені уві сні розповів, що навчався з тобою в школі і що звали його тоді Андрій Онищенко, і був він у тебе дуже закоханий усі шкільні роки! – голосно сказав Сергій.
– А через три роки після закінчення школи його не стало, бо він з дитинства був слабий. І тепер він став Янголом.
– Точно, мені Маринка давно ще говорила, що його не стало, я щойно це згадала, але як ти це все міг дізнатися? Став Янголом? Це все уві сні тобі Андрій сам сказав? Нісенітниця якась. А навіщо він тобі взагалі наснився?
Наталка повірити не могла у все розказане і недовірливо дивилася на чоловіка.
– Наталю, кава! – гукнув Сергій, і Наталка спритно вимкнула газ і підхопила турку з кавою так швидко, що пінка, яка піднялася, не встигла вилитися на плиту.
– Навіщо приснився? А він мені все пояснив, я тобі все це тому намагаюся розповісти, бо не знаю, як мені реагувати! – Сергій пив гарячу каву і сердився на себе, що не може передати словами дивне відчуття, що це був не зовсім сон, а начебто правда…
– Андрій розповів, як ходив за тобою по п’ятах, з фізикою тобі допомагав. Подарував тобі в дев’ятому класі браслетик із двома половинками сердець. А коли ти його втратила, тобі він сказав, що ти розбила йому серце… Було таке?
– Було! Оце так, як таке може бути, адже цього ти точно знати не міг?! – Наталка сіла поруч із чоловіком, і тепер уже уважно його слухала.
– Розказуй, що було потім!
– Коротше, Наталю, я його звісно розумію, не закохатися в тебе неможливо. І, як Андрій розповів, це почуття до тебе, чисте й благородне, його й врятувало.
Він багато років хотів після відходу на той світ стати Янголом, тому що Янголи мають можливість спілкуватися з живими через сни. І завдяки любові до тебе та його чистих помислів його нарешті зробили Янголом. Ось він і вирішив наснитися мені, щоб попросити про одну дуже важливу справу.
– Ну, припустимо. Але тобі з якого дива він наснився? – Не зрозуміла Наталя. – Ти ж з ним знайомий не був?
– У тому то й справа, – зрадів Сергій, що Наталя нарешті перейнялася темою і почала йому вірити.
– Якби він тобі раптом наснився, ти повірила б, що Андрій – Янгол? Та ти б наговорила йому всякого і веліла йому більше не снитися, так? – засміявся Сергій.
– Ну так, він мені ще в школі дуже набрид, ні, він хлопець хороший був, але не подобався він мені, що поробиш, – погодилася Наталка.
– Ось! А мамі своїй він переживав наснитися, вона у нього вже старенька, раптом вона дуже розхвилюється. Та й не повірить вона йому, він тоді дуже виробляв, від нерозділеного кохання, на матір уваги не звертав, а тепер дуже шкодує, хоче по-справжньому у неї пробачення попросити. Так, щоб мати йому повірила, що він тепер виправився, що його Янголом зробили.
І якщо ми з тобою його маму заздалегідь підготуємо, а він до неї у сні в янгольському вигляді з’явиться, то тоді вона йому точно повірить, розумієш?
– Чудово! Сергію, як ти собі це уявляєш? Ми що, підемо до цієї незнайомої літньої жінки і станемо їй розповідати, що її Андрій, її син, якого багато років тому не стало, став Янголом?
Та вона скаже, що ми зовсім уже! Вирішить, що ми з тобою пройдисвіти, їх зараз багато різних є.
Ні, я в цьому не можу брати участь, так і знала, що від Андрія нічого хорошого очікувати не варто.
Він авантюрист, навіть на тому світі! Теж мені Янгол! Ми з тобою нормальні люди, ти – лікар, людям допомагаєш, я вчителька, мені соромно такими нісенітницями займатися! – обурилася Наталка.
– Добре, ти правильно сказала, що я людям допомагаю. І якщо є хоч якась, навіть найнеймовірніша можливість допомогти людині, я її завжди використаю.
У Андрія мама дуже сумує, вона одна залишилася на старості років. І вважає себе винною, що сина не вберегла, не змогла знайти слів, щоб він здоров’я не витрачав при його слабому серці.
Мати завжди себе звинувачує, а Андрій, тобто Янгол, хоче до неї прийти уві сні, якщо ми її попередимо, а він їй цієї ночі насниться, вона повірить, що це правда. От ти б повірила?
Збіг, що він одразу після нашого попередження їй насниться – малоймовірний, це схоже на правду, і я думаю, Ганна Валеріївна повірить.
Мені Янгол ще кілька речей, які тільки він та його мама знає, розповів, щоб її переконати. Ну що, ти згодна? Удвох ми переконливіші.
Сергій чекав, що відповість Наталя.
Вона підійшла, поклала йому руку на плече,
– Знаєш, я завжди знала, що ти хороший хлопець! Ну хто б ще став допомагати якомусь хлопцю, зі школи закоханому в його дружину, якого вже не стало і він став Янголом?
Тільки ти, Сергійку, здатний на таке, я тебе люблю, – погляд Наталі підтверджував сказане.
– І я тебе люблю, причому з кожним днем все сильніше, – Сергій захоплено дивився на дружину.
– Ну то що, коли підемо до мами твого Янгола? – раптом запитала Наталка.
– Можна прямо сьогодні, адресу Ганни Валеріївни я начебто правильно запам’ятав, – зрадів Сергій.
– Приголомшливо, Янгол тобі навіть адресу сказав, мені здається, я вже починаю у все це вірити, правда-правда, – Наталя прибрала посуд. – Ну що, збираємося і йдемо, це ж має бути десь недалеко?
Адреса виявилася реально існуючою, правда код на під’їзді не підійшов, але стільки ж років минуло, видно поміняли.
Вони проскочили за молодою парою і піднялися на потрібний поверх.
На дзвінок у двері ніхто довго не відповідав. Наталя розчаровано глянула на Сергія, але тут почулися легкі кроки, і тихий голос промовив:
– Хто це?
– Ганно Валеріївно, привіт, це Наталя, я в одному класі з Андрієм у школі вчилася, може ви пам’ятаєте?
Ми з чоловіком удвох до вас прийшли, – Наталя запнулась, не знаючи, що ще сказати, але двері раптом відчинилися.
– Наталю, як же ж, звісно пам’ятаю. Бачила вас, та й ваші фотографії у Андрійка в кімнаті досі є. Я там нічого не міняла, все залишила, як за нього було.
А ви майже не змінилися, як же ж мій Андрій любив вас. Але я анітрохи вас не звинувачую, вибачте, що за вашого чоловіка це говорю, та тільки ця справа минула, Андрія давно вже немає, – Ганна Валеріївна відвернулася – спогади про сина і присутність дівчини, яку він любив, схвилювали її.
Наталка подивилася на Сергія – як почати цю незвичайну розмову?
Але Сергій раптом несподівано запитав:
– А пам’ятаєте, як Андрій для вас квіти з клумби у дворі вранці нарвав у ваш день народження? Ви прокинулися – а на тумбочці ваза з айстрами, Андрій тоді в шостому класі вчився?
А ще Андрій якось не втримався і з’їв усі ваші улюблені шоколадні цукерки, він їх теж любив. Він тоді ще у садок ходив, ви скромно жили. І коли він років у п’ятнадцять став тишком-нишком від вас підробляти, він купив цілий кілограм цих цукерок, ви це пам’ятаєте, Ганно Валеріївно?
– Звідки ви це все знаєте? – літня жінка здивовано дивилася на Сергія. – Адже окрім нас з Андрійком про це ніхто не знав! – і Ганна Валеріївна слаба присіла на стілець.
– Ось саме, це знали тільки ви й Андрій, і зараз я вам дещо розповім, тільки ви не дивуйтесь і будь ласка вислухайте мене до кінця, гаразд? – попросив Сергій. І Ганна Валеріївна погодилася…
– Слухай, я просто не знаю, як мені тобі дякувати, ти мені тепер справжній друг, – Янгол простягнув руку і Сергій потис її, дивуючись, як уві сні можна так відчувати потиск рук?
Все-таки сновидіння зовсім не вивчені досі.
– Я прийшов до мами уві сні і вона була така рада! Дякую, що ти її попередив, мама зрозуміла, що це не просто сон, а що ми з нею спілкуємось по-справжньому! Я зміг попросити вибачення у неї і тепер я можу бути її Янголом Охоронцем! Моя мама більше не одна, я тепер буду з нею поряд! – Янгол увесь сяяв, та так, що над його головою навіть з’явився німб, якого раніше не було.
– Слухай, ти сяєш, у тебе над головою, і навіть довкола крил світло, – здивувався Сергій.
– Треба ж! Мені додали святості, а я відчуваю – що за легкість і сила в мені раптом з’явилися? Слухай, Сергію, ти ж лікар, правильно?
– Так, я лікар, а що? – здивувався Сергій.
– Думаю, я зможу тобі допомагати у якихось складних випадках із важкими пацієнтами. Поки що не знаю, як це буде, але точно відчуваю, що зможу. Так що, друже, я з тобою не прощаюся!
– Знаєш, а я радий, що ми з тобою познайомилися. Дивно так говорити, але ж це правда, мій друг – Янгол! За маму не турбуйся, ми з Наталкою її тепер відвідуватимемо. І взагалі, ти знаєш, Андрію, ти виявився чудовим хлопцем. Даремно Наталка думала, що ти не дуже…
– Ну, це вже якраз слава Богу, а то залишилася б одна, – Янгол розсміявся. – Ну так що, до зустрічі! При нагоді побачимося!
– Чудово! – Сергій у відповідь простягнув руку Янголу. – До зустрічі, друже!
Життя довга і дуже цікава штука!