Сергій відчиняв двері квартири своїм ключем і уявляв, як зараз зрадіє його кохана дружина Тетяна.
Його не було вдома майже рік, бо чоловік тимчасово працював в іншому місті.
Спочатку його відправили у відрядження на місяць, а потім продовжили його ще на невизначений час. Так склалися обставини.
І ось, нарешті, днями Сергію дали тиждень, щоб він зміг відвідати дружину. І він вирішив не повідомляти про це кохану, а влаштувати їй сюрприз.
Чоловік тихенько зняв черевики, поставив сумку з речами в коридорі і з букетом квітів за спиною пішов на голос дружини, що долинав з кухні.
Він підійшов до дверей і так і став на порозі від побаченого!
Сюрприз і справді вдався. От тільки це був не його сюрприз…
Дружина на кухні була не одна. За круглим столом обідали двоє – його Тетяна, і ще якийсь чоловік розумного й поважного вигляду.
Дружина, побачивши чоловіка, який так несподівано повернувся додому, від несподіванки застигла в подиві, а її гість, як ні в чому не бувало, усміхнувся Сергію, і дуже чемно привітався:
– Доброго дня. З приїздом.
– Здрастуйте… – розгублено відповів Сергій і подивився на дружину ошелешеним поглядом. – Тетяно… Я приїхав…
– Сергію! – нарешті, схаменулася та, випурхнула з-за столу, і кинулася до нього обійматися. – Яка я рада! Ну чому ти заздалегідь не сказав мені про свій приїзд?
– Я бачу, як ти рада… – Сергій нервово дав їй у руки букет, і повернувшись до її гостя, сердито запитав: – Це хто у нас такий в гостях?
– Не переживайте, Сергію Вікторовичу, – так само спокійно відповів чоловік. – Я всього лише працюю з вашою Тетяною. В одному відділі. От зайшов її відвідати. Вона у нас трохи занедужала.
– У вас? – різко зреагував на таке Сергій. – У кого це у вас?
– У нас, значить, у нас. До речі, хочу представитися. Мене звуть Степан Григорович. А ви, наскільки мені відомо, зараз працюєте в сусідньому місті, на одному підприємстві. До речі, там у нас з вами є спільний знайомий. Він мені про вас по телефону розповідав.
– І що? – Сергій нервово нахмурив брови. – До чого тут якийсь знайомий? Я сподіваюся, ви тут уже насидились у гостях? Адже так? Вам, мабуть, пора додому?
– Так-так, звісно, – усміхнувся Степан Григорович. – Тільки ось зараз доїмо цей шматочок торта. Надто вже ваша дружина готує смачні торти. Я їм їх щоразу із величезною насолодою.
– Щоразу?! – Сергій знову повернувся до дружини, яка все ще була розгублена. – Тетянко, що відбувається?
– Сергію, заспокойся. Степан Григорович зараз, справді, піде. Так, Степане Григоровичу? Вибачте, звичайно, але… Сергій повернувся… Він з дороги дуже втомився, от і нервує…
– Звісно, звісно, Тетяно. Ваша дружина, Сергію Вікторовичу, балує наш колектив своїми фірмовими тортами вже майже рік, – знову посміхнувся своєю єхидною посмішкою Степан Григорович. – Бо ж після вашої надто довго відсутності наш колектив став для неї єдиною розрадою. До речі, дозвольте поцікавитися, а ви самі приїхали надовго? Назавжди, чи всього на тиждень, як мені сказав наш спільний приятель Володимир?
– Володимир? – перепитав Сергій. – А ти звідки знаєш його?
– Я ж вам щойно казав, що маю знайомого, який працює разом з вами в одному відділі. Це мій друг дитинства, і в нас із ним завжди були хороші дружні стосунки. Він мені іноді багато чого цікавого розповідає. І веселого. Бо весела він людина. А ви – весела людина, Сергію Вікторовичу?
– Так, я засікаю час! – сказав Сергій. – Даю тобі п’ять хвилин на те, щоб ти встиг доїсти свій торт, і потім… Якщо ти не зникнеш – нарікай на себе!
– Сергію, ну, не можна ж розмовляти так! – вигукнула Тетяна, але чоловік тут же ж строго подивився на неї.
– А з тобою ми поговорили пізніше… Гарний ти мені сюрприз влаштувала… Дякую тобі…
– Ну, з приводу сюрпризів, я б з вами посперечався, – знову нахабно втрутився в розмову Степан Григорович. – Як розповідав мені той самий Володимир, по сюрпризах ви є чемпіоном світу! І я думаю… Ні, я певен, ви ще Тетяну своїми сюрпризами здивуєте. І все-таки я не почув, чи ви приїхали назавжди, чи як?
– Так, мені все це набридло! – Сергій заскрипів зубами. – Ходімо, Степане Григоровичу, поговоримо на сходовому майданчику.
– Із задоволенням, – кивнув гість.
Степан Григорович першим пішов до дверей, і господар квартири рішуче попрямував за ним.
Тільки-но вони опинилися на сходовому майданчику і зачинили за собою двері, Сергій зашипів:
– Слухай сюди, розумнику. Зараз ти підеш звідси назавжди, і більше ніколи, чуєш, ніколи тут не з’явишся! Тобі зрозуміло?
Степан Григорович знову посміхнувся, але тепер уже не дуже приємною усмішкою.
– Так, звісно, мені зрозуміло. Але тепер послухай і ти мене, Сергію… Ти, в свою чергу, теж має дещо зробити… Сьогодні ж ти розповіси своїй дружині всю правду. А якщо ти не зважишся на це, тоді… Тоді – що вдієш – доведеться мені самому все розповісти. Хоч це буде й не по-чоловічому, але я це зроблю.
– Я мушу все розповісти? – Сергій витріщив на співрозмовника очі. – Що – все?! Про яку правду ти тут говориш?!
– Правду про твоє інше життя, Сергію! Там, на роботі! Про іншу жінку, з якою ти живеш уже пів року як із дружиною. І яка впевнена в тому, що ти поїхав сюди тільки для того, щоб розлучитися з Тетяною. Ти ж їй так сказав, своїй Олені? Правда? Вона ж від тебе чекає дитину.
Сергій миттю розгубився.
– Ти… Ти звідки це все придумав?
– Тобі ще раз нагадати про нашого спільного знайомого Володьку? Твоя Олена – як-не-як – його двоюрідна сестра. Вона все йому розповідає, а він переживає. Хіба він не казав тобі про це? Мені він казав. І тільки тому сьогодні я тут, – Степан Григорович раптом осікся. – І не тільки тому… Я знав, що ти приїдеш… Тож, Сергію Вікторовичу, це я тобі даю рівно добу. Сьогодні ж ти розповідаєш Тетяні всю правду, завтра ви подаєте на розлучення, і… Більше я тобі морочити голову цій жінці не дозволю. Вона мені надто дорога. Ти мене зрозумів?
– А якщо я хочу залишитися тут? – прошепотів розгублено Сергій. – З Тетяною. Ми ж із нею чоловік і дружина.
– Ти, може, й захочеш залишитися… Та ось Тетяна тепер навряд чи погодиться.
– А звідки ти знаєш?
– Я знаю, – впевнено кивнув Степан Григорович. – І тому брехати тобі більше не має сенсу. На тебе чекають в іншому місці, в іншому будинку. Скоро ти матимеш дитину… А тепер я з тобою прощаюся. А з Тетяною – ні. Я ще прийду сюди і не раз.
Він спокійно розвернувся, і неквапливо почав іти сходами вниз.
Сергій з хвилину стояв біля зачинених дверей, роздумуючи, що йому тепер робити. Потім він відкрив двері, і одразу побачив Тетяну. По її обличчі він одразу все зрозумів.
– Ти чула нашу розмову? – спитав він.
Вона мовчки кивнула головою.
– І все чула?
– Все.
– Значить, ти і на розлучення згодна? – тихим голосом запитав Сергій.
Вона знову кивнула, і через кілька секунд додала:
– Я давно на це згодна…
Сергій стояв і ніяково дивився на дружину. Що тепер буде і що робити з його життям він не знав…
