Сергій після першого шлюбу одружуватися повторно не збирався.
Йому з лишком вистачило першої дружини. Несамовитої та самозакоханої жінки.
Найприкрішим було те, що до весілля Лариса була жінка–мрія, але щойно наречені переступили поріг квартири, де їм треба було будувати нове, щасливе майбутнє Лариса моментально змінилася.
Тепер, окрім грошей, її абсолютно нічого не цікавило.
Сергій завжди вважав, що він заробляє досить добре, але новоспечена дружина так не вважала, а ще Лариса була дуже ревнива.
Сергій спочатку не дуже звертав на це увагу, але незабаром справа дійшла до абсурду.
Лариса почала прямо стежити за Сергієм.
Він це знав, але терпів.
До пори до часу…
Так тривало два роки, а потім Сергій відчув, що більше він цього терпіти не може.
Того ж дня чоловік подав на розлучення.
Звичайно гладко все не пройшло.
Сварки, нічні дзвінки, погрози, сльози, благання…
Класика…
Сергій тримався і врешті–решт Лариса відступила.
Зараз, через три роки, йому здавалося, що він побував у найгіршому періоді свого життя, тому повертатися туди вдруге він зовсім не збирався…
…Сергій ще солодко спав, як раптом його розбудив шалений гавкіт сусідського собачки.
Вставати зовсім не хотілося, але песик ніяк не заспокоювався.
Сергій неохоче виліз з-під затишного пледу, вдягнув шорти й пішов глянути, що ж там таке.
Взагалі-то, лізти в чужі справи він не любив, але баба Катя, власниця сусідської хати, тиждень тому поїхала в місто і попросила його подивитися за будинком, а також годувати того самого собачку.
Сергій його трохи побоювався і ніколи не погодився б добровільно підійти до вольєра.
Але, щоб погодувати песика, заходити у вольєр не потрібно було, тож проблем не виникло.
Зараз, невдоволено бурмочучи, Сергій думав про те, що буде, якщо той вибрався з вольєра.
Було ясно, що нічого хорошого…
На щастя чоловіка собачка знаходився на своєму місці, а гавкав він, як виявилося, через якусь незнайому молоду жінку, яка намагалася потрапити на подвірʼя, але, мабуть, через собачку побоювалася це зробити.
– Здрастуйте, – Сергій з цікавістю оглянув незнайомку. – Якщо ви до баби Каті то її немає. Поїхала у місто.
– Знаю, – незнайомка глянула на чоловіка. – Ви, мабуть, Сергій?
– Так, це я, – сказав чоловік.
Він дивився на незнайомку й не розумів, що відбувається.
– Бабуся про вас говорила. Я Віра, – вона простягла Сергію худеньку ручку. – Внучка баби Каті. Бабуся різко змінила свої плани і вирішила ще на кілька тижнів залишитися в місті, а мене відправила сюди. А знаєте, що найдивніше?
– І що ж? – Сергій зацікавлено подивився на Віру.
– Це ж я його бабусі й привезла! Цуценям! Маленький був, кумедний! А зараз? Ого який виріс!
Сергій посміхнувся.
– І скільки ж вас тут не було, Віро?
– Два роки, – Віра зітхнула. – Все було ніколи, а зараз ось… Ну, загалом… Неважливо!
Чомусь, цієї хвилини, Сергієві стало шалено шкода Віру.
Чому він і сам не знав, але весь її вигляд показував, що приїхала вона сюди явно не тому, що в її житті все прекрасно.
– Ось що, Віро, давай на «ти»! Добре?
– Добре, – Віра посміхнулася.
– Дивись, – Сергій відкрив хвіртку. – Вже не знаю хто зробив для нього вольєр, але вийти з нього, на мою думку, він просто так не може, а годувати і напувати його простіше простого!
Через пів години Віра була повністю введена в курс справ, а Сергій якось зовсім несподівано для себе запросив її на вечерю.
Втім, того дня Віра відмовилася сказавши, що втомлена, але пообіцяла, що найближчими днями вони обов’язково повечеряють і навіть пообіцяла, що приготує вечерю сама.
Сергій повернувся додому.
Турбота про сусідську хатину і песика спала з його плечей, але це чомусь не тішило, а найбільше його дивувало те, що з його голови ніяк не виходила Віра.
Здавалося б, що нічого такого особливого в ній не було, на відміну, наприклад, від Лариси.
Та була жінка ефектна і незабутня, а Віра…
Віра була якась… Проста…
Але незважаючи на це Сергію шалено хотілося побачитися з нею, а приводу для цього він ніяк не міг знайти.
Привід, як завжди, зʼявився несподівано.
Якось уранці, у своїй поштовій скриньці, Сергій знайшов лист адресований бабі Каті.
Здивувало навіть не саме повідомлення, а те, що це був саме паперовий лист.
Сергій пішов до Віри для того, щоб віддати його і заразом запитати, хто ж це в наш час ще пише листи?
Цей факт його справді дуже цікавив.
Віра взяла листа і засміялася.
– Це баба Марія, бабусина подруга. Розумієш її, начебто, забрав син до себе, а з телефоном дружити вона так і не навчилася. Ось вони з бабусю і пишуть одна одній листи.
– Ясно, – Сергій теж розсміявся. – Ти вибач… Просто це справді дивно.
– Та нічого. А знаєш, Сергію… Я ж обіцяла тобі вечерю… Так що… Приходь сьогодні до шостої години! Думаю, що встигну нам приготувати щось смачненьке!
Сергій із радістю погодився.
Розуміючи, що троянд тут не купити, Сергій попросив зробити йому букет ще одну сусідку.
Квіти у тієї росли в садку гарні і букет вийшов дуже гарним.
До шостої години прихопивши тортик і букет квітів Сергій пішов до Віри.
Напевно, він очікував побачити її в гарній сукні, із зачіскою, але все вийшло зовсім не так.
Віра відкрила двері і Сергій ахнув від побаченого.
Вона була в бабусиному фартуху, розпатлана й чомусь зла…
Як виявилося, духовка баби Каті не піддалася Вірі, а плита, у потрібний момент, відмовилася функціонувати.
Одним словом вечерю вони доробляли разом, але це було так… Душевно чи що…
Якось по сімейному…
З того вечора Віра й Сергій більше не розлучалися, а коли у чоловіка закінчилася відпустка, він поїхав у місто і подав заяву про звільнення.
Давним вже його друг запропонував був йому роботу на віддаленні, але Сергій все ніяк не міг на це наважитися. Зараз він зробив це легко і просто. Так, ніби завжди прагнув саме цього.
Разом з Вірою вони вирішили, що у місто повертатися їм не хочеться.
Вони не знали, що буде потім… Жили теперішнім.
А Сергій?
Сергій тільки зараз зрозумів, що таке справжнє кохання!
Таке просте і при цьому красиве.
Точнісінько, як букет садових квітів…
