Сергій прокинувся рано, хоча й був вихідний. Треба ж дружині сніданок приготувати…
Він похмурий і сонний встав з ліжка і зітхаючи пошаркав на кухню.
-Що там… Чашки, ложки, кава, цукор, молоко, окріп? У якій послідовності? Голова не варить. Ще й напередодні вони були в друга на дні народження, так що ранок ще той, – думав він.
Марина ще солодко спала в ліжку, зараз він її розбудить запахом кави, потім треба з’їздити до тещі з дружиною. Привезти від неї нікому не потрібну поличку, щоб причепити і поставити на неї нікому не потрібні статуетки.
Жінки бачать у цьому якийсь особливий шик, а Сергій бачив у цьому захаращення квартири всяким мотлохом!
-Ну та нехай, – знову зітхнув він.
Отже, кава, цукор молоко… Спросоння Сергій не помітив, що поставив свою чашку на край столу.
Дзинь – і кухоль з гуркотом впав на підлогу.
Сергій аж присів. Зараз почнеться…
Через кілька секунд примчала розпатлана дружина і давай кричати:
-Ти що? Звідки у тебе руки ростуть? Ох! Це ж чашка до пари! Що ти наробив?!
Це був такий набір: дві кружки у вигляді сердець з іменами Сергія і Марити, і один з них з ім’ям «Сергій» він впустив.
Але цей набір Сергій сам дарував Марині на Валентина, то нащо сваритися?
-Ось ти впустив, тепер пари немає! Нікуди не годиться! Що тепер робити? – у сльозах кричала Марина.
-Та нічого, – спокійно відповів Сергій і грюкнув другий кухоль об підлогу. – Немає пари, і не було. Нові подарую, ще кращі!
-Що ти розумієш?! «Краще».., – не заспокоювалася Марина. –-Ці ти з душею дарував, а інші мені й даром не потрібні! Ти вже так не подаруєш!
-Та помовч ти! – вирвалося у Сергія.
Марина здивовано глянула на чоловіка. Такої фрази він собі ще не дозволяв!
-Ах помовчати? Ну сам напросився, тепер тримайся! – сказала Марина і пішла досипати…
Сергій розгублено ходив по кухні. Ну добре, каву можна зробити і в інших чашках.
Він так і зробив, приніс Марині в ліжко, але вона відштовхнула чашки, ще й на ковдру порозливала.
-Ну ясно – образилася… Треба якось помиритися, бо без обіду можна залишитися, – подумав він.
Що тільки Сергій не робив! І так і сяк, і в шию цілував, і лоскотав – нічого не допомагало. І тут він зрозумів:
-Та це ж щастя – дружина мовчить! Тиша! Здорово як!
На обід марина пішла варити борщ. Мовчки! Все одно треба було наварити на три дні.
Сергій засів за комп’ютером, вирішив пограти в ігри – вихідний же ж як не як.
-Як же добре, ніхто не ганяє від гри, тиша! – міркував він.
До обіду його не покликали.
-Ну нічого, неважко і самому налити собі тарілку борщу. А ще можна його поїсти з часником: ось так взяти часник і з чорним хлібом, тикаючи в сільничку.
Зазвичай Маринка свариться: мовляв, часником пахне, і не лізь у сільничку пальцями, але тут мовчанка. А ще можна їсти борщ голосно сьорбаючи. І знову тиша! Фантастика!
Подзвонила теща. Сергій чув, як розмовляла з нею Марина:
-Привіт! Ні, не можу я до тебе приїхати! Сама йому подзвони та запитай. Так, він удома. Я не можу йому сказати, скажи сама. Добре, я слухавку дам.
Марина мовчки передала телефон Сергію.
-Що там у вас відбувається? Ви поличку збираєтесь забирати?
Ну добре, можна і самому зʼїздити – так швидше.
Коли він приїхав, теща здивовано глянула на Сергія, не розуміючи, що відбувається у сім’ї доньки.
-Заслабла вона, язик великий став, – пояснив Сергій.
-Як це великий? Я ж з нею нещодавно розмовляла, – здивувалася теща.
-Від сварок великий став! Як починає голос підвищувати, так язик і збільшується!
Вдома Сергій кинув поличку у коридорі і сів грати далі.
Навколо крутилася Марина, пихкала в ніздрі і голосно зітхала, намагаючись привернути до себе увагу.
Сергій вдавав, що не чує її. Дружина потрясла його за плече.
-Що трапилося? – запитав Сергій.
Марина підійшла до стіни і показала на місце де має бути поличка.
Але Сергій вирішив пожартувати, ніби нічого не розуміє.
Ледве стримуючись, Марина принесла дриль, саморізи та полицю.
Гаразд, почепив. Ніяких претензій, що криво поличка почеплена, чи не туди прикрутив, все мовчки. Добре як! На полицю було поставлені нікому не потрібні статуетки.
Марина довгий час милувалась на них, переставляючи з місця на місце. Думки чоловіка не питали, а шкода – він би висловив усе, що думав про них.
О диво! Якби не ця гра в мовчанку, неділя була б повністю втрачена!
Для Сергія знайшлося б тисяча справ і до них знайшлося б три тисячі причіпок.
Але вже скоро вечеря, а вдома тиша, і ігри цілий день! Ніколи такого не було! Тільки от облом з вечерею вийшов – Марина зазвичай не вечеряла, яблучко і кефір, а Сергію вона готувала окремо, але тут ніякого ворушіння.
Та чимось смачним із кухні таки потягнуло. Запах такий ароматний. Пиріжки? Точно!
Коли все було готове, Марина витягла пиріжки з духовки, поклала їх у блюді гіркою і залишила на столі.
Сергій налив собі чай, узяв пару пиріжків та сів знову за комп’ютер. Надкусивши пиріжок, він відчув, що довкола начинки ще залишилося сире тісто. Ех, не вийшли пиріжки.
-От же ж! Пиріжки сирі і несмачні! – з жалем сказав Сергій.
Марина метнулася на кухню, судячи з усього перевіряти пиріжки.
-Які вони сирі! – закричала вона і підбігла з розламаним пиріжком до Сергія. – Дивись, ось це начинка, вона з варення, тому створює таку вологість довкола себе. Вони смачні, он пишні, я за рецептом їх готувала!
Зрозумівши, що вона порушила свою обітницю мовчання, Марина спрямувала весь гнів на Сергія:
-А чого ти просидів увесь день за комп’ютером? Справ було мало? Допомогти мені не треба було? Часником по всій квартиру тягне, як таке можна жерти з борщем? Поличку неправильно почепив, я хотіла на два сантиметри ближче до вікна!
Сергій її слухав і посміхався. От тепер вона така, яка є. І все ж таки вихідний вдався.
-Що б таке ще зробити наступного вихідного, щоб знову насолодитися тишею? – посміхаючись думав він.
