– Ну що ви робите? Залишити матір без нагляду та зібралися на море. А якби я не приїхав? Все, мами вже не було б. Гаразд вона, – Сергій кивнув на Яну. – Вона їй чужа, хоча за дев’ять років могла б і перейнятися. А ти то, Миколо, син їй рідний, – він ледве стримував почуття, що наринули.
Він згадав, у якому стані побачив матір. На вулиці листопад, всі давно будинки опалюють. Тільки в одному будиночку було холодно. Двері були відчинені і він зайшов до будинку. Там було темно, тільки ліхтар із вулиці світив у вікно.
– Мамо – покликав він.
Купа ковдр на ліжку заворушилася: – Хто там?
Він одним стрибком підскочив на голос: – Мама? – тільки і зміг він прошепотіти.
– Синку – відгукнувся рідний голос – Я зараз, я тільки встану.
Вже за двадцять хвилин Сергій віз маму до поліклініки на огляд. Він постійно оглядався назад і питав:
– Мамо, ти як?
Та, загорнута в ковдру і його куртку, шепотіла: – Все добре, синку, не хвилюйся
Маму поклали в окрему палату, він просидів біля неї всю ніч. А вона спала. Така маленька, втомлена. Він крадькома витирав сльози і докоряв собі, що довго не приїжджав.
А вранці він поїхав до брата, який разом із дружиною, жив у батьківській квартирі. У коридорі стояли валізи, готові до від’їзду. Ні сорому, ні совісті у людей.
– Я ж тобі гроші надсилав, просив, щоб мама ні чого не потребувала. А ти ? Завтра ж звільняйте квартиру та йдіть на свою іпотечну, – сказав Сергій. – Ти ж вже заплатив іпотеку, брате? Ти ж мої гроші туди вкладав і у мами, я так думаю, не соромився пенсію забирати? Це через тебе їй світло відключили, і вона не купила дров на зиму?
Яна спробувала виправдатися: – Неправда. Ми до неї тиждень тому їздили, у неї все в порядку було.
Сергій не дивлячись у її бік, різко сказав: – Сусіди сказали, що ви востаннє місяць тому були. Та й то через десять хвилин поїхали.
Микола втрутився в розмову: – Треба ж, приїхав. Ідеальний син. А сам три роки де був. Переклав на мене все. А мати між іншим, сама винна. Ми її в місто кликали, а вона вперлася, залишусь у селі. І пенсію я в неї не просив, сама давала, Яно, скажи?
Та згідно закивав головою.
– По-перше, у мене робота така. По-друге, мені потрібно було заробити на гідне життя. Я вирішив звільнитися та купити будинок тут. Якщо пощастить, знайти гідну жінку і народити хоч одну дитину. Адже ви так і не плануйте дітей народжувати. Дивлюсь до розкішного життя звикли. Але тепер все. Живіть у своїй квартирі та на свою зарплату. Від мене ні копійки більше і від мами теж.
Микола буркнув: – Нема куди нам йти, а на роботі мене рік тому скоротили.
Сергій підняв брови: – Ну ти даєш. А як же “прекрасна двохкімнатна квартира” в новому районі?
Микола подивився на дружину і наважився: – Не було ніякої іпотеки. Ми вважали це зайвим. Навіщо витрачається, якщо є ця квартира? Все одно вона майже вже моя.
Сергій стояв і не вірив своїм вухам. Ось так братик. Тягнув гроші з родичів і навіть ніби пишається цим.
– Ну, ви й негідники. Чия ідея була? Що переглядаєтеся і так зрозуміло. Яно, твій план?
Та пирхнула: – Ну мій і що. Ти не бідуєш, мама теж. Пенсія в неї велика. А ми поки молоді, нам хочеться світ подивитися.
– Ну і дивилися б, але за свої, зароблені. Але ви халяву більше любите. Так ось, Миколо. Ця квартира і моя теж і якщо не хочете неприємностей, винаймайте квартиру на ті гроші, які ви приготували на поїздку. Повернуся, щоб духу вашого не було!
За місяць Сергій під руку вів свою маму до машини. Вона вкривалася рум’янцем, як наречена, раз у раз нюхаючи букет польових квітів, які подарував син. Сергій посадив її на переднє сидіння і сказав: – Ну що, мамо, додому поїхали?
Вона запитала: – Це куди?
Сергій загадково відповів: – Це сюрприз. Але тобі там сподобатися.
Мама запитала: – А як же Микола з Яною?
Сергій відповів: – Не турбуйся, все у них нормально. У них почалося чесне життя.
Вони довго їхали, мама навіть задрімала. Зрештою Сергій зупинився біля великого котеджу.
– Ось, мамо, це твоє нове житло. Я знаю, як сильно ти любиш сільське життя і тому вирішив створити тобі ідеальні умови. Живи довго і радуй нас. Адже без тебе не було б нас.
