Сергій ішов з роботи втомлений і уявляв, як вони зараз із Вірою смачно повечеряють.
Віра казала, що приготує оселедець з картопелькою. Це ж неймовірно смачно!
Потім він ляже на диван і дивитиметься якийсь фільм.
А що, заслужив же ж, бо ж сьогодні день був напружений. А якщо Вірочка заради п’ятниці погодиться налити по ковточку, а потім ще й юркне йому під бочок, то вони разом вилежуватимуться і будуть дивитися телевізор.
І це буде просто щастя!
Взагалі він так собі не часто дозволяє. Але сьогодні дуже хотілося ось так полінуватися. Сергій підійшов до своїх дверей, дістав ключі, і раптом остовпів від несподіванки…
Він почув голос тещі!
– От і відпочив! – зразу подумав він.
Ні, він до тещі добре ставився. Вона нормальна літня жінка, щоправда трохи набридли її одні й самі розповіді з життя. Сергій їх уже пам’ятає напам’ять. Та й з дітьми вона завжди їм допомагала, треба віддати їй належне.
Але тепер діти їхні виросли, роз’їхалися, а хоч би що!
У свої вісімдесят Ірина Петрівна чудово виглядала і була сповнена сил. Якось вона заслабла, викликала лікаря.
Той її послухав, усміхнувся і сказав:
– Не хвилюйтеся, у вашої бабусі і серце та судини такі, що ще всіх нас переживе!
А ніхто не хвилювався, і так все ясно, залізне покоління!
У Сергія один колега із роботи матір свою в притулок для літніх людей відправив.
Тому що вона в дев’яносто один погано почувалася. А жити із сином та невісткою навідріз відмовилася – невістку недолюблювала.
То колега їй і помічницю наймав, то одну, то іншу, всі їй погані!
Внучка Тетянка всього два дні витримала. Їй бабуся так насолила, до сліз просто. А ось у пансіонаті тому прижилася!
Їй зараз дев’яносто шість, а вона й малює там, і співає у хорі, і зі старим якимось на танці ходить і шашні крутить.
А Валентин, товариш Сергія, переживає, його тепер усі осуджують, що матір здав у притулок. Хоча він платить за неї чималі гроші.
От і подумаєш – що зі старими робити? Сам скоро загнешся, а вони все танцюють!
…Сергій приклав вухо до дверей.
Ірина Петрівна голосно щось розповідала його Вірочці.
– Ось і провели вечір удвох! – подумав він. – Ну ніякого особистого життя!
Тещі нудно, ось у них і товчеться. А далі що буде? Вірочка звичайно про будинок для людей похилого віку, ну або про пансіонат, і думати не хоче. Все ж таки їх осуджуватимуть, що здали матір за непотрібністю! Ох яка перспектива! Бо ж Ірина Петрівна живе від них недалеко, на сусідній вулиці.
Сергій зітхнув і повернув ключ у замку.
– А ось і Сергій наш прийшов! – зраділа теща, і тут же почала йому розповідати, як у юності вона на трьох роботах працювала!
– І не була така втомлена, як ти! Віро, ти що, не годуєш його чи що? Я вдома вранці таку запіканку приготувала – пальчики оближеш! Ох, якби ми жили разом, я б вас потішила і млинцями, і домашніми супчиками!
– Дякую, Ірино Петрівно, це було б чудово! – сам не зрозумів як, сказав Сергій.
Віра здивовано подивилася спочатку на нього, потім на Ірину Петрівну.
– Ну гаразд, мамо, ти ж додому збиралася. Сергій тебе проведе, а то темніє. А я поки що вечерю підігрію!
– Іди, так швидше буде, – прошепотіла йому Віра.
Сергій підхопив Ірину Петрівну під руку, і вони спустилися на вулицю.
– Завтра я принесу вам вареники з картоплею, – захоплено розповідала теща, а Сергій з усім погоджувався.
Він не любив вареники, але Ірина Петрівна свято вірила, що колись зять їх все-таки полюбить.
Довелося навіть постояти біля дверей Ірини Петрівни, вона знову намагалася вкотре розповісти йому щось про свою молодість.
Сходами Сергій спускався швидко. Віра гріла вечерю але її плани на вечір залишилися незмінними. На першому поверсі його наздогнав якийсь чоловік, обличчя його здалося Сергієві знайомим.
Він придивився, схоже, що це колишній однокласник Віри, бо ж раніше вона жила в цьому будинку.
Чоловік теж на Сергія уважно подивився, пробіг повз, але потім все ж озирнувся.
– Сергій? А я дивлюся на обличчя – знайоме! Як Віра, сто років її не бачив? А я до матері заходив! – обличчя його одразу спохмуріло.
– Борис? – Сергій не одразу згадав, як його звуть.
Ну так, Віра їх колись дуже давно знайомила.
– А я тещу проводжав, ось додому біжу, Віра чекає.
Сергій так сказав тому, що йому здалося – Борис хоче поговорити. І справді, тільки вони вийшли з під’їзду, Борис його одразу спитав:
– Слухай, а теща твоя одна живе?
– Ну так, вона у нас поки ще ого-го, справляється, – спробував відвернутися Сергій, але Віктор відразу зрадів цій можливості вилити душу.
– А моя мати нудиться. І головне, не зрозумієш, що їй треба? Ми з дружиною заходимо до неї, дочка забігає іноді. Я їй найняв помічницю, думав їй важко поратися з домашніми справами. Але вона всім незадоволена!
Гуляти не ходить, настрій завжди поганий. У мене бізнес – із грошима немає проблем. Купив їй путівку, але вона була незадоволена! Сказала, що краще бути самотньою у порожній квартирі, аніж серед веселих людей, які відпочивають!
– Та у нас теща теж! – Сергій не придумав, що сказати, і покрутив пальцями у повітрі.
– А вона живе сама? Вони ж раніше з моєю матір’ю були трохи знайомі, коли ми з Вірою в школі вчилися, – пожвавішав Борис. – Може ми їм це нагадаємо, бо ж вони майже одного віку?
…Через кілька днів Борис від імені своєї мами Олени Артемівни запросив Ірину Петрівну в гості.
Ірина Петрівна з радістю погодилася. Якось непомітно розгубила вона всіх своїх однолітків-приятельок.
А тут зі старою сусідкою по під’їзду, мамою Бориса – однокласника її дочки, у Ірини Петрівни одразу знайшлися теми для розмови.
Вже через тиждень спілкування Олену Артемівну було не впізнати! І на пропозицію Бориса поїхати разом на відпочинок в санаторій жінки із захопленням погодилися.
З того часу подруги майже не розлучалися.
Помічниця по господарству більше не дратувала Олену Артемівну.
У неї виникли інші інтереси.
А одного разу літні жінки якось розговорилися, що вже й не сподівалися поїхати на море, а так хотілося ж!
Спочатку це були мрії, але якось, випивши трохи червоного ігристого, виключно для здоров’я, вони прямо захопилися цією поїздкою.
Борис був радий і оплатив усі їхні чудасії. І довгі сукні до землі, і капелюшки, і всі інші їх не дуже дорогі бажання. Йому дорожче було те, що його мати щаслива і живе тепер своїм життям!
І Ірина Петрівна та Олена Артемівна невдовзі поїхали на море у поїзді. Будуючи нові плани життя.
– Ну, ти й прилаштував свою тещу! Знаєш, а я напевно теж хотіла ось так у старості стати компаньйонкою і кататися по курортах, – пожартувала Віра.
Насправді вона була дуже рада, що її мати Ірина Петрівна тепер не нудьгує і при цьому не дошкуляє їх своєю допомогою.
– Я теж радий! І знаєш, дивлячись на тещу та її приятельку, я тепер зрозумів, що є життя і після вісімдесяти! – Сергій обійняв дружину. – Ми з тобою вже три роки нікуди не їздили, а наша Ірина Петрівна зі своєю Оленою Артемівною на морі відпочивають!
То що давай я буду твоїм компаньйоном? Рано нам з тобою валятися біля телевізора, ми ще не старі!
І дякую любій тещі, нам і зараз ще є чому в неї повчитися!
