Ніна з Сергієм одружилися, коли їм було по 27 років. Кохання прийшло, коли його зовсім не чекали.
У Ніни була слаба мати. Батько просто ходив на роботу за звичкою. Вдома він все робив теж за звичкою.
Важко було усвідомлювати, що дружина заслабла. Ніна після роботи на вихідні їздила до них.
Все треба встигнути – випрати, прибрати, город… Плюс до всього ще й їжі на тиждень наготувати, щоб мати з батьком могли тільки розігрівати…
…Сергій їхав у міжміському автобусі поряд із Ніною. Їхав і дивився на всі боки.
– Дівчино, а ви теж у Марʼянівку їдете? – запитав він.
– Так, – здивовано відповіла та.
– А я ось перший раз туди їду, – сказав чоловік. – Дівчина мене запросила, подруга сестри в гості… А не підкажете, коли приїдемо, де вулиця Лісова. Вона зустріти мене не встигне, працює. Але сказала, що знайти просто. Поруч із вокзалом.
– Лісова? – задумалась Ніна. – Я такої не знаю.
– Як не знаєте? – ахнув чоловік. – А ви теж не місцева?
– Місцева… Народилася й виросла тут. Кожен закуток знаю, але такої вулиці у нас нема.
– Не може бути… Ось адреса, – молодик дістав з кишені зім’ятий папірець.
Ніна глянула на нього й застигла від здивування.
«Марʼянівка, Лісова 7.»
– Немає в нас такої вулиці. А ви точно в нашу Марʼянівку? В якому районі живе ваша дівчина?
Сергій замислився. Район цей він не знав. Він і не припускав, що їде не туди. Але це так і виявилось!
Чому дівчина не уточнила адресу? Просто не подумала, а може навмисне? Або сестра не всю адресу записала…
– Я покажу вам, де у нас пошта. Все й дізнаєтесь. Автобуса сьогодні до міста вже не буде…
– Я не маю її номера телефону… А готель у вас є?
– Ні, – Ніна засміялася, а Сергію раптом стало сумно. – Гаразд. У нас можна переночувати на горищі. Я завжди там влітку живу. Поступлюся вам місце. А можна у літній кухні. Зараз тепло.
– А батьки? Що вони скажуть?
– А так і скажемо. Помилився автобусом!
Батьки прийняли гостя добре. Чомусь вони вирішили, що Сергій як мінімум наречений їхньої доньки, ну, може, просто друг.
Але ж час би доньці і сім’єю обзавестися. Відправили їх увечері погуляти.
– А давно твоя мама слаба?
– Ну, останні пів року…
– А в лікарню зверталася?
– Та не хоче вона лікуватися. Вона ж на пенсії. Я пізня дитина. Як брат одружився втретє, так її як підмінили. Гульбанить він, дві дружини начебто нормальні були, а ця теж гульбанить. Дітей немає в нього, мама онуків чекає. Переживає. Він на дев’ять років старший за мене. Як я її не вмовляла в лікарню сходити – не хоче.
– У неї може тиск?
– А хто зна. Вона ж нікуди не хоче йти. Ти як лікар розпитуєш.
– Так я лікар і є, правда!
– Так? Класно. А я бухгалтера. Сиджу у своїй бухгалтерії навіть на побачення нема з ким піти. Одні жінки. А тут кожних вихідних до батьків приїжджаю. Жити ніколи. Смішно?
– Та ні. Не смішно. У мене так само. Прийдеш із роботи, і вже нічого не треба. Сестра з дівчиною познайомила, а я не туди поїхав. Ось це смішно.
– Завтра автобус. Поїдеш назад, а там і в іншу Марʼянівку.
– Ні. Треба твою маму переконати лікуватись. У тебе такі хороші батьки. А в мене вже лише сестра. І взагалі мені у вас подобається. Тихо, спокійно. У неділю поїдемо разом, якщо ти не проти.
– Не проти.
Маму переконали. Що їй казав Сергій Ніна, навіть не знала, але мама погодилася. Обстеження зробили, лікування допомогло. Мама, та й батько повеселішали.
Ніна і Сергій стали зустрічатися, а через три місяці побралися…
…Зараз вони на пенсії. Вони часто згадують історію свого знайомства. Теща Сергія дочекалася онуків і навіть правнука. Не стало її. Не дожила до 90 років кілька місяців.
Сергія вона любила, як сина. Може, це саме він і продовжив їй життя?
Невипадково помилився автобусом.
Іноді Ніні здавалося, що вона її невістка, а не дочка. Вони завжди жартували з цього приводу.
Іноді випадкова помилка може круто змінити життя. І добре, коли на краще…
