– Яна, ти не забула, що ми в суботу йдемо до батьків? – запитав Олександр дружину.
– Не забула. Сашко, а може, не підемо цього разу? Адже це не день народження, не ювілей, а просто 8 березня. Давай пропустимо, – попросила Яна чоловіка.
– Ні, треба йти. Ну сама подумай: усі зберуться, а нас немає. Мама образиться. Що тут складного? Тобі нічого робити не треба – мама навіть готує все сама, а ви з Оленою приходите до них, наче вас там город копати попросять.
– Сашко, це вам з Олексієм нічого складного: прийшли і спокійно спілкуєтеся з гостями, а не чекаєте, коли вас в черговий раз носом де-не-де тикнуть. А ми з Оленою весь вечір, як на голках, – відповіла Яна.
Відносини зі свекрухою у Яни були не те щоб зовсім погані, а й хорошими їх назвати не можна було. Наталія Антонівна звикла командувати у сім’ї, що складається з трьох чоловіків: чоловіка та двох синів. А коли сини одружилися, несподівано відчула, що влада з її рук потроху вислизає та переходить до інших жінок – молодих дружин Олександра та Олексія. Звісно, їй це не сподобалося.
По-перше, вона хотіла, щоб син зрозумів, що він узяв за дружину невміху, ледарку і нечепуру. І свекруха під час кожного візиту шукала доказів цього. Як вона раділа, коли бачила в коридорі немите взуття чи повний кошик брудної білизни! По-друге, Наталія Антонівна ось зображала з себе експерта абсолютно з усіх питань: від того, як правильно розкласти продукти в холодильнику, до того, як виховувати дітей.
– Яна, ну подивися: у тебе тут все стоїть дуже незручно. Підставку для ножів треба встановити ліворуч, а банки з крупами – праворуч, – навчала вона невістку.
– Але ж ви самі завжди кажете, що в мене руки ростуть метром нижче, ніж у всіх інших людей. Ось я і ставлю все так, як мені зручно, – жартувала Яна.
Але якщо свекруха переходила кордони, вона мовчала і чоловікові не скаржилася, сама могла за себе постояти.
Проте за чотири роки вся ця «суперечка» її стомила, і Яна намагалася якомога рідше зустрічатися зі свекрухою. Останнім часом їй полегшало: півтора роки тому одружився Олексій – молодший брат Сашка, і Наталія Антонівна переключилася на другу невістку.
– Сашко, ну давай не підемо. Скажімо, що я занедужала, – знову попросила вона чоловіка. – Я ж чудово знаю, як ці посиденьки проходитимуть і чим усе закінчиться.
– Але минулого разу, у Новий рік, все пройшло нормально!
– Для тебе – так, нормально. І цього разу все буде так само. Спочатку гості привітають жінок, потім піднімуть тост за господиню, потім почнуть куштувати закуски та нахвалювати Наталю Антонівну.
– Ну, то що тут такого? – запитав Олександр. – Мама справді смачно готує.
– А я з цим не сперечаюся, – відповіла Яна. – Але потім твоя мама обов’язково скаже, що вона вважає, що домашня їжа набагато корисніша за ресторанну і пройдеться по молодих господинях, які годують чоловіків напівфабрикатами та іншим фастфудом. Пам’ятаєш, як вона заявила минулого разу: «Уявляєте: прийшла до Сашка, а в них на кухні лежать коробки з-під піци! Вони її замовляли! Адже якщо чоловікові захотілося піци, простіше її спекти вдома – і смачніше, і дешевше. Але ні, вони замовляють, і Сашко повинен їсти цей картон замість пишної домашньої випічки»! А ти сидів і мовчав, поки я вислуховувала все. А чому ти не сказав, що напередодні я пекла пиріг? А піцу ти замовив, бо до тебе зненацька прийшли Генадій з Максимом.
– Яна, але ніхто не звернув на її слова жодної уваги!
– Я звернула. І мені було прикро. А ви з Олексієм не звернули уваги на слова матері навіть тоді, коли вона почала скаржитися своїй сестрі, що їй не пощастило з невістками: обидві якісь не господарські. І тітка Рита їй підтакувала. Я хотіла відповісти, але Олена мене втримала. А потім Денис закапризував і мені вже було не до Наталії Антонівни.
– Яна, я поговорю з мамою, щоб вона тебе не зачіпала. Слово честі!
– Добре. Але якщо вона знову щось скаже, я мовчати не буду. І тоді це справді буде мій останній візит до дому твоїх батьків, – сказала Яна.
У суботу зібралася досить велика компанія: крім господарів були ще обидва сини з дружинами та дітьми. Тітка Рита з чоловіком та їхня старша дочка – Віка з п’ятирічною донькою.
Яна здивувалася, побачивши Олену.
– Я думала, що ти не прийдеш. Скільки зараз вашій Наді? – Запитала вона.
– Вже місяць та тиждень, – відповіла Олена.
– І ти привела сюди дитину?
– Я не хотіла йти, але Наталя Антонівна мені поставила ультиматум. Ми з Олексієм домовилися, що підемо раніше.
– І я спробую піти швидше. Денис знову вередуватиме – він від такого багатолюдства втомлюється: тут спекотно, галасливо. Я б із задоволенням сьогодні вдома залишилася, але Сашко впертий: «Мама образиться»!
Тим часом гості сіли за стіл. Привітали жінок, підняли тост за господарку, похвалили її кулінарний талант.
У цей момент Яна застигла. Але, на її подив, розмова пішла про якесь нове телевізійне шоу. Яна його не дивилася, тому в обговоренні не брала участі.
Минуло півтори години. Денис, як і передбачала Яна, втомився і почав вередувати. Вона взяла його за руки.
І тут Наталю Антонівну понесло.
– Яна, ти на роботу збираєшся виходити? Денвс вже великий, цілком можна в садок віддати, – заявила вона.
– Наталю Антонівно, вашому онукові два роки. Місце в садку нам дадуть у три. Ось як Денис піде до садка, тоді я піду на роботу, – спокійно відповіла їй невістка.
– Нічого собі! То ти ще цілий рік збираєшся у Сашка на шиї сидіти? – вигукнула свекруха. – Так, розбалували вас! Ми сиділи з дітьми до півтора року, а потім їх у ясла, а самі – на роботу.
– Так зараз таких садків, у яких є ясельні групи, не знайти, – втрутилася у розмову Олена. – Тільки якщо приватні. А там стільки платити, що дешевше самій з дитиною вдома сидіти.
– Ось бачиш, Рито, – звернулася свекруха до сестри, – Я ж кажу: розбалували. Гаразд – Сашкові тільки рік чекати залишилося, а Олексію – цілих три!
– Мамо, а мені подобається, що Яна вдома. Я навіть умовляю її взагалі звільнитися. Але вона не погоджується – ніби там без неї вся робота зупиниться, – заперечив Олександр.
– І я з Сашком згоден, – підтримав брата Олексій.
– А я ось вважаю, що три роки сидіти вдома і нічого не робити – це надто, – заявила Наталія Антонівна. – А те, що нікуди подіти дітей – це просто відмовки. Захотіли б працювати – знайшли вихід. Ми ж якось крутились!
– І що ви можете запропонувати? – запитала Яна. – Може, ви сидітимете з Денисом? Тоді я із задоволенням піду на роботу. Навіть не піду, а побіжу!
– Мені тільки п’ятдесят сім, я поки що не готова цілодобово з онуками сидіти, а ось дещо запропонувати вам з Оленою можу.
– І що? – Запитала Олена.
– Все просто: ти все одно сидиш вдома з донькою, придивись заодно і за племінником. Нехай Яна щоранку привозить до вас Дениса, а після роботи забирає. Яка вам ідея? – переможно глянула свекруха на невісток.
На Наталю Антонівну з подивом подивилися всі: і обидві невістки, і сини, і навіть Рита з дочкою.
– Шикарна ідея! – сказала нарешті Яна. – Була б у мене можливість, я вам Нобелівську премію дала б. Мене лише одне запитання цікавить: за що ж ви, Наталя Антонівно, так не любите своїх онуків?
– Чому не люблю? Я просто запропонувала раціональне рішення.
– А я розповім вам, як це виглядатиме на практиці: я піднімаю Дениса о пів на сьому, одягаю його, сонного, і тягнуся з ним у переповненому автобусі на інший кінець міста. Віддаю його Олені, а сама знову на автобус і проробляю весь маршрут у зворотному напрямку – це хвилин сорок, якщо в місті заторів немає. І якщо мені пощастить, то до дев’ятої я навіть встигаю на роботу. Увечері все повторюється. До восьмої вечора ми з Денисом вдома. І влітку, і восени, і взимку. А що відбуватиметься протягом дванадцяти годин у квартирі у Олени, я навіть уявити собі боюся: одній дитині два роки, іншій – два місяці. І ви вважаєте свою ідею раціональною? Я б дала їй інше визначення: нісенітниця, абсурдна, безглузда,- вибирайте самі, що вам більше подобається.
– Як ти смієш зі мною так розмовляти? – обурилася Наталія Антонівна. – Сашко, твоя дружина фактично назвала мене не розумною, а ти мовчиш.
– Мамо, але твоя ідея, скажімо чесно, так собі, – прийшов на допомогу братові Олексій.
– Ну, якщо мати у вас така недалека, то, будь ласка, по допомогу не звертайтеся! – образилася Наталія Антонівна.
«Можна подумати, що ми колись зверталися», – одночасно подумали Яна та Олена. Але обидві воліли промовчати.
Після цієї суперечки гості почали збиратися. Наталія Антонівна демонстративно попрощалася лише з сім’єю сестри та синами, повністю проігнорувавши невісток.
Але ні Яна, ні Олена не образилися. Навпаки, вони сподівалися, що найближчим часом свекруха навряд чи потішить їх своїм візитом.
