– Ох, і хитра ти, Лариско, – сказала її бабуся. – І в кого ти тільки така вродилася?
– Сама в себе, – посміхнулася Лариса. – Перестань, бабусю, ну що я такого зробила?
– Так, так нічого особливого, – сказала старенька. – Сядеш в автобус і поїдеш, а мені з цим усім жити! Наробила справ за літо, і шукай вітра в полі…
– Скажи ще, що добре, що батьків моїх в живих немає, – уїдливо сказала Лариса. – Не бачать, що я виробляю, так по–твоєму?
Баба Таня осудливо похитала головою.
– А ти можеш собі уявити те, що я це не просто так зробила, – запитала Лариса бабусю. – Що я теж жива?
Дивлячись, як знітилась бабуся, Лариса обійняла її і лагідно сказала:
– У твої часи все інакше було. А зараз часи інші, ну відмовилася я заміж виходити, то в чому трагедія? Я вільна жінка, він вільний чоловік. Ніхто нікому нічого не винен…
– Все у тебе легко, дитинко, – зітхнула бабуся. – А чоловік тобі повірив, душу свою відкрив…
– Досить, – відмахнулася Лариса. – Не вірю я твоєму Сашкові, не вірю і все, у мене на те причина є!
– Ви ж виросли разом, – заплакала бабуся. – Чому ж для тебе це нічого не означає?
– Я в селі росла не тільки з твоїм Сашком, – розсердилася Лариса. – Що мені тепер, за всіх, з ким росла заміж виходити?
Бабуся закрила долонями обличчя і почала плакати в голос:
– Господи, сором же ж який! Два місяці з ним зустрічалася, згоду дала, а потім відмовилася і їхати зібралася. Поради у тебе є?
– Припини плакати, – пирхнула Лариса. – Я жінка, я маю право змінити своє рішення!
– Це ти про права добре говориш, – сказала бабуся. – А ось що, ти права не маєш людей ображати, ти забула, а дарма, в цьому житті все повертається, запам’ятай!
– Мені що, тепер і додому приїжджати не можна, – сказала Лариса. – Так по–твоєму?
– Якщо так себе щоразу поводитимеш, – похитала головою бабуся. – То залишайся краще в місті, не ганьби мене!
Лариса сіла навпроти бабусі й гірко заплакала…
…Сашко відкрив хвіртку і по-хазяйськи зайшов у двір до сусідки баби Тані. Він ступив пару кроків і застиг від здивування. З хати чулися якісь гучні голоси й плач!
Сашко швидко заскочив на ґанок і постукав у двері. Він натиснув ручку, зайшов у хату і ахнув.
За столом сиділи баба Таня з Ларисою і плакали.
– Що у вас тут таке! – з порога почав він. – Сльози рікою! Баба Таня, не плач, заспокойся. А ти Ларисо, ходи зі мною. Поговорити треба!
– Нікуди я з тобою не піду, – шмигнула носом Лариса. – Не наказуй мені!
– А я і не наказую, – спокійно відповів Сашко. – Я тебе прошу!
Вони вийшли на вулицю, Сашко обійняв Ларису, заспокоїв, витер хусткою, яку дістав з кишені, сльози і лагідно промовив:
– Що сталося? Розповідай!
– Ти мені все одно не повіриш, – відповіла Лариса. – Це все через твого батька і дядька… Через них ми не одружимось.
Під пильним поглядом Сашка, Лариса витримала не більше хвилини, потім зітхнула і сказала:
– Розмову я чула твого батька і твого дядька, вони на веранді були, поки ми з твоєю мамою збирали виноград.
Набрали багато, ну, я й понесла до хати зібраний урожай.
Отже батько твій сказав, що не розумієш ти з ким одружуватися зібрався, що я тобі не пара і багато ще всякого цікавого, навіть переказувати неприємно…
Сашко глибоко зітхнув і спитав Ларису:
– Чому ж ти мені одразу не розповіла?
– А хіба б ти мені повірив, – запитала вона його. – Хіба захистив?
– Звісно! – сказав він. – Мій батько не правий! Ходімо, спочатку бабусю твою заспокоїмо, – сказав Сашко. – А потім я з батьком розберуся!
Вони повернулися до хати, баба Таня, яка була для Лариси за маму, й за тата і яка завжди підтримувала її, завжди приймала таку, якою вона є, вперше в житті була дуже ображена на внучку.
Сашко й Лариса разом підійшли до неї, і Лариса сказала:
– Пробач мені, будь ласка, бабусю, що не змогла тобі правди сказати, напевно, більше від образи, ти моя найдорожча людина, я тебе дуже люблю, пробач мене…
Бабуся подивилася на Ларису і згадалося все, як дочки з чоловіком не стало, як дворічна Лариса залишилася з нею, як важко було пережити відхід єдиної дочки і як нестерпно було змиритися з цією новою реальністю…
Вона взяла внучку за руку, вклала її руку в руку Сашка і сказала:
– Бережіть один одного, живіть, будьте щасливі, мені більше нічого не потрібно! А ти, Ларисо, пам’ятай, що дорожче за сім’ю і близьких у людини нікого немає і ніколи не буде.
Правда чи кривда псує людині життя лише тоді, коли вона відмовляється боротися за своє щастя. Що ви вирішили?
Сашко присів навпочіпки біля баби Тані й сказав:
– Не поїде вона нікуди, весілля буде, тож не переживайте. Я з усіма справами розберуся!
– Слава Богу, – видихнула бабуся. – От і радість нам буде, а батьки твої як?
– Я поговорю з ними, – усміхнувся Сашко. – Все добре буде!
Баба Таня посміхнулася. Сашко подався розмовляти з батьками, а Лариса залишилася зі своєю бабусею.
– Батьку,– заходячи в кімнату, сказав Сашко. – Чому ти про Ларису такої думки?
– Якого, – здивувався Микола. – Я не зрозумів?
– Ви з дядьком Андрієм позавчора обговорювали її на веранді, – продовжив Сашко. – А вона все чула.
– А-а-а, – простягнув батько. – Тепер зрозуміло, звідки така істерика… Ну, попліткували, подумали, має ж вона розуміти, що це тільки розмови?
– А ти стань на її місце, – різко сказав Сашко. – І уяви, як їй було?
– Синку, – винно сказав він. – Я не хотів, чесно, не знаю, що на мене найшло!
– Тато, – спокійно сказав син. – Будь ласка, вибачся перед нею, я її люблю дуже, і вона мене любить, не треба псувати нам життя.
Микола глибоко зітхнув і сказав:
– Аби це у вас все по–справжньому було, а не на пару місяців!
Сашко обійняв батька, подякував і вийшов із дому…
…Мама Олександра, Валентина, поралася на грядці. Коли вона побачила сина, то посміхнулася і підійшла до нього.
– Як ти, синку? – запитала вона. – Що з Ларисою вирішили?
– Тато наш, виявляється, постарався, – сумно сказав Сашко. – А вона почула…
– Я завжди говорила, – махнула рукою Валентина. – Що чоловіки ще більші пліткарі, аніж жінки, от і результат!
– Мені соромно за нього, – продовжив син. – Я просив його вибачитись, але не знаю, зробить він це чи ні.
– Зробить, – різко відповіла Валентина. – Нехай спробує не вибачитися!
…Лариса у місті працювала масажисткою. Вивчилася і робила лікувальні процедури… Коли дізналися в селі про її професію, нічого доброго ніхто про неї не подумав.
Коли Сашко зробив їй пропозицію, все село загомоніло, розпліткувалося… А головним пліткарем був батько Олександра!
– Хай пліткують! – сказала баба Таня внучці. – Люди погомонять та й заспокояться, а вам жити!
– Ти права, бабусю, – відповіла Лариса. – Якщо ще батько Сашка вибачиться, взагалі чудово буде!
– А ти про це не думай, – продовжила бабуся. – Господь все вправить!
Лариса обійняла бабусю…
…– Догрався, – різко сказала Валентина, заходячи у кімнату до чоловіка. – Ледь синові весілля не зіпсував, невістку майбутню до сліз довів, та що з тобою трапилося?
– Валю, Валю, – скочив з дивана Микола. – Ти чого?
– Нічого, – закричала жінка. – Йди до баби Тані, вибачся перед нею і перед Ларисою, не можна так поводитися Миколо, не можна…
…– Можна зайти, – не дочекавшись відповіді на стукіт, сказав Микола і зайшов у хату. – Доброго дня!
Лариса й баба Таня привіталися.
– Заходь, – сказала господиня будинку. – Микола Васильович, сідай!
– Я постою, – опустивши голову сказав батько Сашка. – Я прийшов вибачитися перед вами!
Лариса й бабуся мовчали. Микола важко зітхнув і продовжив:
– Гарна ти, Лариско, вся у свою матір. Ми мужики такий народ, нам тільки привід дай, одним словом, помололи язиками і все… Баба Таня, Ларисо, вибачте мені, будь ласка. Ларисо, я буду дуже радий, якщо ти вийдеш заміж за мого сина!
Пауза затяглася і бабуся сказала:
– Чого ж ти мовчиш, дочко? Підійди до нього, обійми, скоро в тебе з’явиться батько й мати.
Та я за тебе спокійна буду, що сім’я в тебе є. А ти, Миколо, знай – Господь завжди правду людям відкриває, умій її побачити, умій зрозуміти і вмій розрізняти, де вона, правда ця!
Лариса підійшла до Миколи й обійняла його.
– Пробач мені, Ларисо, – сказав він ще раз. – Не повториться це більше!
Баба Таня посміхнулася і теж підійшла до Миколи, поплескала по плечу і повернулася на своє місце.
У будинок зайшли Сашко й Валя.
– Ну, як я бачу, все вже добре, – сказала Валентина. – Давайте тоді всі до нас, ми з Сашком все вже приготували, стіл накритий, заразом обговоримо деталі майбутнього весілля!
Лариса підійшла до Сашка, обійняла його і сказала:
– А щастя не в самому весіллі складається тітко Валю. Воно полягає у відношенні людей, їх щирості й доброті, душевному теплі та здатності розуміти близьку людину.
Може я не права, але мені пишне весілля зовсім не потрібне, набагато важливіше бути частиною вашої родини.
– І відсвяткувати у вузькому колі, – підтримав її Сашко, – і не пускати нікого, окрім найближчих!
Микола й Валентина переглянулися.
– Серйозно, – здивовано перепитала Валентина. – А як же свято?
– Навіщо їм це свято, – сказала баба Таня. – Щастя любить тишу, підтримую молодих!
Лариса підійшла до бабусі, обійняла її й сказала:
– Мені тебе більше нема про що просити, я вже виросла. Подякувати тільки лишається за все і, особливо, за те, що ти в мене є! Я тебе дуже люблю…