-Сашко, я подаю на розлучення… Ні, не так! Сашко, останнім часом ми з тобою віддалилися один від одного!…Ні, знову не так…Сашко, нам треба серйозно поговорити… – Тетяна їхала за кермом свого автомобіля та обмірковувала, як повідомити чоловікові неприємну для нього новину.
Далі цю розмову відкладати було вже нікуди. І Тетяна, зібравши всю волю в кулак, нарешті наважилася! Залишилося тільки підібрати правильні слова, щоб донести свою думку до чоловіка.
***
Сценарій розлучення у голові Тані дозрів вже давно. Вона давно вже все для себе вирішила, попереду на неї чекало нове життя з коханою людиною
-А Сашко? Ну, що Сашко! Зрештою, не можна ж жити без кохання… Навіщо відтягувати розлучення, чіплятися за примарну ілюзію сімейного щастя? – Налаштовувала Тетяна себе на розмову.
Тепер вона все розповість чоловікові. Вони з Сашком розлучаться. Ні, за п’ять років подружнього життя Сашко її жодного разу не образив ні словом, ні ділом. Він не гульбанив, не зраджував, навіть зарплату всю до копієчки віддавав їй, єдиній. А ось іскорки, пристрасті у їхніх стосунках не було. І якийсь незрозумілий жіночий сум дратував їй душу, і не давав спокійно жити.
Іноді Таня дивилася на чоловіка і дивувалася: ну як вона, така симпатична, витончена, розумна дівчина, могла почати зустрічатися з таким простаком?
-Де були мої очі? – все частіше й частіше думала Тетяна.
Мабуть, весна з її п’янким ароматом затьмарила тоді їй голову. Їй тоді хотілося кохати та бути коханою. Якщо згадати, то з Сашком вони майже не розмовляли. Він віддано чекав на неї з лекцій після інституту, проводжав додому і хвилюючись цілував біля під’їзду. Його обережна покірність і бажання виконати будь-яку її забаганку будили в душі дівчини якісь незнайомі їй раніше почуття.
-І з чого я тоді була така впевнена, що це кохання, а не просте захоплення … – докоряла сама себе жінка …
А за кілька місяців їй вже довелося вийти заміж за цього незграбного Сашка.
***
Народження доньки не зміцнило стосунки молодого подружжя, скоріше – навпаки. Малятко постійно вередувало, плакало ночами, постійно потребувало уваги, а в Тані якраз почалися державні іспити, тому всі турботи про дитину якось самі собою лягли на плечі Сашка. А він і не протестував, покірно вставав до дитини ночами, міняв памперси, годував із пляшечки. Він з якоюсь невластивою чоловіком турботливістю няньчив дочку.
А Тетяна, отримавши диплом, тут же влаштувалася на роботу… Аякже ж: – «Я ж не для того вчилася, щоб вдома сидіти і борщі варити»
А на роботі Таня зустріла Його. Ооооо! Ця людина разюче відрізнялася від її Сашка. Аристократичні манери, бездоганна зовнішність, вміння себе подати, зачарували Тетянину душу практично миттєво.
Молода жінка закохалася.
Вона не могла й дня прожити, щоб не зайти за якоюсь невідкладною справою до Вадима. Не оминав своєю увагою нову, симпатичну співробітницю і Вадим. Вони могли вести довгі розмови, знаходячи все нові й нові приводи спілкування.
Вадим був людиною творчою, невиправним романтиком. Він умів гарно говорити, читав Тетяні вірші напам’ять, цитував класиків та робив компліменти.
Свої стосунки вони не вважали за потрібне приховувати. Та й хіба справжні почуття приховаєш? А що вони саме такі – Тетяна анітрохи не сумнівалася. Та й сам Вадим неодноразово натякав на їхнє спільне майбутнє.
Отже, все вирішено! Перешкодою був лише чоловік, але Таня цю проблему вирішить за всяку ціну.
***
Сашко сидів на дивані і мовчки дивився на свої руки.
Плутані пояснення-виправдання дружини він слухав мовчки, не зупиняючи, навіть не зводячи погляду.
– Не любиш і ніколи не любила, помилилася в мені, кажеш? Що ж, живи, як хочеш, але з дочкою я бачитимуся. Сподіваюся, це ти мені дозволиш?
Таня з полегшенням зітхнула, з душі як камінь звалився .. Вона слабо посміхнулася колишньому чоловікові:
– Звичайно, ти ж батько і маєш право, приходь, коли вважаєш за потрібне, – Тетяна готова була погодитися на все, що завгодно, аби скоріше закінчити цю неприємну розмову. І аби Сашко скоріше пішов!
Однак, при всьому цьому, її самолюбство переживало. Прикро: Сашко так легко пішов, не просив, не вмовляв її змінити рішення…
– Напевно, він мене ніколи і не любив по-справжньому. – вирішила жінка.
***
І ось воно – життя без Сашка.
За кілька днів до її квартири перебрався Вадим. Таня була щаслива – тепер вона може бути поряд із коханим.
Ось тільки дочка погано зустріла вітчима. “Нічого, звикне”, – заспокоювала себе Таня.
Перші місяці спільного життя були безхмарними. Таня насолоджувалася коханням і почувала себе найщасливішою жінкою у світі. Розквітла, покращала. Звістку про її вагітність Вадим зустрів без особливої радості, але Таня в передчутті свого материнства цього не помітила.
Народження малюка пройшло легко. Але чомусь синочка дуже довго не приносили в палату… Материнське перечуття почало щось відчувати.
Малюк нарожився слабеньким.
-Чому?? Чому саме я? Навіщо мені таке? – Думала Таня. – Це могло статися з ким завгодно іншим, але тільки не з нею і її малюком! Чому доля така несправедлива?.. Але вони з Вадимом справляться, і їхньому синочку обов’язково стане краще. Адже спеціалісти запевнили – шанс є. Головне – не опускати руки, а вдвох із Вадимом вони впораються з будь-якою недугою.
Але проблеми почалися вдома. Вадим співчував, сумував, переживав, Таня якось навіть помітила сльози на його очах, коли він дивився на малюка, проте реальної допомоги від коханого вона не дочекалася. За всі процедури – за будь-яку ниточку, яка давала надію, хапалася мати.
Але батько здався. Його творча натура шукала натхнення та нову музу, йому потрібні були приємні емоції. А щоденні переживання дружини та сина зачіпали його чутливу душу. Заважали йому нормально жити, творити.
-Я йду! – Якось сказав Вадим. – Я не хочу псувати своє життя.
Таня просто застигла посеред кімнати.
А Вадим пішов, гучно закривши двері. Залишив сім’ю без надії на своє повернення.
***
…Наближалася пізня осінь. Сумна пора, яку хочеться швидше пережити. Таня ніколи не любила цієї пори року. Холодний вітер, похмуре небо пробуджували в її душі почуття непотрібності та самотності. Ось і сьогодні дощ зіпсував їй настрій на цілий день. Щойно вона встигла почепити на закритому балконі випрані речі, як у двері хтось подзвонив. Відчинивши двері, вона побачила Сашка. Він увійшов до квартири з букетом квітів та подарунком.
– Вітаю з днем народження! – Сказав він просто, як завжди, ніби вони ніколи і не розлучалися.
Таня була збентежена і розгублена: за щоденними клопотами вона зовсім забула про своє свято. Дочка, побачивши батька, пригорнулася до рідного плеча, а малюк, побачивши його обличчя, засміявся і, простягаючи свої пухкенькі рученята до чоловіка, вперше в житті вимовив:
– Тато!
Таня не змогла втриматись – розплакалася. Сашко обійняв її і, як міг, намагався заспокоїти.
– Не хвилюйся, Таню! Ти ж не одна, я поряд. Все буде добре. Синку, правду ж я говорю? – звернувся він до малюка.
…Пізня осінь вступала у свої права, але Таня через це вже не хвилювалася. У її житті тепер, схоже, погода змінювалася на краще…
