Рита прийшла додому з роботи і знову побачила, що її чоловік гульбанить. Він був не один, а з друзями. За столом сидів сусід Петро та Микола, брат цього Петра. Микола приїхав у гості, і тепер вони разом святкували його відпустку вже третій день.
Василь, чоловік Рити, майже не гульбанив. Дуже рідко навіть не кожне свято. А тут приїзд друга, компанія. Василь і сам розумів, що вчиняє погано, але відмовити друзям не міг.
– Друг ти мені чи не друг? – твердив увесь час Микола.
– Василю, проводжай своїх друзів і спати. Вони ледве на ногах стоять.
– Мовчи, жінко! – гукнув Микола.
– Риточко, зараз ми підемо. – тихо сказав Петро і підвівся з-за столу.
– Як ти звертаєшся до моєї дружини?
– Вгамуйся. Усі по домівках. На вихід.
Рита підштовхнула гостей до виходу, чоловіка до дивана і взялася за прибирання. Незабаром мала приїхати свекруха. А хай подивиться, чим її син займається!
Рита встигла все зробити до приїзду Тетяни Віталіївни. Вона навіть приготувала вечерю нашвидкуруч, бо гості встигли з’їсти всі готові страви. Те, що залишилося на столі, після них пішло у відро зі сміттям.
– Тетяно Віталіївно, Марійко, як я скучила.
– Матусю, а у бабусі є кошеня. Воно руде. Дід сказав, що він хитра морда.
– Марійуо!
– Дід так каже.
– Мийте руки, вечерятимемо і питимемо чай.
– А де Василь? Я йому дзвонила, але він не відповів.
– Спить. Третій день із сусідом відзначають. З роботи приходжу – виганяю, а вранці знову починається. Хоч виставляй його вранці без ключів надвір. Поки цей брат до Петра не приїхав, все було гаразд. А я дізналася, що він приїхав назовсім. Квартира у них із братом спільна. Дружина Петра не дає вдома гуляти – маленькі діти, от і понадилися до нас.
– Вони ж друзі з першого класу. Як ми сюди переїхали, так і подружилися. Просто так нічого не припинити. Вам треба переїжджати.
– Куди? Будинок ще не добудований, хоч і залишилося зовсім трохи. Треба з’їздити, подивитися. Та й як його залишити?
– Сам прибіжить.
– Хто це прибіжить? – у дверях кухні з’явився Василь.
– Ти. Хто ж іще. Ось уже прибіг, запах їжі чи чогось іншого привабив?
– Нічого не хочу.
– Це добре. Рита збирає речі і йде від тебе.
– Куди?
– Тобі яка різниця? Ти теж квартиру звільняй, вона наша з батьком. Я її здаватиму в оренду. Мені гульвіси тут не потрібні. Шукай собі житло.
– Яке житло, мамо? – Микола оторопів від почутого. – У нас будинок будується.
– Будинок? Ну, ти сам подумай, чий будинок. Хто вклався у нього? Правильно – Рита й ти. Але ти вклався нашими грошима. У будинку житимуть Рита й Марійка. Рито, не стій, збирай свої речі і Марійки.
– Я вам доньку не віддам!
– Ой, налякав.
– Вона моя. Рита не має до неї відношення.
– А коли вона замінила їй матір, то мала? Тобі не соромно. Вона їй мати! І не смій нічого говорити при доньці. Краще збирай свої речі.
– Мамо, я ж твій син. А я?
– І що? Завтра ж квартира має бути вільною. Зараз ми з дівчатами і їдемо.
– Куди?
– Оглядати їхній будинок і підганяти будівельників. Але там трохи лишилося. Все дороблять. Меблі заразом замовимо.
– А я?
– Що ти все турбуєшся? У тебе є друзі – прихистять.
– Ні, так не можна.
– Я тобі все сказала. Рита, все зібрала? Тоді поїхали. Ключі від машини візьми.
– На моїй машині?
– А ти хочеш, щоб ми пішли пішки? Тобі не можна за кермо.
– Зараз ми поїдемо до нас, а завтра побачимо, що з будинком, – сказала свекруха. – Попереду вихідні. Провітримо, відпочинемо. А він хай думає.
Вранці Василь із речами стояв на порозі квартири батьків. З матір’ю жарти були погані. Якщо вона сказала, то все буде так, як хоче вона.
– Тобі чого треба?
– Мамо, ти ж просила звільнити квартиру. Все, вона вільна. Я поки що до вас, а потім знайду де жити. Марійку й Риту заберу. А де вони?
– Поки що тут, але скоро ми поїдемо оглядати їхній будинок.
– А я їх шукав. Мамо, можна ми поговоримо. Винен я. Це все брати. Ну, ти ж знаєш Миколу, Петра. Від них не відчепишся.
– От тому і не будеш ти там більше жити.
Рита й Василь помирилися. Рита була дуже ображена, але повірила Василеві.
– Все. Більше жодних сусідів, друзів.
– Дивись, інакше Марійки тобі не бачити. Донька залишиться зі мною. І син також…
– Син? Син! Треба ж швидше доробляти будинок. Треба сказати мамі!
– Не кричи так, вона знає. Може, й не син, а ще одна донька. Термін ще невеликий.
– Все. Донька чи син. Ти ж моя Риточка! – Василь взяв дружину і закружляв по кімнаті.
– Акуратно. Постав мене на місце.
Сім’я переїхала до нового будинку. Братик Марійки народився одразу після новосілля.
– Марійко, іди подивися на братика, – сказала бабуся.
– Який маленький. А мій більше. Мені мама подарувала. Ми тепер дві мами. Так, бабусю?
– Так, маленька.
– Я не маленька. Це він маленький. А ще мама обіцяла, що ми заведемо хитру волохату морду. Ну чи …
– Марійко!
– Дід так говорить…
