Рома грався на підлозі в теплій хаті, коли двері відчинилися і разом з холодом в хату зайшла чужа жінка.
Вона підбігла до нього:
-Синку! Синочку! Як же я скучила!
Вона пригорнула хлопчика до себе, цілуючи його голову. Малий нервував, відштовхував незнайому тітку.
-Ромчику, я ж мама твоя! Не впізнаєш мене? Любий мій! Тепер ми будемо завжди разом.
Нарешті терпіння дитини закінчилося і він заплакав. В цей час зайшла з відром дівчинка років десяти.
-Наталочка! Виросла як! Господарочка стала! А мама де?
-Здрастуйте, тітко Оля, – сказала дівчинка, відкриваючи конфорку на грубці і засипаючи вугілля. – Мама скоро прийде зі зміни. А ми заслабли трохи, так Рома? – звернулася вона до брата, який потягнувся до дівчинки.
-Синку… Відвик від мене. Звичайно, два роки не бачив… – Вона намагалася погладити сина, але той відсторонився від матері.
-Гаразд, я у справах, ввечері прийду. Матері скажи, нехай речі Романа приготує, забираю я його.
Жінка пішла, Рома притих і заснув на плечі сестри. Наталя поклала його спати. Вона і рада була, що тітка забере хлопчика. З тих пір, як він з’явився в будинку, мама приділяє всю увагу йому, та й їй зайва турбота. Так бігала б з однолітками, а це доводиться сидіти вдома, та ще займатися братиком.
Матір приїзд сестри не обрадував, вона засмутилася. Але не віддати хлопчика не могла. Це ж її син рідний, як не як. Хай вона і 2 роки десь шаландалася…
Оля була завжди важкою дитиною, але вдало вийшла заміж. Всі заздрили, що хлопець хороший і сім’я інтелігентна попалася.
Хто знав, що чоловіка не стане і він навіть не дізнається, що стане батьком. Батьки, втративши єдиного сина, обожнювали внука. Були згодні, щоб Оля жила з ними і навіть на нового чоловіка були згодні, щоб жив у їх квартирі.
Але Оля вибрикнулась, забрала сина і пішла до своєї мами. А мама жила з вітчимом. Життя вели вони, так би мовити не найкраще. Оля стала третьою.
Оліна сестра теж не кращий момент переживала. Чоловік залишив з донькою. Жила в бабиній старій хаті.
Ну а далі Оля залишила їй сина і подалася хтозна куди.
Увечері Оля заявилася весела. Вранці проспалася і пішла знову. Забирати дитину передумала. Оселилася знову в материнському будинку і почалася стара пісня, поки знову кудись не зникла.
Сестра сама і виховувала двох дітей. Після 12 років Оля раптом з’явилася. Ніхто не знав, де вона була всі ці роки. Заявилася з тим же – забрати сина.
Спочатку вона з’явилася в школі. Хлопчик втік додому. Мати прийшла до сестри, Роман пішов до сусідів. Тітка забрала його ввечері. А мати знову була дуже “весела”.
-Я тебе не хочу бачити! Йди! – заявив син Ользі.
-Хто тебе питати буде!
-Я вже дорослий і сам вирішую, з ким мені жити!
-Ну добре! З тебе 20 тисяч і я більше ніколи не з’явлюся в вашому житті, – сказала Оля сестрі.
-Пиши розписку! Зараз дам 10, інші завтра! І йди!
Оля зникла. Не прийшла ні завтра, ні післязавтра – пропала на довгі роки.
Роман виріс, побудував тітці новий будинок, видав сестру заміж, дбав про племінницю і тітку. І одного разу з’явилася мати.
Передчасно постаріла жінка. Вона вже не гуляла – здоров’я не було. Сім’ї не було. Думала приткнутися на старість біля сестри і сина.
Сестра жаліслива, вже було погодилася її прийняти. Але Роман сказав своє слово.
-У тебе є будинок бабусі. Я приведу його в порядок, підремонтують і живи там. Не потрібна ти тут. Тітці теж сказав:
-Якщо приймеш її, я піду, назавжди!
Так нещасна матуся пішла піймавши облизня.
З ранку сидить на лавці перед будинком. Увечері знову сидить. Вдень, кладе руки за спину і проробляє не поспішаючи маршрут по довгій вулиці з кінця в кінець.
Перед садибою сестри зупиняється, намагається заглянути через паркан, в надії когось побачити. І так кожен день в будь-яку пору року.
Тітка живе з племінником душа в душу. Сподівається, що він приведе в будинок невістку. Холостяк. У вихідні приїжджає Наталочка з гостинцями і донькою. У неї якраз життя вдалося. Чоловік хороший і бізнес свій невеликий.
Кожен вибрав свою долю. Хтось зламався, а хтось виніс всі тяготи і надбав…
