Головна - Життєві історії - Пилип дав свої матері Божені Йосипівні гроші. Вона мала купити продукти і приготувати йому вечерю. Попрощавшись з мамою чоловік пішов на роботу. З’явившись на роботі, Пилип відразу ж вирушив у кабінет головної бухгалтерки. – Ірино Семенівно, можна? – поцікавився він, коли відкрив двері у кабінет. – Заходь, заходь, Пилипчику, – відповіла жінка. – Що ти хотів? Пилип зайшов у кабінет, озирнувся навкруги і раптом сказав: – Ірино Семенівно, виходьте за мене заміж! Бухгалтерка оторопіла від почутого. Вона зняла окуляри, протерла їх, знову одягла і пильно подивилася на Пилипа. Жінка не могла зрозуміти, що відбувається

Пилип дав свої матері Божені Йосипівні гроші. Вона мала купити продукти і приготувати йому вечерю. Попрощавшись з мамою чоловік пішов на роботу. З’явившись на роботі, Пилип відразу ж вирушив у кабінет головної бухгалтерки. – Ірино Семенівно, можна? – поцікавився він, коли відкрив двері у кабінет. – Заходь, заходь, Пилипчику, – відповіла жінка. – Що ти хотів? Пилип зайшов у кабінет, озирнувся навкруги і раптом сказав: – Ірино Семенівно, виходьте за мене заміж! Бухгалтерка оторопіла від почутого. Вона зняла окуляри, протерла їх, знову одягла і пильно подивилася на Пилипа. Жінка не могла зрозуміти, що відбувається

– Мамо, я вирішив, що мені пора одружуватися! – сказав Божені Йосипівні її син Пилип.

– Пилипе, радість яка, нарешті я онуків дочекаюся! Тобі ж нещодавно сорок років уже виповнилося, – зраділа Божена Йосипівна.

– Мамо, я тобі про онуків нічого не говорив. Мені діти ні до чого, я просто вирішив, що ти одна вже не впораєшся, а я люблю, коли за мною доглядають якісно, – зупинив матір Пилип.

– Синочку, як же ж це я не впораюся? Ти нагодований, випраний, у будинку в нас чистота.

– Мамо, я вчора сказав тобі, що хочу на вечерю котлети по-київськи і овочевий салат.

– Так?

– А ти приготувала що? Відбивні з картопляним пюре! Про що це говорить?

– Про що, Пилипчику?

– Мамо, ось скільки разів говорити, щоб ти мене так не називала? А говорить це про те, що ти почала забувати багато чого. Мені це не подобається. Тож я вирішив одружитися, щоб дружина про мене якісно дбала.

– Молоденьку якусь знайшов, чи як синочку?

– Ні, мамо. Молоденькі мені ні до чого. Вони всі зараз самозакохані і дбають тільки про себе, та ще й мені скажуть під їхню дудку танцювати. Це мені не підходить!

– Молодець, Пилипчику.

– Пилип я! Мамо, я ж просив так мене не називати!

– Розумник ти, Пилипе, ровесниця вона тобі, значить? Приводь, знайомитися будемо!

– Нема кого мені поки що приводити, але я схиляюся до того, що і ровесниця мені не підходить.

– А хто ж тоді, Пилипчику? Бабусю якусь, чи що ти собі знайшов? Ох, горе мені, горе! Навіщо тобі це потрібно?

– Мамо, не голоси! Я вирішив так. Жінка, якщо вона буде старша, повинна розуміти, що я її ощасливив і буде мені вдячна все життя!

– Так? Ти справді так вважаєш, синочку?

– А як же ж, мамо! Сама подумай. Вона вже немолода, хто на неї увагу зверне? А тут я! Такий молодий, гарний, розумний. Вона ж повинна буде мені руки цілувати, та всі мої забаганки виконувати. Все вирішено! Сьогодні ж у себе на роботі придивлюся до старших жінок, виберу кілька гідних кандидаток, і зроблю якій-небудь із них пропозицію руки й серця!

– Так одразу, синку? Це неправильно!

– Правильно, мамо. Якщо рішення ухвалено, то тягнути не варто.

– Синочку, а я ось, наприклад, не пішла б заміж за людину, яка молодша за мене. Дивно це якось!

– Мамо, ти не порівнюй. Це б ти не пішла, а є жінки, які тільки раді будуть.

– Подивимось, Пилипчику, подивимося…

– Мамо, ти знову? Я ж просив!

– Добре, Пилипе, добре. Ти тільки скажи, що тобі сьогодні на вечерю приготувати?

– Сьогодні я хочу запечену качечку з підливкою. Все, давай мамо, до вечора.

– Стривай, синочку. Я тут твоє побажання в щоденник записала, а ти розпишись, будь ласка!

– Не зрозумів, мамо! Це ще навіщо?

– Для того, любий мій, бо ти вчора вранці мені сказав, що хочеш відбивні з картопляним пюре, а сьогодні заявив, що я не памʼятаю нічого, бо ти буцімто котлети по-київськи мені на вечерю замовляв. Щоб таких проблем більше не виникало, ти тепер щоранку під своїм побажанням розписуватимешся. Все просто, Пилипчику, все просто. І не треба мені нагадувати про те, що ти Пилип, я це знаю. Але для мене ти Пилипчик, і цим все сказано.

– Добре, мамо, давай розпишуся, і піду вже. На мене чекають великі справи. Як добре, що я одружитися вирішив, більше ніхто мене Пилипчиком називати не буде.

– Я буду, синочку.

– А з тобою, мамо, ми бачитимемося рідко, тому що я шукаю дружину з окремою квартирою.

– Шукай, шукай. А я піду в магазин схожу. Грошей, до речі, мені дай!

– Мамо, я ж тобі всю зарплату віддав! Ти куди її поділа?

– Закінчилася вона, Пилипчику. Не така вже й велика твоя зарплата.

– Так? А мені здавалося, що я добре заробляю!

– Справді, чи що? Не знала. Добре, відсьогодні я буду чеки в магазинах брати і тобі під розписку увечері видавати, щоб ти знав, скільки я грошей витрачаю на твої сніданки, обіди та вечері. Іди, синку, йди. Раптом якийсь покупець вже меблі собі придивився, а вантажник ще вдома знаходиться, і матері вказівки дає. Іди, Пилипчику…

– Ось гроші, мамо. Ми з мужиками вчора старі меблі винесли, коли нові привезли, то господиня нам за це заплатила.

– От і чудово. На все вистачить. Іди, синку, удачі в пошуках.

З’явившись на роботу, Пилип відразу ж приступив до реалізації свого плану і вирушив до кабінету головної бухгалтерки.

– Ірино Семенівно, можна? – поцікавився він у неї.

– Заходь, Пилипчику. Що ти хотів?

Пилип зайшов у кабінет, озирнувся навкруги і раптом сказав:

– Ірино Семенівно, виходьте за мене заміж!

Бухгалтерка оторопіла від почутого. Вона зняла окуляри, протерла їх, знову одягла і пильно подивилася на Пилипа.

Жінка не розуміла, що відбувається.

– Пилипчику, ти гульбанив, чи що? – запитала Ірина Семенівна.

– Ні! Ви ж знаєте, що я не гульбаню!

– Знаю, за що тебе й ціную. Значить, ще щось! Не чекала, не чекала…

– Зі мною все добре!

– Тоді що? З чого раптом ти вирішив, що я за тебе заміж піду?

– А чому ні? Я – чоловік молодий, привабливий!

– Це все правильно. Але ж я старша за тебе на 10 років.

– Так це чудово. Значить, ви мене цінуватимете!

Ірина Семенівна посміхнулася.

– Любий мій, я багато років була заміжня, п’ять років тому овдовіла, і тільки тоді зрозуміла, що дарма з чоловіком своїм не розвелась. Мені так свобода сподобалася. Я ж тепер можу і з подружками зустрічатись, коли мені захочеться. І в подорожі стала їздити. Та що там це? Просто провести вечір із книгою, а не біля плити – це таке щастя, що заміж мене тепер нічим не заманиш. Вибач, але мені не потрібен ні молодий і привабливий чоловік, ні старий і непривабливий. Я для себе пожити хочу!

– Ну, ви, Ірино Семенівно, й даєте. Так просто від свого щастя відмовляєтесь. Пошкодуєте, але пізно вже буде.

– Іди, Пилипе, йди. Шукай собі супутницю життя в іншому місці. І моя тобі порада – шукай кого-небудь молодшого.

– Ні, молода мені не потрібна, Ірино Семенівно. Я все вирішив!

– Ну, це твоя справа, Пилипе, звичайно, але чомусь мені здається, що так ти ніколи не одружишся.

– Ще й як одружуся! – подумав Пилип, виходячи з кабінету головної бухгалтерки. – Це просто Ірина Семенівна якась неправильна жінка!

І тут він побачив комірницю Ганну Данилівну, яка товар у цей час приймала.

– Чудова кандидатура, між іншим. Зараз вона з товаром розбереться, і я піду їй пропозицію робити. Ця точно не відмовиться! – вирішив Пилип.

Як тільки Ганна Данилівна з товаром розібралася, Пилип пішов до неї.

– Ганно Данилівно, у мене до вас пропозиція!

– Пилипчику, у мене підробітку для тебе немає, кажу одразу. Город мені вже Петро покопав.

– Які ще підробітки? Я не це хотів запропонувати вам!

– А що тоді? Говори, тільки швидко.

– Я заміж вас вирішив покликати! Підете?

– Це жарт такий, чи що, Пилипчику? Так мені не смішно!

– А я й не жартую.

– Не жартуєш? Тоді слухай мене уважно! Заміж я не хочу і не хотіла ніколи. Я навіть доньку поза шлюбом народила, бо дітей хотіла, а терпіти поряд із собою мужика, який мені претензії пред’являтиме з приводу того, що я суп недосолила, на вечерю не те приготувала, та й просто штани його невчасно випрала, я не хотіла зовсім! І це було по молодості, а тепер мені це й поготів не потрібно!

– Як це? Ви придивіться! Я ж молодий, гарний, перспективний.

– Пилипчику, перспективні мужики роками вантажниками в меблевому магазині не працюють, вибач вже за мою відвертість! Все, розмова закінчена, мені моя донечка дзвонить, напевно, щось про онука розповісти хоче. А мені це набагато цікавіше послухати, аніж твої безглузді пропозиції. Це ж треба до чого додумався. Одружитися зі мною зібрався! Мабуть ще й подумав, що я почну тобі в усьому догоджати, адже ти мене ощасливив.

– Було таке діло! А що я не правий, чи що? Ви ж старші за мене років на п’ятнадцять!

– Іди звідси, Пилипе, поки я тобі не влаштувала!

– Іду, іду, все одно ви нічого не розумієте. До побачення, Ганно Данилівно.

– Ще побачимося, Пилипчику. Робочий день тільки починається!

Поговоривши з Ганною Данилівною, Пилип пішов до решти вантажників.

– Пилипчику, де ти ходиш? Тут жіночка одна спальний гарнітур замовила, вантажити треба, а ти ходиш!

– Молода?

– Хто?

– Жіночка, хто ж ще!

– А ти з якою метою цікавишся? Хоча сам подивись, вона стоїть он на касі, розплачується.

Біля каси стояла імпозантна жінка років п’ятдесяти у кольорових лосинах, футболці з Майклом Джексоном, у величезних окулярах від сонця, які вона чомусь навіть у приміщенні не зняла, а на голові у неї красувався солом’яний капелюх із величезним червоним бантом.

– Цікава особистість, не те, що Ганна Данилівна й Ірина Семенівна, такій точно чоловік потрібен, – вирішив Пилип.

– Мужики, я обов’язково повинен з нею поїхати меблі вивантажувати! Питання дуже важливе

– Поїдеш, звичайно, ми всі поїдемо. Петрович, до речі, з нею домовився про те, що ми їй ці меблі ввечері після роботи збирати приїдемо. Ти з нами?

– Звичайно, мужики, звичайно.

Меблів жіночка замовила багато, поки всі перетягали, Пилип роздивився її квартиру і зрозумів, що такий шанс не можна втрачати.

– Пані явно непогано забезпечена, так що мені підходить. До того ж молодиться, отже, і я їй підійду! – вирішив чоловік.

Увечері, коли вони прийшли збирати меблевий гарнітур, Пилип зловив момент для того, щоб поговорити з хазяйкою квартири.

– Вибачте, а як вас звати? – поцікавився він у жінки, яка зустріла їх у кігурумі та пухнастих капцях із вушками.

– Катруся.

– Катруся? А по-батькові?

– Яке по-батькові?! Я – молода ще жінка!

– Катрусю, це ж чудово. Саме про вас я й мрію з самого ранку! Виходьте за мене заміж!

– Ось так одразу? А чому б і ні?! Ви мені підходите. Молодий, здоровий. Беру! Тільки врахуйте, що вам доведеться мені готувати сніданки, обіди й вечері, бо мені ніколи, а харчуватися я звикла добре. Чоловік покійний балував мене, розумієте. Прати ви вмієте? Хоча навчитеся, моя хатня робітниця вам все покаже перед тим, як я з нею розрахуюся за роботу. Прибирати вона вас теж навчить…

– Що-о-о?!

– То що скажете?

Пилип оторопів.

– Ні, я вам мабуть не підійду, вибачте, Катрусю…

– Та ви даремно відмовляєтеся!

– Я взагалі-то сподівався на те, що це ви будете турбуватись про мене!

– Я? Чому ж ви так вирішили?

– Але ви ж старші, значить, повинні цінувати те, що я на вас звернув увагу.

– Молодий чоловіче, ви все переплутали. Жодна поважаюча себе жінка мого віку не виходитиме заміж за молоду людину для того, щоб оточити її турботою та увагою. Нам самим цього хочеться. Так що? Чи передумали вже на мені одружуватися?

– Передумав.

– Ну, нічого, я собі молодшого когось знайду. Ідіть, займіться меблями, вас товариші вже зачекалися!

Пилип пішов до решти вантажників, які вже меблі почали збирати.

– Нічого не розумію! – подумав він і почав збирати меблі разом з рештою мужиків, бо мама напевно гроші завтра знову зранку проситиме…

Зібравши у Катрусі меблі, втомлений Пилип прийшов додому.

– Пилипчику, ну, що? Коли знайомитимеш мене з нареченою? – поцікавилась у нього Божена Йосипівна.

– Мамо, а за мене ніхто заміж іти не погодився. Точніше погодилася одна, але вона, розумієш, вирішила, що це я мушу дбати про неї! А такий варіант мене зовсім не влаштовує!

– Я так і думала. Качечка твоя запечена, йди вечеряй, і подумай про те, що тобі потрібна молодша жінка, яка і про тебе подбає і внуків мені народить.

– Ти так думаєш, мамо? Завтра ж почну пошуки за твоєю порадою. Можливо, з цього щось і вийде.

– Молодець, синочку. Мама поганого не порадить!

Повечерявши і прийнявши ванну, Пилип ліг спати.

Одна молода кандидатка на роль дружини, яка дбатиме про нього, у нього вже є…

Нещодавно до них в магазин касиркою влаштувалася Ніна.

Ось їй Пилип завтра першій пропозицію руки й серця і зробить!

Plitkarka

Повернутись вверх