Акуратно, щоб не почули, Поліна вилізла з вікна своєї кімнати. Що поробиш? Мати знову не відпустила на дискотеку через якусь нісенітницю.
І нехай потім буде сварка, але сьогодні Поліні хочеться гуляти! Тим більше, Олежка сказав, що його батьки поїхали до бабусі в село на всі вихідні і квартира повністю у його розпорядженні!
Тим самим шляхом Поліна під ранок повернулася додому і натрапила на грізний погляд матері.
– Що ж, якщо тобі не спиться, – прошипіла мати, – значить працюватимеш! Збирайся! Їдемо на дачу! Полоти!
Всю дорогу до дачі Поліна подумки сварилася на матір.
– Ось закінчу школу, – думала вона. – Відразу вийду заміж за Олежика і більше ти на мені сваритися не будеш!
Непомітно пролетів ще один навчальний рік, відгримів останній дзвінок, закінчились іспити.
Поліна готувалася до випускного. Сукня давно була куплена, а ось із зачіскою дівчина ще не визначилася.
Вона хотіла виглядати надзвичайно, але не для того, щоб затьмарити всіх дівчаток на випускному, а щоб її Олежик, який мав підійти, коли почнеться дискотека, не замислюючись, покликав її заміж.
Влітку сонечко встає рано. Поліна з Олежиком сиділи, обнявшись на лавці біля під’їзду – мати з нагоди випускного не обмежила час гуляння.
Незабаром почнуть прокидатися мешканці будинку, а Поліна так і не дочекалася заповітної пропозиції…
Трохи подумавши, вирішила, що треба брати все у свої руки. Адже Олег міг і не здогадатися, що Поліні вже можна виходити заміж, тому й не зробив їй пропозицію.
– Одружуватися? – щиро здивувався хлопець, дивлячись на Поліну. – Полінко, ти що? Мені в технікумі рік залишився, потім служити заберуть. Та й не нагулявся я ще. І тобі треба вчитися. Яке одруження? На що ми будемо жити?
– Я не збираюся нікуди вступати! – вперто промовила дівчина. – Я одразу хочу влаштуватися на роботу!
– На яку? – засміявся Олег. – Прибиральницею у дитсадок чи санітаркою у лікарню?
– Чому прибиральницею? – образилася Поліна. Як–не–як, але в атестаті у неї не було жодної трійки. – У магазин піду, продавчинею. Там непогана зарплатня.
– Ні–і. Ще не відомо, що в нас з тобою буде далі. Навіщо себе обмежувати? Може, ми взагалі не підходимо один одному?
– Ах не підходимо? – розлютилася Поліна. – Ну і йди звідси! А я іншого знайду! Відповідальнішого!
Скочивши з лавки, Поліна кинулась у під’їзд. Влетівши в квартиру, вона тут же кинулася до вікна, сподіваючись, що Олег все ще сидить на лавочці і переживає.
Але лавка була порожня…
Не роздягаючись, Поліна кинулася на ліжко, заплакала і не помітила, як заснула…
…Пахло чимось смачним. Абияк розліпивши нафарбовані вії, які через всі переживання Поліна не потрудилася змити, дівчина піднялася з ліжка, переодяглася в домашнє і попрямувала у ванну.
Після ванни вирушила на кухню.
– Прокинулася? – усміхнулася їй мама, спритно перевертаючи на сковорідці оладки. – Давай сідай, поїж! А потім виберемо інститут, в який подамо документи.
– Мамо! Я не хочу вчитися! Мені школа за одинадцять років так набридла, що я на підручники дивитися не можу!
– Нічого страшного. В інституті буде інакше. Цікавіше, веселіше. З’являться нові друзі. Не варто через недолугого, лінивого хлопця псувати собі життя!
Поліна з подивом подивилася на матір.
– Олег не недолугий!
– У двадцять років плисти за течією та мріяти лише про розваги? Це дурість, Поліно. Тим паче, для чоловіка!
Навіть якщо ти примудришся його на собі одружити – нічого не зміниться.
Він залишиться таким же лінивим, який сподівається на диво, нічого для цього не бажаючим робити, а ти тягтимеш на собі всю сім’ю, сидячи на роботі в магазині.
Через кілька років ти його незлюбиш, але на той час у тебе, швидше за все, буде на руках дитина і діватися тобі не буде куди.
Без освіти і перспектив. Так що, давай не нуди, а ходімо подавати документи.
Вища освіта ще нікому не завадила! А в тебе всі задатки для вступу є! Нехай твій Олежик думає, що на ньому світ клином не зійшовся.
– Добре, мамо! – поміркувавши погодилася Поліна.
Але вона мала інші плани. В інституті, звісно, буде багато хлопців. Комусь із них вона обов’язково сподобається і її запросять на побачення.
А Поліна вже постарається, щоб Олег її побачив з іншим – красивою, веселою і не пам’ятаючою про нього, про Олежика. Ось тоді він прибіжить до неї і точно покличе заміж!
Легко вступивши на фінансовий факультет, Поліна поринула у студентське життя. Весела, симпатична та легка у спілкуванні дівчина одразу обзавелася масою шанувальників. Спочатку Поліна прихильно приймала запрошення на побачення, виглядаючи під час них чи немає поблизу Олега, але…
Поміркувавши трохи, дівчина зрозуміла, що кафе, кіно, розважальні центри ніколи не входили в топ уподобань хлопця.
Його місця для побачень обмежувалися районним клубом та парком. Наступне своє побачення вона намітила у клубі.
Як дівчина й припускала, Олег був там, але не один. За його руку трималася розмальована дівчина.
Не дивлячись на рясний макіяж, було видно, що дівчинка ще надто юна, що Олега зовсім не бентежило.
Поліна демонстративно обнявшись зі своїм залицяльником пройшла кілька разів повз Олега.
Зрештою, той її помітив.
– О! Поля! Привіт! Ти як тут?
– Сама не знаю, – знизала плечима дівчина, вдаючи, що їй байдужа дівчина, яка була біля колишнього коханого. – Михайлик якось умовив, – вона закохано подивилася на хлопця, який стояв поруч, який не розумів, що відбувається.
– А! Зрозуміло! – усміхнувся Олег, але по його очах було видно, що йому байдуже. – Ну добре! Бувайте!
Від злості у Поліни потемніло в очах. Як швидко він її забув!!!
Не звертаючи більше уваги на хлопця, що супроводжував її, дівчина попрямувала до стійки і замовила собі коктейль. Потім ще і ще.
– Поліно, може досить? – Михайло невпевнено торкнув її за лікоть. – Ходімо додому!
– Та йди ти! – відмахнулася Поліна. – Відчепися від мене! Всі відчепіться від мене!
Ображений хлопець відразу пішов. Поліна замовила собі ще.
– Ти завжди сидиш отак на самоті? – приємний чоловічий голос змусив Поліну відволіктися і подивитися на того, хто говорив.
Поруч із нею стояв хлопець із зовнішністю Аполлона. Поліна мимоволі відкрила рота від подиву.
– Ходімо, потанцюємо!
Дмитро навчався у тому ж інституті, що й Поліна, лише старший був на три курси.
Їхній роман почався миттєво і набирав обертів. Дівчина геть забула про Олега і взагалі про інших хлопців. Дмитро був веселий, дбайливий, романтичний і ввічливий.
З ним дівчина почувалася коханою. Дмитро не соромився цілувати її при всіх, говорити про кохання і навіть натякати на шлюб.
Поліна була на сьомому небі від щастя.
Коли дівчина дізналася про вагітність, то дуже зраділа. Вони з Дмитром поки що відкрито не обговорювали їхнє весілля, але Поліна була впевнена – варто хлопцеві дізнатися про її вагітність, він одразу їй освідчиться!
Того дня Поліна прокинулась рано. Вона прийняла ванну, смачно поснідала і побігла чепуритися.
А як же ж! Сьогодні вона скаже своєму коханому Дмитру, що в них буде дитина!
Поліна одягла гарну сукню, взула черевички і впевнено попрямувала до коханого додому.
Сьогодні у них не планувалося побачення. Дмитро сказав, що готуватиметься до заліку, але хороша новина мала той залік відсунути на другий план.
Поліна підійшла до дверей квартири Дмитра і здивовано зупинилася. З квартири чулася весела музика…
Двері були відчинені і Поліна зайшла всередину.
– Миколо, це ти? Біленьку приніс? – пролунав голос її Дмитрика.
– От же ж! – подумки посміхнулася дівчина. – Мене не хотів засмучувати, чи що, якщо влаштовує посиденьки з друзями?
Поліна зайшла в кімнату коханого й очам не повірила!
Дмитро захоплено цілувався з якоюсь дівчиною.
Відчувши на собі погляд, він обернувся.
– О! Полінка! Привіт! А ти чого тут? – ніби нічого й не було запитав хлопець.
– Хто це? – примхливо надувши губки запитала незнайома дівчина.
– Це ти хто? – кинулася на неї Поліна. – Що ти робиш у квартирі мого хлопця?
– Твого хлопця? Та це мій хлопець! Я з ним уже місяць зустрічаюся! – заверещала дівчина.
– Місяць?? А я три!
З сусідньої кімнати на шум вибігла якась пара. У кімнату увійшли хлопець із дівчиною з пакетами в руках, мабуть Миколка повернувся з крамниці.
– Дмитрику, ну чого ти стоїш? – прокричала дівчина. – Розборони своїх подруг!
– Зрозумій, – через кілька хвилин пояснював на кухні хлопець Поліні. – Я не можу зустрічатися тільки з однією дівчиною. Мені нудно. Так, я тебе кохаю. І її, – він кивнув у бік кімнати.
– Але я вагітна! – у Поліни на очах з’явилися сльози.
– Нічим не можу допомогти, – знизав плечима хлопець, – я не збираюся ставати батьком.
– Ах ти ж… А доведеться! Я на аліменти подам!
– Не питання. Тільки спершу доведи, що це моя дитина. Та й від аліментів зараз безліч варіантів втекти!
В сльозах, Поліна вирушила додому.
Поліна не знала, як про вагітність стало відомо її матері.
Та їй було все одно було. Їй хотілося одного – втекти на край світу і більше ніколи нікого не бачити.
Але тікати вагітній було неможливо. Потрібно було терміново зупинити це…
– Навіть не думай! – ніби прочитавши її думки, твердо промовила мама, заходячи до неї в кімнату. – Не ти перша, не ти остання! Виховаємо! Це краще, аніж одружуватися з такими!
– Але я нікому не буду потрібна з дитиною! – уперто заперечила Поліна.
– А до цього ніби була потрібна! – сказала мати.
Майже до пологів Поліна відвідувала заняття. Вона навчилася не звертати уваги на глузливі чи жаліючі її погляди.
Все її життя зосередилося на навчанні та дитині. Від веселої, безтурботної дівчини не лишилося й сліду.
Звичайно, в інституті вона не могла не зустріти Дмитра. Той спочатку сором’язливо відводив очі, але потім, переконавшись, що Поліна його взагалі не помічає, став вести колишній спосіб життя: ходив обійнявшись з дівчатами по інституту, цілувався з черговими подружками.
Зростаючий живіт Поліни його ні скільки не бентежив.
Народивши в належний термін дівчинку, Поліна повернулася в інститут. Із донькою займалася бабуся.
Працьовитість і серйозне ставлення до навчання не пройшло даремно.
Дівчина блискуче закінчила університет і була прийнята в одну з фірм міста на посаду бухгалтерки.
Незабаром жінка заслужила репутацію відмінного фахівця і безкомпромісної, жорсткої людини, яка не мала ані співчуття ані жалю до інших.
Вона не пробачала помилок інших. У неї не залишилося подруг, окрім матері, з якою вона ставала звичайною людиною…
…Коли Надійка пішла в перший клас, Поліна отримала підвищення.
Розцінивши її характер, як гідність, керівництво підвищило жінку до головної економістки фірми. І не помилилося: Поліна впевнено виводила фірму на новий фінансовий рівень.
Завдяки в рази більшій зарплаті, жінка купила нову простору квартиру, і зробивши в ній ремонт, переїхала разом з дочкою і мамою. Стару квартиру вирішили залишити у спадок Надійці.
Забезпечивши себе всім, що хотіла, Поліна задумалася: у такої жінки, як вона, обов’язково має бути чоловік.
І не який-небудь, а той, хто займає таке ж становище, що і вона.
Озирнувшись, жінка зрозуміла, що всі підходящі чоловіки вже давно одружені й виховують дітей.
– Що ж, – не відступила Поліна. – Шукатимемо!
Якось до неї в кабінет заглянув водій. Йому треба було поставити якийсь підпис. Поліна з цікавістю на нього подивилася.
Високий, не сказати, що гарний собою, але відчувався в ньому такий собі чоловічий стрижень, якого у сучасних чоловіків майже не спостерігається.
Після відходу водія Поліна попросила його особисту справу.
Чоловіка звали Вадим, він був старший за Поліну на десять років, був одружений, у полі “діти” стояв прочерк.
– Дорослі, чи взагалі нема? – постало питання у жінки.
Не відкладаючи справу на потім, Поліна почала наводити довідки про нього. Дітей Вадим не мав. Це все вирішило.
Поліна почала частіше викликати водія, вигадуючи неіснуючі поїздки, під час яких всіляко його спокушала.
Вадим виявився слабким до жіночої уваги і незабаром вони стали коханцями. Але цього Полін було мало. Їй потрібен був чоловік!
Як би між іншим, вона почала натякати, що у такого чоловіка обов’язково має бути спадкоємець і вона б із задоволенням його йому народила.
Потім захоплювалася його розумом і говорила, що за певної допомоги він міг би добитися значно вищої посади, аніж робота водієм.
Вода камінь точить… Через кілька місяців подібних натяків Вадим подав на розлучення. Але одружуватися з Поліною не поспішав. Жінку це дуже хвилювало і тоді вона спитала чоловіка відкритим текстом:
– Коли ми одружимося, Вадиме?
– Вибач, люба, але в тебе такий поганий характер, що я переживаю знову втрапити не туди куди треба і опинитися ні з чим! – відповів Вадим. – От якби я точно знав, що ти дотримаєшся обіцянок…
– Ти хочеш, щоб я народила тобі дитину?
– Так. І допомогла в кар’єрі.
– Що ж. Як скажеш…
Через два місяці Поліна зробила так, щоб Вадима підвищили до начальника гаража, правда з умовою, що він здобуде вищу освіту.
А в день, коли Вадим подав документи в інститут на заочне навчання, жінка повідомила йому новину про свою вагітність.
Через місяць пара скромно розписалася.
Як і з дочкою, Поліна практично не сиділа у декреті.
Турбота про сина лягла на плечі матері.
Спочатку жінка переживала, що Вадим після весілля розслабиться і сяде на шию начальниці–дружині.
Але чоловік виявився хорошим сім’янином, старанно навчався в інституті та чудово виконував свої обов’язки начальника гаража.
На одній із нарад керівництво навіть похвалило Поліну за її чоловіка:
– Ось, що значить вдало одружитися, в хорошому сенсі цього слова, – посміхаючись промовив генеральний директор. – Не кожна жінка здатна дати натхнення своєму чоловікові робити трудові звитяги!
…Минуло п’ятнадцять років. Надійка виросла і вдало вийшла заміж.
Вадим–молодший закінчує школу і готується до вступу в інститут.
Вадим-старший уже давно не начальник гаража. Після отримання диплома йому дали посаду головного інженера.
Поліна залишається незмінною головною економісткою.
Мати Поліни переїхала у заміський будинок, який купив їй зять, і з захопленням займається вирощуванням овочів, фруктів та квітів…
Іноді Поліна згадує своїх колишніх хлопців, але відразу відмахується від спогадів як від настирливих мух…
Ось так склалося її життя… Може й не так, як їй хотілося, але Поліна ні про що не жалкує…
