Юля прокинулася рано. За вікном був прохолодний, осінній ранок. Вона стояла біля вікна і бачила, як кутаючись від вітру люди йшли на роботу. Сьогодні Юля взяла собі вихідний. Вже 4 роки вона була комерційним директором в добре розвиненій будівельній компанії. Коли її призначили на посаду директора це було велике свято в їхній родині. Прийшовши ввечері з роботи влаштували всією сім’єю бенкет. Доньці тоді було 6 років. Наталка носилася по квартирі і співала, моя мама директор, моя мама директор. Ігор, чоловік Юлії, був дуже радий успіхам своєї дружини. Йому завжди здавалося, що в його руки потрапило величезна щастя і його треба міцно тримати.
Чоловік пишався своєю дружиною. Розумниця, хороший фахівець, вимоглива до своїх підлеглих, і просто ефектна жінка. За 8 років спільного життя вони змогли багато чого досягти удвох, так як і сам Ігор був досить успішним у своєму бізнесі. Купили квартиру, у кожного була машина, нехай не супер круті, але цілком пристойні. А найголовніше у них була велика любов і дочка Наталка. Яка, як дві краплі води схожа на свою матір.
Час минав і ось їх маленьке диво пішло в перший клас. Ох, і свято вони влаштували, ввечері вирушили в кафе. Наталка так і ходила скрізь не знімаючи бантики. І всім розповідала, мені 7 років і я сьогодні пішла в перший клас. Здавалося б, все в житті вийшло, все вдалося. Але трапилася біда.
У Ігора зламалася машина, і в школу він з донькою вирушив пішки. Юля спізнювалася, їй треба було їхати на вокзал, зустрічати генерального і тому не встигала, щоб підвезти своє сімейство до школи. Чоловік і дочка помахали їй з вікна, а самі стали збиратися. Хіба могла вона тоді знати, що бачила їх живими в останній раз. На переході перед школою сталася біда. Ігор намагався, як міг прикрити дочку собою, але нічого не вийшло.
Те що відчувала Юля в той момент не можливо передати словами. Їй здавалося, що небо впало на землю. Перестало існувати все. Настала порожнеча. Юля не була схожа сама на себе, працювала, як робот і щодня їздила на кладовище і сиділа там до самого закриття.
***
З тих пір пройшло три роки. І ось сьогодні Юля вирішила взяти вихідний і поїхати на цвинтар, треба підготувати все до зими. Навести порядок, накрити вази, щоб взимку вони не пропали. Відвезти останні осінні квіти. Юля випила кави, дістала старі джинси і теплий светр. Потім витягла з комори сумку, з якою завжди їздила на кладовищі. У ній були рукавички, щітки, ганчірки, ножик і багато різних речей, які можуть стати в нагоді.
Подивившись на фотографію чоловіка і дочки, яка стояла на комоді, сказала, чекайте, я їду до вас в гості.
По дорозі заїхала в квітковий магазин і купила два букета хризантем. Припарковавшись біля кладовища забравши квіти і сумку пішла вздовж могил. Кладовище було старе і тому тут були величезні дерева і багато всіляких кущів. Ось і навколо могил чоловіка і дочки ріс величезний ялівець. Юля кожен раз, коли приходила, підстригала його, робила його більш шляхетним і красивим.
Ну здрастуйте мої рідні, ось я і прийшла. Осінь вже стала досить холодна, вночі навіть були морози. А вдень ще світило сонечко. Ось і зараз воно заглядає до вас, крізь гілки дерев. Я принесла букет осінніх квітів. Зараз наведу у вас порядок, а потім і поговоримо.
Юля поклала сумку і квіти на столик. Дістала все необхідне і почала наводити порядок. Через годину все навколо блищало. Був пострижений кущ, накриті на зиму вази. Юля втомлена присіла на лавочку і дивилася на фотографії своїх коханих та рідних чоловіка і дочки. Раптом, їй здалося, що вона чує якийсь плач і майже зовсім поруч. Стала прислухатися, крізь сльози було чути дитячий голос.
– Мамо, мені дуже холодно. Мені без тебе дуже погано, я хочу їсти. Мене скрізь проганяють, я більше нікуди не піду, залишуся тут, з тобою. Я зamepзнy і ти забереш мене до себе.
Від почутих слів у Юлі стислося серце. Розсунувши кущі ялівцю вона стала пробиратися повз могили до того місця звідки було чути голос. Підійшовши ближче, вона побачила, що поряд з могилою на землі на колінах стоїть маленький хлопчик. Руки його тремтіли, видно було, що йому дуже холодно. Всі щоки були забруднені. Поруч з ним валялися фантики від цукерок. Напевно назбирав на могилах і їв. Підійшовши ближче, Юля запитала.
– Ти хто? Що ти тут робиш?
Хлопчик згорнувся клубочком і ще ближче притулився до могили.
– Я Михайло, – тихо сказав він, – Тут моя мама, її вже 6 місяців, як не стало, а я залишився один.
– Але як один, хіба у тебе немає вдома нікого з рідних?
Вітчим вигнав мене з квартири і я три місяці блукаю по кладовищу, збираю, хто що покладе іноді і так дають перекусити. Іноді мене пускають до себе сторожа, тоді у мене свято. Там тепло і можна поїсти.
– А крім вітчима, у тебе більше нікого немає? – Запитала Юля.
– Ні, бабусі і дідуся не стало два роки тому.
– А де ж ти ночуєш?
– Тут, між могил. Коли було тепло, я вночі вкладався поруч з маминою могилою або залазив в кущі і там спав, а іноді у сторожів.
Юля дивилася на хлопчика і вся душа стискалася від бoлю. Як же так, дитина залишилася зовсім одна і нікому не потрібен, ніхто його не шукає і нікому до нього немає діла.
– Зі мною поїдеш?, – запитала Юля.
– Ви мене здасте в noлiцiю, так? Я не хочу. Я краще тут залишуся, якщо у вас є яка-небудь булочка чи цукерки, дайте мені будь ласка і все.
– Ну ні, – відповіла Юля, – Тут тобі буде дуже холодно, я тебе не залишу. Давай руку і підемо, тільки спочатку зайдемо до моїх, попрощаємося і я заберу речі.
Михайлик трохи повагавшись, напевно намагався вирішити, що йому робити, все таки зважився і дав руку незнайомій жінці. Він чомусь її не боявся. Йому здавалося, що вона дуже добра і не дасть його скривдити може навіть нагодує.
Вони пройшли через могили і підійшли до могили Ігора і Наталки.
– Тітко, а хто у вас тут?
– Тут мій чоловік і моя дочка, їх не стало. Називай мене Юля, добре?
– Добре, я буду кликати вас тітка Юля.
На тому і вирішили. У Юлі з собою був термос з чаєм і бутерброд. Вона з радістю пригостила свого нового друга чаєм з бутербродом. Михайлик з’їв все протягом декількох хвилин. Юля дивилася, як він їсть і крадькома витирала сльози.
– Ну добре, давай покладемо квіти і поїдемо до мене додому, а там вирішимо, що будемо робити далі.
Насамперед Михайла відправила в ванну, він просто усміхався від захвату, так давно хлопчисько не купався і зараз для нього це була просто казка. Потім Юля приготувала для Михайлика обід. Після якого він просто почав засинати і вона поклала хлопчика на диван. А сама сіла навпроти і спостерігала за сплячим Михайликом. За вікном стало зовсім темніти, Юля сиділа в кріслі і думала, що робити далі, але одне вона знала точно, хлопчик на вулицю більше не повернеться. Так занурившись в свої думки, Юля заснула прямо в кріслі. Прокинулася від того, що хтось тряс її за плече.
– Тітко Юля, підемо снідати, я вже все приготував.
– Ну підемо, – відповіла Юля.
Увійшовши на кухню вона була приємно здивована. На столі стояли дві чашки гарячого чаю, а на тарілці лежали приготовані бутерброди.
– Ти не сердься на мене, – сказав Михайлик – я порився в холодильнику і зробив бутерброди, мені дуже хотілося тебе порадувати.
Юля схопила Михайлика і пригорнула до себе, з очей струмком лилися сльози. Присівши навпочіпки перед хлопчиком, Юля запитала.
– Михайле, ти хочеш залишитися зі мною назавжди. Поки не знаю, як я це зроблю і через що нам доведеться з тобою пройти, але я зроблю, щоб ти залишився зі мною. Якщо ти цього хочеш?
Міша хвилину помовчав, а потім кинувся до своєї рятівниці і міцно обійняв її.
– Я хочу, я дуже хочу залишитися з тобою. Ти ж зовсім одна і я зовсім один, а разом нам буде легше. Я буду у всьому тобі допомагати. Тільки не віддавай мене нікому – і розплакався.
Так вони і сиділи на кухні на підлозі притулившись один до одного, як порятунок один одного від самотності і порожнечі. Кожен з них знайшов своє, Юля знайшла сина, а Михайлик знайшов прийомну, а може і саму рідну-маму.
