Петрович прокинувся рано і настрій одразу зіпсувався. Адже міг би ще спокійно поспати пару годин, і день би коротшим став, але Галинка загриміла посудом на кухні. Ось чому так? Він давно не Вадим, а Петрович для оточуючих, а вона так само Галинка для всіх знайомих і рідних.
Як його дратувало це, – Ой, Галинко, як у тебе завжди все смачно, як у тебе завжди затишно та порядок у всьому!
І нікому на думку не спадає, що це його заслуга! Якби не було його, то й залишилася б Галинка легковажною та вітряною. Не заклав би він у її голову науку сімейну, де роль дружини і господині чітко обумовлена, скакала б пташкою співочою – ні розуму, ні користі.
Останнім часом його все дратувало: оточуючі, дружина, взагалі все. Все було не так, як він хотів. Зачіска дружини у вигляді гульки – теж дратувала.
Хоча, варто зізнатися, це він їй забороняв ще з молодості походи до перукарні. Нічого гроші витрачати, якщо волосся від природи дано жінці, щоб його ростити. Згодом вона сама вже звикла до своєї гульки. До багато чого жінка може звикнути заради сім’ї, заради своїх дітей, заради спогадів про ту закоханість, що звела її з чоловіком.
Адже й у Петровича (тоді Вадима) та Галинки роман був не гірший ніж у кіно! Він її забрав майже з-під вінця. Наполегливість, що недавно переросла в занудство, тоді зіграла велику роль. Наполеглевістю і взяв, можна сказати. А потім був медовий місяць в Одесі. Три тижні безтурботного щастя та моря.
Може спогади про ті три тижні й дозволяли тепер терпіти Галинці поганий характер чоловіка? Особливо не суперечитися, підлаштовуватися під нього. Вести бездоганно будинок. Дбати про різноманітність за столом. Якби вона була ресторатором, могла б претендувати, як мінімум, на одну мішленівську зірку. Але вона була бухгалтером, мамою двох синів та однієї доньки. І дружиною батька своїх ненаглядних пташенят. І з чоловіком не сперечалася. А як сперечатися, не дай Боже сваритися з ним? Діти повинні рости у мирі та ласці. З батьком та матір’ю.
І що, що діти виросли? Батьки до останніх днів мають бути прикладом! Ну, побурчить Петрович, а вона усмішкою та смачною випічкою все перекриє. І зятю з невістками наука, як мир та лад у сім’ї підтримувати.
Колись у молодості, до весілля, вона мріяла про сцену. Її навіть узяв під крило один відомий освітянин – ставити голос. Але навчання в інституті культури довелося залишити з народженням старшого сина. А потім, у перерві між народженням синів, вона закінчила бухгалтерські курси та стала непоганим бухгалтером. Недаремно чоловік наполіг! Спеціальність завжди потрібна, працювати хоч на пенсії можна. А на сцені лише одиниці удачу ловлять. Але співати, як і раніше, любила. Спочатку колискові дітям, потім і за їхнім весільним столом дивувала гостей.
Та щось не співалося їй останнім часом. Трудніше ставало й усміхатися у відповідь на буркотіння Петровича. А випічка вдавалася вже за один раз. Вона знала причину. Ночами їй снилося море.
За роки сімейного життя вона не забула його запаху, пам’ятала шум хвиль, і те бажання співати морю пам’ятала. Так і не вийшло ще раз вибратися. Дітей відправляли. З бабусями, поки ті були в силі, в табори путівки брали. А щоб ось повторити вдвох і на думці не було. А зараз раптом дуже захотілося до моря.
І нічого не заважало і гроші є. На щастя, обидві пенсії давно відкладають, скромно живучи на те, що приносить підробіток Галинки. Бухгалтерів колишніх теж не буває, а у Галинки багато зв’язків залишилося. Та й діти намагаються їх опікуватися. Ось недавно ремонт їм добрий зробили, заодно і новий холодильник купили.
Пенсії збирали на невелику дачку, та все відповідного варіанту не було. Варіанта не було на вибагливий погляд чоловіка, але як відкладали, так і відкладають.
Вже три дачки могли б купити на погляд Галинки. Але підозрювала вона, що сам процес накопичення Петровичу став дорожчим за дачу та їхні плани на тихе пенсійне життя. І якщо зараз своє бажання чоловікові озвучити, то у що це виллється?
Ось і сьогодні Галинці не спалося, тому вона встала раніше і вирішила поставити тісто. Все буде робота майже на весь день. Дивись, і промайне день в клопотах. Менше думок у голові. Але думки та мрії про море не відступали. До автоматизму звичний процес не відволікав.
Поставила каструлю з тістом до тепла та відкрила ноутбук. Перевірити пошту, почитати новини. Вірна робоча конячка послужливо викинула кілька рекламних банерів. «Відпочинок біля моря по гарячих путівках».
І щось зірвалося. Як струна лопнула на гітарі, тільки нотка дзвінка в повітрі зависла, і раптом запах моря перебив на кухні аромат тіста! Галинка швидко зібралася і тихенько вийшла з дому.
Тісто втекло, Петрович спочатку приготував гнівну промову про недбайливих господинь, які кидають чоловіка, домашні справи. Потім він почав хвилюватися, оскільки Галинка не поверталася, телефон її лежав у коридорі, а тісто сповзалося кухнею. Потім йому стало байдуже на тісто, і на відсутність сніданку.
Він навіть спускався кілька разів у двір, доходив до зупинки, знову повертався додому, але тривога не відпускала. Пройшов найближчими магазинами, зазирнув у сквер.
Повернувся і сів біля вікна. Думки набігали одна на одну. Що робити, кому дзвонити? А якщо вона ніколи не повернеться? Що казати дітям? Даремно не взяли дачу. Зараз би копалися на грядках, дихали чистим повітрям. Хоча він і не дуже любить копатися у землі.
Ось нерозумний, вона стільки разів йому говорила, що їй душно і нудно на пенсії без людей, без спілкування, а він злився – яке тобі спілкування? Адже зовсім радості з ним не стало. І сам розумів, та нічого міняти не хотілося. А треба було! Ще раніше. Коли зрозумів, що крильця то пташці своїй сам підрізав. Але все характер! Самому нудно від неробства, так мовляв, нічого й іншим веселитися. Навіть у кіно не зводив за останні кілька років жодного разу.
Адже Галинка співати любила раніше, а тепер не співає. Мабуть, зовсім затужила в тій клітці, що він для неї все життя зводив. Все боявся – раптом випорхне його пташка співуча. Може, просто вона від нього пішла? Він усе життя розумів, що незаслужено одержав її. Хто він? Простий чоловік. А вона…
Звук вхідних дверей розігнав думки, а серце тьохнуло, як на першому побаченні. Повернулась! Замість гульки нова зачіска зі світлими прядками, що зробили невидимою сивину, що вже пробивається. Очі світяться, а в них виклик, рішучість. Гарна!
Підбіг. Обійняв. І тримав міцно-міцно, боячись відпустити.
– Галинко, а давай рвонемо до моря? Як тоді?
