Павло був третьою дитиною в сім’ї. Дві старші сестри виросли і поїхали в місто вчитися. А Павла батьки любили, і так і не відпустили від себе. Правда, хлопець закінчив ПТУ в місті і повернувся в рідне гніздо.
Сестрички влаштувалися працювати в місті, там і заміж вийшли, а Павло незабаром теж привіз наречену з міста. Марію він пригледів в клубі на танцях. Струнка весела дівчина відразу сподобалася йому, і вони подружилися і стали зустрічатися. Потім, коли Павло поїхав додому, між ними почалося листування і дзвінки один одному. І, нарешті, вони вирішили одружитися.
Батьки були раді, що син буде жити поруч з ними. Зробили навіть в їх великому будинку окремий вхід для молодої сім’ї, поділивши приміщення навпіл. Мати Павла турбувалася спочатку: чи потягне міська дівчина їх велике господарство? Адже жити в селі набагато складніше, ніж в місті.
Треба і води принести, і грубку розтопити, і на городі управлятися. Але Марія виявилася дуже працьовитою. Все у неї ладилося: і готувала відмінно, і була охайною, і з задоволенням бралася за будь-яку справу. Навіть корову стала тримати і поросят вирощувати.
Сусідки дивувалися. Ось тобі і міська! Видно, від характеру і виховання залежить: ледачею чи працьовитою жінка буде.
Марія в перші роки активно займалася городом, садом, їй все подобалося. Павло допомагав по господарству, а свекруха не могла натішитися на невістку. Дочки її приїжджали з міста з нагоди, і по господарству не встигали допомагати батькам. Тільки Марія, ледь впоравшись зі своїми справами, встигала свекрусі і на городі грядки прополоти, і покупки з магазину принести потрібні.
Незабаром Марія народила донечку, сил на господарство залишалося менше, дівчинка в ранньому віці багато заслабала. Марія стала помічати, що Павло якось охолов до неї, його дратує плач доньки ночами. Він не висипався і похмурий йшов на роботу в котельню села.
Приходячи з роботи, Павло лягав на диван відпочивати, майже не беручи участь в турботах по господарству. Марія дуже схудла. Вона крутилася між дитиною і худобою, а поки малятко спало, Марія поспішала підгорнути хоч рядок картоплі чи почистити у корови.
Павло, посилаючись на втому після роботи і вічний недосип, майже не допомагав по дому. Марія так втомилася чекати від чоловіка допомоги. Почалися сварки.
– Чому я тебе повинна просити щось зробити? Ти ж робиш для сім’ї, а не мені приватну послугу. – Говорила Марія. – Потрібно прибрати в сараї і сходити в магазин. Вставай, Павло. А навіщо тоді посадили поле картоплі, якщо його нікому обробляти?
Павло довго бурчав, незадоволений вставав з дивана, йшов на город і, попрацювавши годину, повертався назад і лягав спати. Так минав час. І Марія не розуміла, як вона зможе так далі управлятися з усім господарством одна.
Свекруха її заспокоювала:
– Змирися, Марійка. Павло весь в батька. Спочатку теж щось робив, а потім я все життя тягнула лямку одна. А він гуляв, на шабашках працював. Але хоч гроші завжди віддавав, даремно говорити не буду …
– Дякую, – посміхаючись відповіла Марія. – гроші я і сама можу заробити. А таке велике господарство мені одній ні до чого, якщо йому нічого не потрібно.
Коли дитина підросла, Марія продала корову, перестала тримати і поросят. Вона вийшла на роботу на пошту. Свекрусі це не сподобалося.
– Як же ми без свого м’яса і молока будемо? – зітхала вона. – У магазині ж зовсім не таке.
– Якщо Павло захоче, то нехай тримає, я не проти, – відповіла Марія. – Говоріть з ним.
Насправді, Маріїна праця йшла не тільки в її сім’ю. Коли робили свіжину, то з міста відразу приїжджали сестри Павла, свекруха по-хазяйськи пригощала дочок свіжим м’ясом, упаковуючи сумки. І сиру, і молока, і яєць, всього вивозили дочки в місто як гостинці, не допомагаючи нічим і ніколи. Але так було заведено.
Марії було прикро: працювала вона практично одна, ледве піднімаючи чоловіка з дивана, щоб хоч чимось допоміг. А м’ясо поділялося на всіх, не рахуючи вже і овочів з городу, і заготовки в банках … Виходить, що Марія обслуговувала всю сім’ю чоловіка. І батькам допомагала, і сестрам з її праці чимало діставалося.
Так минуло кілька років. Подивилася Марія на такий уклад в родині, та й не тільки перестала худобу тримати, а навіть і город зменшила на половину. У чергову весну вони з Павлом не посадили поле картоплі, а лише пару борозен в городі. Свекруха тільки ахнула. Вона була вражена рішенням Марії. Стала Павла лаяти, але той тільки рукою на неї махнув.
– Пізно ви його лаєте, мама … Такий вже він тю*eнь. Інакше і не назвати. З дивана не підняти, від телевізора не відірвати. Хоч і сільський. А я лаятися з ним втомилася. Будемо, значить, на ринку купувати, як всі міські …
Свекруха, звичайно, з Павлом лаятися не стала, розуміла, що це марно. Але і до Марії стала рідше заходити, охолола. Хіба що з онукою прийде погуляє і то не часто: турбот в хазяйстві повно.
Старий вuпuвaє щовечора. З ранку його не підняти, голова бoлuть. А у неї як і раніше господарство, хоч вже і невелике: садок, кури, качки і в ліс треба поспішати, ягоди встигли … Треба дочкам і внучатам в місто варення суничного наварити. Адже вони так його люблять … А Павло, синок … Ну, що з нього взяти? Tюл*нь. Він і є тюл*нь. Весь в батька.
