Пліткарка

Жіночий журнал

Тетяна Андріївна приїхала на колишню роботу. Вона подивилася на себе в дзеркало – та невже це вона, так шикарно виглядає?! Колеги її теж спочатку не впізнали. Вирішили, що хтось від начальства прийшов, насторожилися, дивляться! А потім хтось здогадався і здивовано спитав: – Тетяно Андріївно, та це ви, чи що?! І стало зовсім тихо. Всі загомоніли, стали перезиратися: – А ми й не зрозуміли одразу, хто це до нас зайшов! Яка ж ви стали, треба ж, Тетяно Андріївно? Погляд Лілії Вікторівни, її колишньої начальниці, раптом змінився і зупинився на її руці. Вона аж застигла від побаченого

  • 11 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Тетяна Андріївна приїхала на колишню роботу. Вона подивилася на себе в дзеркало – та невже це вона, так шикарно виглядає?! Колеги її теж спочатку не впізнали. Вирішили, що хтось від начальства прийшов, насторожилися, дивляться! А потім хтось здогадався і здивовано спитав: – Тетяно Андріївно, та це ви, чи що?! І стало зовсім тихо. Всі загомоніли, стали перезиратися: – А ми й не зрозуміли одразу, хто це до нас зайшов! Яка ж ви стали, треба ж, Тетяно Андріївно? Погляд Лілії Вікторівни, її колишньої начальниці, раптом змінився і зупинився на її руці. Вона аж застигла від побаченого

Тетяна Андріївна завжди переживала втратити роботу. Здоров’я в неї було не дуже. Увечері ноги завжди турбували від сидячої роботи. Залишалося тільки додому добратися, на диван лягти і ноги вгору. А вранці вона завжди важко вставала рано. Але треба було, адже…

Поліна подзвонила до своєї подруги Наталки. – Наталко, привіт! Як справи? — сумно промовила Поліна. – Мені потрібна твоя допомога. — Що, знову чоловік діставав? – здогадалася подруга. — Ти одразу все розумієш. Цілими днями працюю, мию, перу, і все не так! Андрій бурчить постійно, каже, що я цілими днями без діла сиджу, – майже плачучи додала Поліна. –  А знаєш, я дещо придумала! Я вигадала, як провчити Андрія! Слухай! – раптом сказала Наталка і розповіла подрузі свій задум. Поліна вислухала її і аж рота відкрила. – І додумалася ж ти до такого! – тільки й вигукнула на радощах Поліна

  • 12 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Поліна подзвонила до своєї подруги Наталки. – Наталко, привіт! Як справи? — сумно промовила Поліна. – Мені потрібна твоя допомога. — Що, знову чоловік діставав? – здогадалася подруга. — Ти одразу все розумієш. Цілими днями працюю, мию, перу, і все не так! Андрій бурчить постійно, каже, що я цілими днями без діла сиджу, – майже плачучи додала Поліна. –  А знаєш, я дещо придумала! Я вигадала, як провчити Андрія! Слухай! – раптом сказала Наталка і розповіла подрузі свій задум. Поліна вислухала її і аж рота відкрила. – І додумалася ж ти до такого! – тільки й вигукнула на радощах Поліна

— Знову цілий день дивилася серіали! — чоловік відчинив двері своїм ключем і нечутно з’явився на порозі. Поліна 5 хвилин тому лягла на диван і включила улюблений серіал.  Жінка цілими днями виконувала домашню роботу: прибиралася, прала, прасувала, гуляла з сином….

Ольга Василівна вирішила подзвонити сусідці, але не встигла. Тільки-но вона взяла в руки телефон, як він задзвонив. Дзвонила Надія – сестра покійного чоловіка Ольги Василівни. – Щось сталося, чи що? – подумала жінка. Дзвонила Надія рідко. Ольга Василівна взяла слухавку. – Чим ти зайнята?! – не вітаючись запитала родичка. – Пʼятий раз тобі дзвоню! – Не встигла я до телефону дійти… – відповіла Ольга. – Ну ясно, – засміялася Надія. – Я ж чого дзвоню… Помідори ти мені цього разу надто солоні закрила. Треба тобі інший рецепт… – Не буде солі, – зупинила родичку Ольга Василівна. – Нічого не буде. – Як не буде?! – Надія не розуміла, що відбувається

  • 12 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Ольга Василівна вирішила подзвонити сусідці, але не встигла. Тільки-но вона взяла в руки телефон, як він задзвонив. Дзвонила Надія – сестра покійного чоловіка Ольги Василівни. – Щось сталося, чи що? – подумала жінка. Дзвонила Надія рідко. Ольга Василівна взяла слухавку. – Чим ти зайнята?! – не вітаючись запитала родичка. – Пʼятий раз тобі дзвоню! – Не встигла я до телефону дійти… – відповіла Ольга. – Ну ясно, – засміялася Надія. – Я ж чого дзвоню… Помідори ти мені цього разу надто солоні закрила. Треба тобі інший рецепт… – Не буде солі, – зупинила родичку Ольга Василівна. – Нічого не буде. – Як не буде?! – Надія не розуміла, що відбувається

Скільки разів Ольга Василівна влітку та восени думала про скорочення свого городу, але ранньою весною все починалося знову. Розсада, і аж ніяк не менше, аніж минулого року. У підвалі ще стоять кілька баночок, які не відвезли діти та численні родичі….

Ірина пішла працювати рано. Сімʼя жила небагато і треба було заробляти. Гроші Ірина відкладала собі на навчання… Якось Ірина помітила, що з її скриньки із заощадженнями зникло трохи грошей! Вона тримала її в таємному місці. Й Ірина вирішила зробити інакше. Вона оформила банківську картку і збиралася тримати гроші на ній… Якось дівчина прийшла додому раніше. Раптом вона побачила, як її брат щось шукає у її кімнаті, а батько стоїть біля дверей і спостерігає. Ірина застигла від несподіванки. – А що це ви тут робите? – здивовано запитала вона

  • 12 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Ірина пішла працювати рано. Сімʼя жила небагато і треба було заробляти. Гроші Ірина відкладала собі на навчання… Якось Ірина помітила, що з її скриньки із заощадженнями зникло трохи грошей! Вона тримала її в таємному місці. Й Ірина вирішила зробити інакше. Вона оформила банківську картку і збиралася тримати гроші на ній… Якось дівчина прийшла додому раніше. Раптом вона побачила, як її брат щось шукає у її кімнаті, а батько стоїть біля дверей і спостерігає. Ірина застигла від несподіванки. – А що це ви тут робите? – здивовано запитала вона

Ірина народилася у звичайній родині. Через рік народилася сестра, а потім і братик. Дохід сім’ї можна сказати був нижче середнього. Мама працювала на пошті, підробляла прибиральницею. Батько був різноробом. Іноді він у сезон заробляв непогані гроші. Робота була важкою, але…

До Антоніни приїхали гості – дві доньки зі своїми чоловіками. Всі посідали за стіл. Дивиться Антоніна, а чоловік її Насті все ніяк не вгамується! Так і в’ється навколо дружини. То стілець їй поправить, то відсуне, і все турбується, чи зручно їй. – Ой, та заспокойся, Микольцю! – сказала Настя. – Сідай, місця всім вистачає… А сама з гордістю поглядає навкруги – он яка про неї турбота! Антоніна встала й пішла в літню кухню. Там у неї стояли вергуни – спеціально для дочок приготувала, вони обожнювали ці ласощі. А біля кухні жінка раптом так і стала від несподіваного видовища

  • 12 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
До Антоніни приїхали гості – дві доньки зі своїми чоловіками. Всі посідали за стіл. Дивиться Антоніна, а чоловік її Насті все ніяк не вгамується! Так і в’ється навколо дружини. То стілець їй поправить, то відсуне, і все турбується, чи зручно їй. – Ой, та заспокойся, Микольцю! – сказала Настя. – Сідай, місця всім вистачає… А сама з гордістю поглядає навкруги – он яка про неї турбота! Антоніна встала й пішла в літню кухню. Там у неї стояли вергуни – спеціально для дочок приготувала, вони обожнювали ці ласощі. А біля кухні жінка раптом так і стала від несподіваного видовища

– Твоє це, звісно, діло, але не подобається він мені, – казала Антоніна Петрівна доньці. – От зовсім! – А тобі, матусю, він і не має подобатися! – відповідала Настя. – За нього заміж я збираюся, а ти вже за тата…

Тамара Петрівна дивилася улюблений турецький серіал, коли рипнули вхідні двері. – Бабусю, я до тебе з проханням, – на порозі стояв її внук Андрій. – Пам’ятаєш ти казала, що в тебе на балконі валіза стоїть? Тамара Петрівна встала з дивана. – Яка ще валіза, Андрійку? – здивувалася старенька. – Ну з одягом, який ти на поминки собі зібрала, – сказав той. – Так, є така, а що сталося? – насторожилася Тамара Петрівна. – Та нічого, хай стоїть валіза, нічого з нею не буде, – сказав Андрій. – А ось із грошима… – Що з грошима?! – ахнула жінка. Вона не розуміла, про що він таке говорить

  • 12 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Тамара Петрівна дивилася улюблений турецький серіал, коли рипнули вхідні двері. – Бабусю, я до тебе з проханням, – на порозі стояв її внук Андрій. – Пам’ятаєш ти казала, що в тебе на балконі валіза стоїть? Тамара Петрівна встала з дивана. – Яка ще валіза, Андрійку? – здивувалася старенька. – Ну з одягом, який ти на поминки собі зібрала, – сказав той. – Так, є така, а що сталося? – насторожилася Тамара Петрівна. – Та нічого, хай стоїть валіза, нічого з нею не буде, – сказав Андрій. – А ось із грошима… – Що з грошима?! – ахнула жінка. Вона не розуміла, про що він таке говорить

Тамара Петрівна дивилася улюблений турецький серіал, коли раптом рипнули вхідні двері. – Бабусю, а я до тебе з проханням, – на порозі стояв її онук Андрій. – Пам’ятаєш ти мені казала, що в тебе на балконі валіза стоїть? Тамара Петрівна…

Ольга чекала чоловіка з роботи. Вона насмажила чебуреків, зварила зеленого борщику і взялася мити посуд. Жінка давно відчувала, що щось не так у їхніх з Петром стосунках. Ольга помічала як чоловік сидів і читав з усмішкою якісь повідомлення в своєму телефоні… Петро прийшов, тихо рипнувши дверима. Не дивлячись в обличчя дружині, він сів за стіл на кухні. Ольга відклала тарілку, яку мила, вбік. Вони трохи помовчали… – Нам треба поговорити, – тихо почав Петро. – Про що ж? – Ольга розуміла, що зараз станеться найгірше

  • 12 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Ольга чекала чоловіка з роботи. Вона насмажила чебуреків, зварила зеленого борщику і взялася мити посуд. Жінка давно відчувала, що щось не так у їхніх з Петром стосунках. Ольга помічала як чоловік сидів і читав з усмішкою якісь повідомлення в своєму телефоні… Петро прийшов, тихо рипнувши дверима. Не дивлячись в обличчя дружині, він сів за стіл на кухні. Ольга відклала тарілку, яку мила, вбік. Вони трохи помовчали… – Нам треба поговорити, – тихо почав Петро. – Про що ж? – Ольга розуміла, що зараз станеться найгірше

Ольга чекала чоловіка з роботи. Вона насмажила чебуреків, зварила зеленого борщику і взялася мити посуд. Жінка давно відчувала, що щось не так у їхніх стосунках. Помічала як Петро сидів і читав з усмішкою якісь повідомлення в телефоні… Чоловік прийшов тихо…

Марина взяла телефон і набрала номер матері. – Мамо, у твого внука Сашка день народження, ти ж пам’ятаєш? – запитала вона. – Звичайно памʼятаю! – відповіла Ольга Ігорівна. – Я хотіла запросити тебе, – продовжила Марина. – І… Миколу цього твого. Приходьте, пора нам познайомитися… Марині було незвично бачити маму з іншим чоловіком, а не з батьком. Слово взяв Микола. – Я бачу всі вже ситі і всіх кого треба, вже привітали, – підморгнув він маленькому імениннику. – Ми хотіли б з Олею запросити вас на нашу скромну урочистість. – Яку ще урочистість? – тихо ахнула Марина. Вона не розуміла, що відбувається

  • 12 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Марина взяла телефон і набрала номер матері. – Мамо, у твого внука Сашка день народження, ти ж пам’ятаєш? – запитала вона. – Звичайно памʼятаю! – відповіла Ольга Ігорівна. – Я хотіла запросити тебе, – продовжила Марина. – І… Миколу цього твого. Приходьте, пора нам познайомитися… Марині було незвично бачити маму з іншим чоловіком, а не з батьком. Слово взяв Микола. – Я бачу всі вже ситі і всіх кого треба, вже привітали, – підморгнув він маленькому імениннику. – Ми хотіли б з Олею запросити вас на нашу скромну урочистість. – Яку ще урочистість? – тихо ахнула Марина. Вона не розуміла, що відбувається

Марина не одразу помітила, що мама повернулася з прогулянки якоїсь іншої – очі блищать, як у закоханої школярки, загадкова усмішка. Марина могла зрозуміти, якщо жінка вступає в нові стосунки у років сорок, ну в п’ятдесят ще куди не йшло, але…

Людмила з її коханим Юрієм часто бували у нього на дачі. Там був сад і невеликий город. У той день нічого не віщувало неприємностей. Людмила і Юрій зібрали велику сумку яблук. Тепер вони сиділи на веранді й пили чай. Увечері вирішили повернутися в місто, ночі стали холоднішими. За чаєм вони весело щось обговорювали. Юрій накидав у чайник шматочки запашних яблук. З собою вони привезли свіжих здобних булочок із пекарні. Раптом у Юрія задзвонив телефон. Він відповів. Людмила прислухалася і взялася за голову від почутого. Вона раптом зрозуміла, хто йому дзвонить

  • 12 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Людмила з її коханим Юрієм часто бували у нього на дачі. Там був сад і невеликий город. У той день нічого не віщувало неприємностей. Людмила і Юрій зібрали велику сумку яблук. Тепер вони сиділи на веранді й пили чай. Увечері вирішили повернутися в місто, ночі стали холоднішими. За чаєм вони весело щось обговорювали. Юрій накидав у чайник шматочки запашних яблук. З собою вони привезли свіжих здобних булочок із пекарні. Раптом у Юрія задзвонив телефон. Він відповів. Людмила прислухалася і взялася за голову від почутого. Вона раптом зрозуміла, хто йому дзвонить

– Оце так новина, любий! Ти серйозно? Це не жарт там ніякий? – Людмила не вірила своїм вухам. – Та не жартують так, взагалі-то, – її чоловік Юрій був серйозний як ніколи. – Взагалі то такі речі озвучують одразу після…

Степан Андрійович ішов по сільській дорозі. – Нарешті я вдома, нарешті я там, де народився, там де поховані мої батьки і моя кохана дружина… – сказав він вголос. Чоловік відкрив хвіртку і зайшов до себе подвірʼя. Він довго порався із замком, але нічого не виходило. Степан Андрійович набрав номер доньки. – Ну чого тобі? – відповіла та. – Доню, я в свою хату не можу зайти… – сказав він. – Ключі нові де, чи замок розбирати? – Ти що?! – ахнула та. – Нічого розбирати не треба! Йди звідти. – Як іти, я ж тут живу?! – Степан Андрійович не розумів, що відбувається

  • 12 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Степан Андрійович ішов по сільській дорозі. – Нарешті я вдома, нарешті я там, де народився, там де поховані мої батьки і моя кохана дружина… – сказав він вголос. Чоловік відкрив хвіртку і зайшов до себе подвірʼя. Він довго порався із замком, але нічого не виходило. Степан Андрійович набрав номер доньки. – Ну чого тобі? – відповіла та. – Доню, я в свою хату не можу зайти… – сказав він. – Ключі нові де, чи замок розбирати? – Ти що?! – ахнула та. – Нічого розбирати не треба! Йди звідти. – Як іти, я ж тут живу?! – Степан Андрійович не розумів, що відбувається

Степан Андрійович повільно йшов по звивистій сільській дорозі. Ноги змокли, та й верхній одяг теж. Невелика сумка з речами, здавалась непідйомною для літнього чоловіка. Зупинившись на хвилину, чоловік озирнувся довкола. – Ох як добре! – сказав тихо він. – Нарешті…

Повернутись вверх