Надя прибирала в будинку, коли раптом у двері постукали. – Відчинено! – гукнула вона. У двері увійшла незнайома жінка. Вона по-хазяйськи озирнулася і запитала. – А Михайлик вдома? Надя здивовано похитала головою. Жінка, не роззуваючись пройшлася по кімнатах все оглядаючи. Надя нарешті не витримала. – А ви хто така?! – Я хто? Я перша дружина. Що Міша нічого не казав? Надя здивовано відкрила рота

Надя прибирала в будинку. Вона була щаслива. Коханий чоловік, добротний будинок. Що ще потрібно для щастя. Ну і нехай, що Михайло старший за неї майже на п’ятнадцять років, адже головне кохання. А в селі вона все життя мріяла жити. І…

– Андрію, ти не забув, ти мені обіцяв двері встановити, – звернулася Зоя Павлівна до зятя. – Не забув. Зроблю, – відповів він. У неділю він встав раніше і поїхав до тещі. Андрій переодягся і одразу взявся до справи. У цей час у двері подзвонили. Зоя пішла відчиняти. Прийшла сусідка. Андрій, випадково, почув їхню розмову. Від почутого у нього аж очі округлилися

– Андрію, а що це у ванній лампочка не світить, зовсім не стежиш за квартирою, – обурено сказала Зоя Павлівна. – Забуваю купити, що ж ви через таку дрібницю, починаєть, – відповів Андрій. – Дрібниця тут, дрібниця там і накопичується…

Світлана забрала сина з садка і повела додому. А вдома… Вдома нікого не було! Хоча чоловік і не збирався йти на роботу. Світлана вклала сина спати, і пішла на кухню. На столі лежав якийсь папірець. Це була записка від чоловіка: «Я покохав іншу і йду від тебе. Вибач.» – Ні! Так не буває! Просто не буває! Це неможливо, – вона сиділа за столом і не вірила, що це справді відбувається з нею

-Ні! Так не буває! Просто не буває! Це не моє життя. Це кіно якесь! – Світлана сиділа за столом перед чашкою чаю і намагалася осмислити весь свій сьогоднішній день. А почався він то не дуже радісно. По-перше, Андрій трохи заслаб…

Оксана чекала чоловіка. На плиті варився холодець. До будинку під’їхала машина. Оксана визирнула у вікно – це Артем, але не один а з якоюсь жінкою. Артем зайшов у будинок. Спочатку мовчав, потім заявив: – Це Віка. – А я дружина Артема – Оксана, Ви, напевно, колега? – Ні я не колега, а Ви не дружина, – нахабно прокоментувала дівчина

Оксана з Артемом одружилися зовсім молодими, коли їм обом було по 18 років через вагітність. Вагітність зберегти не вдалося, але молодята так і залишилися жити разом. Навчалися обидва на маркетологів, Оксана завжди підтягувала Артема у навчанні, писала за нього курсові….

Ганна розгублено стояла біля прилавків і не знала з чого почати. – Вибачте, а ви не підкажете, де я можу трохи поторгувати? – невпевнено запитала Ганна у жінки. – Що, вперше на базарі? Став сюди, поряд! – запропонувала жінка. – Я Тетяна. Щось якісь у тебе жалюгідні яблучка! І в огірків боки жовті, – усміхнулася Таня. Не встигла Ганна розкласти свій товар, як відбулися якісь чудеса. Підходили люди, переважно молоді жінки та скуповували весь товар Ганни

Ганна Яківна розгублено стояла біля прилавків вуличної торгівлі і не знала з чого почати. У її руках була картонна коробка, легкий складний стільчик і невелика сумка з овочами, фруктами та ягодами. Рік на врожай якось не видався, все росло погано,…

Сергій та Уляна готувалися до весілля. Сергій вирішив поїхати на заробітки, щоб підзаробити. А коли повернувся Уляна побачила, що він змінився. До весілля залишалося два дні. Уляна не змогла додзвонитися до Сергія увесь день. Надвечір вона отримала лише повідомлення дивного змісту: “Вибач, я покохав її. Я не можу ламати життя всім нам. Прощавай”. Що було далі, можна лише уявити

Сергій та Уляна були молоді і закохані. Обидвом по вісімнадцять років. Плани на майтутнє будували спільні. Батьки натішитися дітьми не могли. До весілля готувалися. Сергій вирішив, що краще поїхати до столиці і підзаробити більше грошей. Щоб весілля пишним було. Як…

Віка приготувала вечерю і вирішила подзвонити подрузі Оксані. – Привіт, що робиш, може на каву ввечері? – запитала Вікторія. – Ой мені щось погано, – відповіла подруга. – Я зараз під’їду, – запропонувала Віка. – Не треба, мені не настільки погано. Але Вікторія все таки приїхала до неї додому. Яке ж було здивування Вікторії, коли двері відкрив її Андрій

– Коханий ти не міг би допомогти Оксані відремонтувати ліжко? – Запитала у чоловіка Вікторія. – Та скільки можна, я ж нещодавно допомагав вішати поличку, – з нервозністю відповів Андрій. – Зрозумій її, вона самотня і допомогти їй нікому крім…

Таня нерішуче підійшла до воріт. Раптом вона побачила старого чоловіка. – Що вам треба? – Запитав він. Таня засоромилася і відповіла: – Розумієте, я шукаю Віктора. Він тут живе? – А навіщо він тобі? Таня ще більше зніяковіла: – Розумієте. Вона покликала сина. – Це його син

З автобуса вийшли двоє. Молода жінка і дитину років десять. – Ось, Вітя, у цьому селі живуть твої дідусь, бабуся та тато – сказала жінка.  Хлопчик закрутив головою: – А де?  Таня дістала листок і сказала: – А підемо в…

– Лідо, зайдіть, будь ласка, до Олександра Івановича, – на порозі стояла секретарка. – Це дуже терміново! – Що ж там таке? Невже вдома щось сталося? – думала Ліда, йдучи коридором. Перед дверима вона зупинилася – в кабінеті вже хтось розмовляв. Вона зайшла і побачила незнайому молоду жінку. Ліда глянула на неї і побіліла – жінка була неймовірно схожа на її батька

-Лідія Михайлівна, зайдіть, будь ласка, до директора. -Але ж в мене урок?! -Це терміново. Я пригляну за вашим класом, – сказала секретарка серйозним голосом. Лідії стало неприємно на душі. Вона дуже не любила, коли її урок переривався. Особливо, коли це…

Віра мила посуд, невдоволено зиркаючи на Іллю: – Як мені набридла твоя мама! Котлети їй пересолені! – Чому ми повинні з нею жити? – Тихіше, мама почує, – сказав Ілля. – Може відправити її в будинок для людей похилого віку, – сказала жінка. Ілля задумався: – Може ти і права. Але вирішувати все одно їй. – Добре. Пішли поговоримо з нею прямо зараз. Але увійшовши до кімнати подружжя не повірило своїм очам. Кімната була порожня, а на комоді лежала записка

Віра мила посуд і водночас, висловлювала Іллі своє невдоволення: – Як мені набридла твоя мама! Все їй не подобатися, всім вона незадоволена! Котлети їй пересоленими здалися! – Віра, перестань. Котлети ти і справді пересолила. Нічого страшного вона не сказала. Та…

Повернутись вверх