Мар’яна на кілька секунд зупинилася перед дверима квартири, глибоко зітхнула та увійшла. Мама зустріла її радісною посмішкою, яка змінилася здивуванням. – А де Олег? – запитала вона. – Мамо, ти тільки не хвилюйся, – попередила її Мар’яна. – Я думала, ви відразу після ЗАГСу до нас прийдете, хотіла стіл накрити. Чому ти так швидко повернулася? Подали заяву? Ви що, посварилися? – мама запитувала одне питання за іншим. – Мамо, не були ми в ЗАГСі, я передумала виходити заміж, – несподівано сказала Мар’яна. – Як передумала? Чому? – мама здивовано дивилася на Мар’яну, не розуміючи, що відбувається

Мар’яна на кілька секунд зупинилася перед дверима квартири, глибоко зітхнула та увійшла. Мама зустріла її радісною посмішкою, яка змінилася здивуванням: -А де Олег? – запитала вона. – Мамо, ти тільки не хвилюйся, – попередила її Мар’яна. – Я думала, ви…

Олена ще спала, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка неохоче відкрила очі, глянула на екран мобільного, дзвонив свекор. – Чому Тарас Дмитрович дзвоне так рано? – здивувалася Олена і підняла слухавку. – Домоглася свого? Все, звела мою Дарину на той світ! – зашипів у слухавку Тарас Дмитрович. – Ви про що? – запитала невістка. – Не стало моєї Дарини! І все через тебе! – мало не плачучи пояснив свекор. Олена застигла, зрозумівши, що свекрухи не стало цієї ночі. – Тарас Дмитрович, а чому ви кажете, що Дарини Сергіївни не стало через мене? – здивовано запитала Олена у свекра, нічого не розуміючи

Про те, що свекруха не така вже й проста, Олена зрозуміла через півроку після весілля, після того, як жінка дізналася про те, що невістка перебуває в положенні. Свекруха Дарина Сергіївна схопилася за голову і стала засуджуюче хитати головою. – Зараз…

Неля з чоловіком і двома дітьми вечеряли пізно. Розмова за столом щось не клеїлася. Маленька Юля розповідала собі якісь історії з дитсадка. А от син Сергій чомусь задумливо мовчав… Коли вони повечеряли, Неля не витримала. Вона сіла поруч із сином, обійняла його за плечі і пригорнула до себе. – Сергійку, синочку, ну чого ти насупився? – запитала вона. – Я ж бачу, що в тебе щось трапилося! Може, поділишся зі мною? Га? – А скажи, мамо, – хлопчик підвів на матір очі. – Це правда, що говорять про нашого тата? Неля аж стрепенулася від несподіванки

Дівчина розуміла, що зараз їй зроблять пропозицію. Хлопець ніяковів, ховав букет за спиною. Неля теж хвилювалася. Вперше у житті їй робили пропозицію. Коли Микола замовк, Неля відчула, що її очі в сльозах, і, соромлячись несподіваних емоцій, вона сховала щасливе обличчя…

Ніна поїхала на весілля сина. – Мамо, ти що там привезла? – глянув на її сумки Павло. – Нам уже скоро їхати, тож облиш свої торби і давай на вихід. – Та тут келихи в мене, – сказала Ніна. – Й обов’язково ікону візьму… – Це категорично ні! – сказав Павло. – Не треба з собою тягнути усі пожитки. Одразу після розпису у нас фотосесія, потім ресторан. Ніна сперечатися не стала… Після офіційної частини молодята вирушили фотографуватися. Ніна ж чекала сина з невісткою вже біля порога. Сваха глянула, що в неї в руках і застигла від побаченого

Підготовкою весілля Оксана займалася сама, бо хотіла все зробити з урахуванням модних тенденцій. Павло не особливо вникав у деталі, з нареченою погоджувався на все і просто оплачував виставлені рахунки. – Мої батьки люди сучасні й прогресивні, тому не будуть втручатися…

Микола стояв біля могилки матері. Її щойно поховали. Сліз чоловік не приховував… Односельці вже почали розходитися. А Микола все стояв, доки його не торкнувся за руку дід Петро. – Ходімо, Микольцю, ходімо, – сказав той. – Стій не стій – не повернути вже Ганну. Все-таки віджила вона своє – вісімдесят сім років… Микола, важко пережив відхід матері. У великому будинку, який він сам збудував, залишився Микола один. Зовсім один… Пройшов якийсь час. – Сходжу-но я до діда Петра! – якось вирішив Микола. – Може й скаже щось слушне. І чоловік пішов до сусіда з незвичним запитанням

Микола стояв біля могилки матері. Її щойно поховали. Сліз чоловік не приховував. Вони текли самі собою по щоках… Односельці вже почали розходитися. А Микола усе стояв, доки його не торкнувся за руку дід Петро. – Ходімо, Микольцю, ходімо. Стій не…

Алла та Іван одружувалися. Весілля було в самому розпалі, коли тамада оголосив, що настав час дарувати подарунки. Першими привітали молодят батьки нареченої. Слідом за ними, до молодят підійшла мама Івана. Наталія Вікторівна вручила молодятам велику коробку з величезним блакитним бантом. – Нічого собі?! Що ж там всередині? – шепнула на вухо Івану Алла. – Не знаю. Мама не розповідала, що планує нам дарувати, – відповів чоловік. Подарунки подружжя вирішило подивитися лише наступного дня. Алла запропонувала спочатку подивитися коробку, подаровану свекрухою. Нетерпляче розпакувавши її, Іван та Алла заглянули всередину і застигли від побаченого

Алла довго не могла зрозуміти, чому її майбутній чоловік, навіть коли вони почали жити разом, без дозволу нічого не брав. – Можна мені останню цукерку доїсти? – нерішуче питав Іван, дивлячись на вазу з самотньою карамелькою. – Можна, – злегка…

Андрій зі своєю коханою Катею сіли вечеряти. – Ти мене любиш? – раптом, ні з того, ні з сього, запитала дівчина. – Звісно, – здивовано відповів Андрій. – Це не відповідь! – строго подивилася на нього Катя. – Скажи прямо – любиш, чи ні. – Звичайно люблю, – аж зніяковів Андрій. Катя мовчала, дивлячись у свою тарілку. Він тихенько додав те, що вона так хотіла почути: – Люблю… Видно було, що Андрій дуже розгубився. Катя не дала йому отямитися. – Тоді ти сам знаєш, що ти маєш зробити! – раптом сказала вона. – Що я маю зробити? – Андрій застиг не розуміючи, що відбувається

Андрій зі своєю коханою Катею сіли вечеряти. – Ти мене любиш? – раптом, ні з того, ні з сього, запитала дівчина. – Звісно, – здивовано відповів Андрій. – Це не відповідь! – строго подивилася на нього дівчина. – Скажи прямо…

Алла спокійно вечеряла, коли хтось почав голосно стукати у її двері. Алла подивилася в вічко і здивовано вимовила: – Мама? Вона різко відчинила двері. Слідом за Вірою Павлівною увійшов і батько Георгій Семенович. – Доню, – суворо почав чоловік. – Ти не можеш так розмовляти з матір’ю. Тобі не соромно після сьогоднішнього? – Про що ти? – поцікавилася Алла. – Не прикидайся! Такого наговорити рідній матері! – завелася Віра Павлівна. – Та що ж я зробила?! – Алла здивовано дивилася на батьків, не розуміючи, що відбувається

– Алла, ну що новенького? – Запитала Віра Павлівна у своєї дочки. Дівчина посміхнулася і радісно повідомила: – Мамо, мене нарешті перевели на віддалення! Тепер можу працювати прямо з дому і не витрачати кілька годин на дорогу. Та й у…

Сашко зайшов на кухню, де його дружина Настя готувала вечерю. Чоловік важко опустився на стілець. – Настя, мої батьки хочуть до нас приїхати, – тихо сказав він дружині. – Знову? Але ж вони тільки недавно від нас поїхали, – Настя відійшла від плити і сіла біля чоловіка. – Я знаю! Але що я можу зробити? Не відмовляти ж їм, – жалісно сказав Сашко. Настя на хвилину замовкла, наче обдумуючи щось, а потім радісно вигукнула: – Я знаю, що нам робити! І жінка розповіла про свій план чоловіку. Сашко вислухав дружину і аж з стільця підскочив від почутого

Настя трепетно ​​ставилася до своєї квартири, купуючи всі дрібниці та предмети інтер’єру. Вона дісталася у спадок від бабусі і стала порятунком для Насті та Сашка, які після весілля зробили ремонт і одразу перебралися у порожню двокімнатну квартиру. Її батьки жили…

Леонід поїхав з друзями на риболовлю. Його кохана Уляна була вдома сама. До неї прийшла подруга Люда. Вони вирішили попліткувати. – Ти знаєш, – сказала Люда. – А я ж своєму Борису постійно зауваження роблю. То поміняй сорочку кажу, то почисти черевики… А твій Леонід он, замість нової куртки купив собі човен! Ох, я б йому вже виказала! – А навіщо? – здивувалась Уляна. – Ти його не перевиховаєш? Ти бачила, до речі, які у нас в квартирі вимикачі? – Які? – запитала Люда. – А ти подивися! – сказала Уляна. Люда підійшла до вимикача, придивилася й застигла від здивування

Була субота. Чоловік Уляни Леонід рано-вранці поїхав з друзями на риболовлю. До неї в гості прийшла її найкраща подруга Люда. Востаннє вони зустрічалися на початку березня, а зараз уже, був травень. Часу не було ні на то, ні на інше…

Повернутись вверх