– Олю, виручай! Нам із Михайлом пропонують машину купити недорого, терміново продають люди, гроші потрібні. А нам не вистачає, і взяти ніде, кредиту не дадуть, історія кредитна погана.
– Алла, а з чого раптом така терміновість? Нема грошей – підзбирайте, і потім купіть…
– Такий шанс більше не випаде! Ціна смішна! А ми давно мріємо про машину, не можна ніяк упустити! Батьки не можуть дати, у моїх немає, у Михайлових на вкладі гроші, раніше терміну не можна зняти, відсотки пропадуть.
А тут я згадала, як ти казала, що збираєш на початковий внесок на іпотеку. Тобі ще довго їх збирати, а мені зараз вони потрібні.
Я постараюсь якнайшвидше віддати, ти не хвилюйся. Михайлу премію пристойну дадуть скоро, та й батьків потрясемо ще, впевнена, у них є заначка… Нам лише двісті тисяч не вистачає…
Оля зітхнула і похитала головою.
– Вибач, Алло, але я не можу допомогти. У мене теж на вкладі в банку лежать, я не чіпатиму їх. Тим більше машина – це не життєво важлива річ, не час ще, отже, купувати її.
– Ну, дякую, подруго, виручила.. Не думала, що ти така. Як у гості до нас ходити – так ти можеш, а як допомогти – так у кущі. Ти одна живеш, ні кошеня, ні дитини, і машина є, з квартирою тільки не пощастило, чоловік тебе знатно кинув, звичайно, на орендованій тепер живеш…
– Нічого він не кинув, ми розлучилися мирно, ти ж знаєш. А квартира його була, батьки купили, я там просто жила кілька років із ним.
– Ой, гаразд, чого з тобою розмовляти, черства ти й байдужа, допомоги не дочекаєшся…
У Олі залишився неприємний осад після розмови із подругою. Останнім часом вони почали рідко спілкуватися, її почала дратувати Алла. Вічно незадоволена, всі їм щось винні.
Знайомі вони були змалку, жили в одному дворі. Брат Алли Іван, був однокласником її молодшого брата, часто приходив до них у гості.
Після школи обидві подруги вступили до ВНЗ, вийшли заміж. За два роки Оля розлучилася, зрозуміли з чоловіком, що різні люди.
У Алли народилася дочка, почалися будні материнства, і спілкування стало все рідше. І тут раптом несподіване прохання про гроші.
Оля після розлучення переїхала на орендовану квартиру, до батьків не захотіла. Там їй дали зрозуміти, що квартира дістанеться братові, і їй треба самій подбати про житло.
Вирішила відкладати на початковий внесок на іпотеку, розповіла Аллі подруги все-таки. Навіть і подумати не могла, що та почне просити у борг.
Не дарма в народі кажуть, хочеш втратити подругу – дай їй у борг грошей. Потім починають губитись, борг доводиться випрошувати. Навіщо воно їй потрібне?
І тепер вона й погана стала для Алли. А вона не зобов’язана давати таку суму, не п’ять тисяч таки. Чималі гроші…
Через три дні Алла зателефонувала у сльозах.
– Оля, уявляєш, у Івана, у брата мого, знайшли рідкісне недугу якусь, терміново треба робити процедуру, інакше його не стане! Ми в шоці! Терміново збираємо гроші! Потрібно їхати до Ізраїлю, у нас не роблять такі.
Ти б не могла допомогти? Це ж не жарти, сама розумієш, життя людини на кону, мого улюбленого братика… У тебе теж є брат, такого ж віку, не дай Бог з таким зіткнутися, думаю, ти все зробила б для нього…
– Та як же так, Алло? І жодних ознак не було? А як називається недуга?
– Ой, та я назву не запам’ятала. Івану погано стало, у палаті зараз лежить, сказали терміново треба шукати гроші та везти його на процедуру.
Так що, зможеш дати? Батьки знімуть усі гроші, але цього замало. У нас все, що є, віддамо. Ти ж не чужа, подруго, сподіваюся, не відмовиш! Ми обов’язково віддамо, не переживай!
– Алло, звичайно, яка розмова! Я сьогодні зніму гроші з рахунку і привезу тобі! Бідолашний Іван…
У Олі стало погано на душі після розмови, так засмутилася. Такий молодий, і занедужав… Звичайно, вона допоможе, адже від грошей залежить життя людини.
Оля вирішила не тягнути, і пішла до банку, пішки, він був неподалік її будинку. Та й погода чудова, гріх не прогулятися. Вона мала вихідний якраз, час є.
– Ах, ви хулігани, мало бабусю не зачепили! Їздять тут на цих дошках!
Літня жінка біля банку сварилася на хлопців, які каталися на скейтах.
Оля побачила серед хлопців Івана, брата Алли.
“Як же так, адже він у палаті має бути. А тут катається спокійно, сміється. Дивно…” – здивувалася Оля.
– Іван, привіт, як справи? Ви чого тут стареньких ображаєте? – гукнула вона.
– Привіт Оля! Та все нормально, погуляти вийшов. Як ви поживаєте? – Іван зістрибнув зі скейту та підійшов до неї.
– У мене все добре, дякую. Як твоє здоров’я, як батьки?
– Все чудово в мене та в них, не скаржимося. Навчаюся в коледжі, у вільний час на дошці катаюся. Як там Ігорчик давно не бачилися, привіт передавайте!
– Добре, передам, у нього все гаразд.
Ось так… Виходить, Алла обманула у Івана все добре, на щастя. Їй просто потрібно було витягнути будь-яким шляхом гроші на машину. Як так можна?! Немає слів…
Оля розвернулася і пішла додому. Образа, злість, здивування клекотіли в ній.
Вона набрала номер Алли.
– Оля, ну що, зняла гроші? Можна заїхати, забрати?
– Алло, знаєш, я хочу ознайомитися із висновком спеціалістів. У мене є знайомий, він може допомогти. Можеш мені скинути, що вам написали?
– В сенсі? Який ще висновок? Навіщо? Ми все вже вирішили, не треба нам жодних знайомих медиків. Нам потрібні гроші і все. То що можна приїхати, гроші в тебе? Скільки ти зняла?
– Я хочу Івана відвідати спочатку. Де він лежить?
– Ой… Я не пам’ятаю, мама їздила туди. Та не треба нікуди їхати, Оля, навіщо тобі це треба?
– Хочеться, і все. Іван, як рідний брат, ріс на моїх очах. Хочу поговорити із ним. Я тоді до батьків твоїх заїду, адресу дізнаюся, або разом із мамою з’їжджу! І їй гроші віддам.
– Слухай, не лізь, куди тебе не просять! Від тебе потрібні гроші, а не щирі розмови! Не треба турбувати моїх батьків, їм і так важко! Май совість!
– Совість, кажеш?! А в тебе вона є?
– В сенсі? Ти про що?
– Я щойно бачила Івана. Катається з хлопцями на скейті і чудово почувається! А ти, можна сказати, на той світ відправляєш його, обманюєш, щоб виманити в мене заповітну суму! Де ти совість втратила, Алло? У тебе нічого святого немає, таким нахабним обманом прикриватися?
– А інакше б ти не дала! Сама підвела мене до обману! Я по-доброму попросила спочатку, нам дуже треба! Це найвигідніша покупка буде! Михайло хотів машину потім перепродати і заробити пристойно, такий шанс упускати не можна!
А ти жмотом виявилася! Показала своє справжнє обличчя! Подруга, називається! Грошей шкода стало! От і довелося легенду придумати, я ж знаю, що ти Івана любиш, на жаль хотіла натиснути, і вже майже все вийшло! Якби не шибеник цей, не сидиться вдома, катається там, весь мій план зруйнував!
Я не збиралася кидати тебе на гроші, ми люди порядні! Пізніше все віддали б! Тобі все одно дуже довго ще відкладати. Пошкодувала відсотки? Ось така ти дріб’язкова і меркантильна виявилася… Час все розставив на місця, тепер я зрозуміла, що ти за людина!
– Ні, Алло, це я зрозуміла, яка ти… Показала справжнє обличчя ти, а не я. Дякую за життєвий урок. Прощай.
Оля скинула дзвінок та заблокувала Аллу назавжди.
