Оля любить і поважає своїх батьків, які дали їй у житті все, і живуть заради неї, аби вона була щаслива. У неї чудова освіта, закінчила університет, престижна робота у відомій компанії. Олег Андрійович – її батько, влаштував свою улюблену доньку в цю компанію за знайомством до свого друга.
Але Оля розумна та перспективна, тому подальші кроки у своїй кар’єрі робить самостійно, і треба визнати – успішні кроки. Кар’єра її просувається службовими сходами, вона вже начальник відділу. Зате, як часто буває в дуже успішних жінок, особисте життя стоїть на нулі. Мама Олі дивується:
– Доню, невже у вашій величезній компанії немає вільного чоловіка, який би зацікавився тобою? Ти в нас якась гарна і цікава, завжди одягнена зі смаком, така життєлюбна і завжди на позитиві. Пора б вже подумати про заміжжя та дитину, все-таки тобі тридцять чотири, не за горами сорок.
– Мамо, встигну ще. У мене зараз дуже важливий проєкт, зовсім немає часу на особисте життя, правда, дуже важливий і відповідальний.
– Оля, а за цим важливим проєктом буде наступний, потім ще й ще, так і залишишся самотньою зі своїми важливими проєктами. А потім вже вони тобі не будуть потрібні, ці проєкти. Потім шкодуватимеш, що життя пролетіло повз, – переконувала її мати.
Але Олі справді було не до того, скоро вона закінчить із проєктом, тоді зітхне вільно і поїде у відпустку до моря. Хочеться вже відпочити, подихати морським повітрям, поринути у тепле море та поніжитися під сонцем.
Останнім часом Оля стала помічати біля себе Віктора, він начебто й ненав’язливо, але водночас часто опиняється поряд у кафе, під час обідньої перерви, у коридорі чи на виході, а іноді й чашку кави запропонує. Але з його боку це виглядає пристойно, він завжди зібраний, серйозний, але коли спілкується з Олею, на його обличчі завжди загадкова усмішка і пильний погляд, від якого Олі стає не по собі. Щось усередині у неї починає хвилюватися.
Віктор у їхній компанії працює нещодавно, близько року, він заступник директора з персоналу. Іноді Оля цікавиться:
– Вікторе, а чому ти мене пригощаєш каву?
– Ну, ти ж знаєш, як називається моя посада, от і працюю з персоналом. Так би мовити, справно виконую свої обов’язки, – жартував Віктор.
Але Оля відчуває, не все так просто, схоже подобається вона йому. До речі, і він сподобався їй давненько, просто не подає вона вигляду, щоб ніяких розмов і чуток не було в колективі. Це вона так думає, а колеги спостережливі:
– Ось знову Віктор пригощає Ольгу кавою, а з якою усмішкою підносить їй чашку кави. А вона і не відмовляється, і навіть задоволена, – каже, дуже спостережлива Ганна, повз яку ніколи і нічого не пролетить повз. У кожному колективі є така Ганна.
Якось Віктор чекав Олю біля входу і коли вона вийшла, несподівано взявши її за руку, відвів трохи убік від дверей:
– Так, Оля, у мене до тебе справа, дуже важлива! Кажуть, ти вже майже закінчила свій проєкт, принаймні він на завершальній стадії?
– Ого, цікаво кажуть, і хто ж це каже? – Здивувалася Оля.
– Не приховуватиму, мені наш генеральний сказав, що ти звітувала сьогодні про свою роботу, йому дуже подобається, як ти ведеш проєкт. Каже, що ти мудра та розумна, незважаючи на свою молодість.
– Оце так! А я й не знала, що про мене так думає Ігор Сергійович! Ну і… А до чого тут ти? Яка важлива справа до мене?
– А я хочу запросити тебе до ресторану, я навіть навів довідки та дізнався, що тобі подобається італійська кухня. Так що запрошую тебе на вечерю прямо зараз, – впевнено і якось по-особливому тепло, дивлячись їй у вічі, говорив Віктор.
Оля від несподіванки розгубилася, але потім весело повідомила:
– А що, італійська кухня мені дуже подобається, а я згодна, поїхали.
Віктор запросив Олю до своєї машини, а її залишилася на стоянці. Оля звичайно була згодна, Віктор їй подобається, вона знає, що він живе один, у розлученні, як два роки. Тому й не бачила перешкод у їхніх взаєминах поки що, як колеги та друзі. А він від щастя теж був на сьомому небі, давно він мріяв про це, але все не наважувався запросити Олю до ресторану.
Оля обрала столик біля стіни біля розлогої пальми, що росте з величезного горщика, гарно обплетеного тонкою лозою. Поки принесли замовлення, Віктор розважав її розмовами, кумедними історіями. Минуло хвилин сорок їхньої спільної вечері, як раптом Оля напружилася і мало не схопилася зі свого стільця. Віктор простежив за її поглядом і побачив немолодого чоловіка за п’ятдесят, а поряд із ним молоду симпатичну жінку. Він тримав її за талію, вони весело воркували і присіли до столу біля вікна.
Оля змінилася на обличчі, і засмучена дивилася то на них, то на Віктора.
– Оля, це твій батько? Ти чимось схожа на нього.
– Так він. Оце так! Ніколи не подумала б, що він зраджує мамі. У них теплі стосунки, мені здавалося завжди, що у нас зразкова сім’я, і вони люблять одне одного. Принаймні у мамі я абсолютно не сумніваюся. А от батько. Та я і в ньому не сумнівалася до цього моменту, – казала вона.
– Може, ми неправильно все це розуміємо? Ну, прийшли повечеряти, може обговорити що по роботі? – заспокоював її Віктор.
– Про що ти кажеш? Хіба не бачиш, як вони тримаються за руки, посідали поруч, він щось шепоче їй на вушко, а вона радіє. Не інакше освідчується їй, ось старий…
– Ну, він ще не старий. І цілком приємний чоловік не зовсім молодий, але виглядає супер, – заступався за батька Віктор.
– Не заступайся, я зараз підійду і зіпсую їм вечір, так само як він мені, – встаючи промовила Оля.
Віктор утримав її за руку:
– Оля, не тут. Ми звичайно підемо зараз тобою, я тебе розумію, вечеря для тебе зіпсована. Але ти не влаштовуй тут сварок, – говорив Віктор.
– Звичайно я не сваритимуся, але повз пройду так, щоб він побачив мене.
Віктор покликав офіціанта, розплатився і, взявши її за руку, подався до виходу. Проходячи повз столик, за яким розташувався її батько, Оля зупинилася, багатозначно дивлячись прямо в очі батькові. А той спантеличений, швидко прибрав свою руку під стіл.
На виході із зали вона ще раз озирнулася, батько розгублено дивився їй услід. Віктор відвіз Олю додому:
– Я завтра вранці заїду за тобою, адже твоя машина біля офісу на стоянці залишилася. Давай обміняємось номерами телефонів, я під’їду вранці та подзвоню тобі. І прошу тебе, Оля не переймайся ти так. Буває й таке у житті. Все буде добре, повір мені.
Оля кивнула головою, вийшла з машини та попрямувала до себе в під’їзд. Мати відчинила їй двері з усмішкою:
– Оля, привіт, і що я бачу? Нарешті ти не одна приїхала. Я все бачила у вікно. А ти що не рада якась? І що то за чоловік? – Засипала питаннями вона дочку.
– Привіт, мамо, – якомога спокійніше сказала вона. – Це Віктор, наш заступник з персоналу, начебто нормальний чоловік, правда в розлученні, ну поживемо – побачимо. Ми у ресторані були. Піду переодягнуся.
– Добре, дочко, батько дзвонив, сказав, що на роботі затримується, напевно, теж скоро приїде, – промовила мати, а Оля зачинила за собою двері до своєї кімнати.
Батька не було, Оля довго не могла заснути, потім почула, як прийшов батько, а мати запропонувала йому повечеряти. Оля думала:
– Буде він твою вечерю їсти, він вже у ресторані поїв зі своєю пасією, не голодний.
Вранці Оля прокинулася рано, коли допивала какао з бутербродом, на кухню зайшов батько, трохи розгублено і тривожно дивився на дочку.
– Ну, що тату, соромно тобі перед дочкою? Не чекала я, що ти такий, вона молодша за мене, і як ти поясниш це мамі? – обурено промовила дочка.
Батько не встиг нічого відповісти, як на кухні з’явилася мати.
– Ого, дочко, ти що так рано встала, я б вам із батьком сніданок приготувала, – здивувалася мати, а батько пішов у ванну.
– Та нічого мама, я вже поїла, не спалося щось, ось і вирішила підвестися раніше. Віктор заїде за мною, поїдемо на роботу.
– А я думала ти з батьком поїдеш, адже йому по дорозі, повз твій офіс їде, раз немає твоєї машини біля будинку
– Ні, мамо, я з Віктором, – і пішла до своєї кімнати. Але мати таки запідозрила, що з дочкою щось відбувається.
Під час обіду Оля поїхала до батька на роботу. Увійшовши до нього до приймальні, вона побачила ту молоду жінку, з якою він учора був у ресторані.
– Все зрозуміло, банальна історія, шеф та секретарка! – подумала вона і кивнувши у бік дверей, типу – на місці, рішуче відчинила двері, не чекаючи відповіді секретарки.
Батько сидів за столом і дивився у планшет.
– Привіт, тату. Ось вирішила з тобою поговорити, а де ще нам з’ясувати з тобою неприємне запитання, не вдома ж. Там мама все почує. Я дивлюся ти добре влаштувався, молода секретарка під боком, як у всіх.
– Доню, я тебе прошу, не сварися. Прошу тебе, хай лишиться все між нами. Так, винен, та такий я виявляється, невірний чоловік. Але я нашу маму люблю, ніколи від неї не піду. Ну зрозумій дочко мене, будь ласка.
– Тату, я тебе ніколи не зрозумію. Я завжди дивлячись на вас мамою знала, що у нас міцна родина, що ви любите одне одного. А тепер бачу, що любить лише мама, а ти…
– Доню, прошу тебе, не кажи нічого мамі. Ти ж знаєш, вона мені не пробачить. Вона мене виставить і розлучиться зі мною. Ну уявляєш доню, у п’ятдесят із лишком років мама залишиться одна. Я тобі обіцяю, що більше такого не повториться. Я дуже дорожу нашою родиною. А ти, до речі, теж була не одна, я радий за тебе.
– Тату, ти не заговорюй мене – радий, не радий. Зараз мова про тебе і маму. Як нам тепер жити, як мені бути? Мені зараз жити із цим. Краще б я нічого не бачила.
Батько підійшов до дочки, взяв її за руки:
– Оля, пробач мені. Мені дуже незручно перед тобою, вибач, але я обіцяю, я все закінчу на цій ноті. Більше жодних сторонніх стосунків. Я всю ніч не спав і вирішив для себе, наша мама найкраща, і я не маю права ображати її. Нехай це лишиться між нами. Не розумію, як я не зміг упоратися з собою. Це трапилося зі мною вперше, ти мені віриш, дочко?
Оля сумнівалася, але їй було шкода його, цього вже немолодого чоловіка, але такого рідного. А ще дужче переживала за матір. Вона вже вирішила, мати від неї ніколи не дізнається про цей випадок. Нехай живе спокійно і далі вірить своєму чоловікові.
– Добре, тату, я повірю тобі, мамі нічого не скажу. Але пам’ятай, що я цього ніколи не забуду, – вона розвернулася і вийшла з кабінету, не удостоївши поглядом секретарки.
Життя продовжується, Оля вийшла заміж за Віктора, переїхала до нього. Батькам зять сподобався, чемний, діловий, розумний, дуже правильно вміє піднести себе. Батько Олі дотримався свого слова, у них такі ж теплі і рівні стосунки з матір’ю, а вона впевнена у своєму чоловікові.
Тільки іноді, приїжджаючи в гості до батьків зі своїм чоловіком, Оля затримує погляд на батька, а той усміхаючись киває у відповідь, на кшталт – все добре. Дочка з батьком розуміють один одного з одного погляду, ну і Віктор теж підтримує свого тестя, він вже точно ніколи не обмовиться.
