– Ти навіщо два дні перед Новим роком взяв? Лежати? – обурено промовила Оля. – У нас справ повно!
– Не в нас, а в тебе! – заявив Микита. – А твої справи мене не торкаються!
– А нічого, що ми сім’я? – поцікавилася Оля. – І у нас за визначенням не може бути особистих справ!
– Можуть бути особисті справи, – наперекір дружині сказав Микита. – Коли техогляд треба пройти чи машину перевзути, ти щось не біжиш попереду паровоза!
Або коли полагодити щось треба, або тяжкості перенести! Це у вас, дівчат, суто чоловічі справи.
– А ти хочеш, щоб і я у цьому брала участь? – Запитала Оля.
– Я хочу, щоб ти не заявляла, що у нас усі справи спільні! – відповів Микита. – Є справи чоловіка, тобто мої, є справи дружини, тобто твої.
Так от, всі передноворічні клопоти чоловіка не торкаються!
– І ти два дні збираєшся на дивані лежати, поки я все робитиму? – Оля підняла брову.
– Саме так! – Микита посміхнувся. – Інакше, навіщо я два дні брав?
– Ти смієшся? – Оля насупилась. – Я б зрозуміла, якби ти працював! Але якщо ти вдома, невже не допоможеш своїй коханій дружині?
– А це залежить від того, що мені за це буде, – Микита посміхнувся.
– Подарунок під ялинку! – відповіла Оля.
– Краще вже б його отримати! – посмішка стала ширшою.
– Зараз одна пташка дощебечеться і не отримає подарунка навіть під ялинку! – пригрозила Оля.
– Зараз інша пташка дощебечеться і перша полетить до Толіка на дачу числа до десятого! – не залишився у боргу Микита.
– Ах, ось ти як заспівав?! – обурено промовила Оля.
– Оля, справді, дай ти мені відпочити спокійно! Є в тебе справи, займайся ними!
Тільки мене зі своїх планів викресли, і все буде чудово! – зменшивши тон, промовив Микита.
– І як я можу тебе викреслити, якщо і по магазинах треба, і порядок у хаті навести треба, і маму мою з днем народження привітати треба, і, як би Новий рік на носі! – Оля підібгала губи.
– У будинку і так чисто, ялинку я ще вчора поставив, а по магазинах … – Тут Микита задумався, борючись із собою, – бери машину і в дорогу!
Права в тебе є, водити ти вмієш, машина їздить, повний бак.
– Микито, ти справді смієшся! – Оля сплеснула руками. – Паркувального місця зараз не знайти, а лишити машину у дворах, ще не означає, що потім з того двору виїдеш!
А так ти мене висадиш, сам покатаєшся трохи, а потім я подзвоню, і ти мене забереш!
– А є ще найкращий варіант! – Микита загадково посміхнувся. – Ти не одягаєш шапку на своє світле волосся, робиш яскравий макіяж.
А потім просто лишаєш машину на аварійці, де небуть, і йдеш у магазин!
А якщо тобі почнуть щось пред’являти, відкриєш рот, помахаєш віями і скажеш: «А я не знала, що так не можна!»
Оля посміхнулася.
Такий номер уже прокочував кілька разів, поки Оля не заробила пару штрафів та наклейку на все скло з характеристикою, як вона паркується.
– А ти пропилососиш і помиєш підлогу? – все ще з усмішкою спитала вона.
– Олю, чисто в будинку! – вигукнув Микита.
– Де чисто? – Від посмішки не залишилося і сліду. – У нас двоє дітей і ти вічно у взутті походжаєш! Так! – Оля пригрозила пальцем. – Я по магазинах, а ти наводиш лад!
– Я не буду нічого наводити! – вигукнув Микита у відповідь. – Я не хочу!
– Я теж багато чого не хочу, але ж я роблю! – відповіла Оля.
– Не роби! – хмикнув Микита.
– Коротше, я попередила!
До повернення Олі, а минуло добрих годин п’ять, Микита зійшов до того, що почіпав ногою пилосос, щоб була видимість, що ним користувалися, і повозив вологою шваброю по підлозі, теж виключно для видимості.
– Микито, я ж просила! – Відтягнувши з десяток пакетів на кухню, гукнула Оля.
– Як попросила, так я й зробив! Ти сказала, я виконав з-під палиці! А якби ти попросила ласкаво! – Микита посміхнувся.
– Я зараз тебе так ласкаво попрошу, що ти до кінця своїх днів не забудеш, що таке ласка! – роздратовано відповіла Оля. – Підстрибнув і зашурхотів! – вигукнула вона.
– А чого ти така зла? – Невдоволено промовив Микита, встаючи з дивана. – Машину хоч не подряпала?
– Машина за три квартали звідси, – відповіла Оля. – Я на таксі приїхала! А про двір я казала! Мене там підперли, а водій така сама білявка!
Вона зачепила стовп, плакала хвилини зо три, а потім клацнула замком і втекла! Я дзвонила на номер під склом, а вона трубку не бере!
– Викликала б поліцію, – знизав плечима Микита.
– І втратила б ще три години! – кивнула Оля. – Я припаркувалася нормально, до мене не буде претензій. А ця блондинка там ще трьом все заблокувала, без мене розберуться!
– Взагалі супер! – Микита пішов не у бік ванни, щоб узяти швабру, а у бік вхідних дверей. – У якому саме дворі? – Запитав він.
– Ти за машиною підеш? – Здивувалася Оля.
– Я не хочу її потім зі штрафстоянки забирати!
– Чого це? – Здивувалася Оля.
– Не вірю я, щоби ти нормально встала! І врахуй, якщо ти подряпала машину, більше ти за кермо не сядеш!
– Ти сам сказав!
– Ой, все! Гаразд! – Микита вийшов за двері.
– Ну звичайно! – Оля приречено видихнула. – Машина йому дорожча за дружину!
Вона думала ще обурюватись, але без слухачів це втрачало сенс.
З’явився Микита після одинадцяти, чоловік був невдоволений.
– Машину пригнав? – запитала Оля.
– Так, – кинув Микита.
– Чого так довго?
– Тому що!
Він не розповідав, що йому довелося викликати поліцію, чекати, потім усім світом шукали власника, потім власник приїхав.
Передноворічна пригода вийшла не найприємнішою.
Так і Оля не почала розповідати, що прибрала квартиру і поклала дітей спати. Втомилася.
І тільки перед сном вона сказала:
– Не забудь, завтра вранці їдемо до моєї мами!
– А по телефону – не можна? – Запитав Микита, маючи на увазі – привітати.
– Микито, щороку одне й те саме! Мама має день народження! Щоб він не загубився у святкуванні нового року, я маму завжди вітаю з ранку!
– Тоді без мене! – Відповів Микита і відвернувся.
– Ага, зараз! – скептично промовила Оля. – А онуки вже не можуть привітати бабусю?
– Таксі. Машину більше не дам!
– Мені сьогодні таксі вистачило! І на яке ставлення ти хочеш розраховувати з боку моєї мами, якщо не привітаєш її з днем народження?
– Вона мене й так не сильно любить.
– А буде зовсім погано! – сказала Оля.
– Та мені всеодно!
– Досить! – Оля штовхнула чоловіка в бік. – Завтра поїдемо вранці до мами!
– До нашої мами! – Пробурчав Микита і захропів.
***
– Все, пішли готувати! – Скомандувала Оля, коли вони повернулися додому.
– І навіщо? – засмутившись, спитав Микита. – А ще, навіщо ти дітей у мами лишила?
– Ти як з місяця приїхав, – Оля застигла. – Забув?
– Що я забув? – Запитав Микита. – Навіщо готувати, якщо діти в мами?
– Микито, до нас у гості на Новий рік прийдуть Діма з Катею!
– О-о! – Микита закотив очі. – Тільки не вони!
– А Діма з Катею тобі чим не догодили? – нахмурившись, запитала Оля.
– Він весь вечір розповідатиме, як любить Катю, а вона – про те, який у неї Діма господарський!
І разом вони такі щасливі, що хочеться солі на язик насипати! Солодка парочка!
– А ти повчився б, як треба дружину любити і в усьому їй допомагати! – зазначила Оля.
– Сам розберуся і з першим, і з другим! – пирхнув Микита. – А для них я нічого готувати не буду принципово!
Нехай своїми білими рівними зубами стіл гризуть!
– Микито, ти не їм готуватимеш, а мені допомагати!
– Не буду! Якщо вони це будуть їсти, то не буду!
– А тобі аби причину знайти, аби нічого не робити! – Вигукнула Оля. – Щойно треба щось зробити, у тебе тисяча причин, щоб продовжувати лежати на дивані!
– Ти ще скажи, що взагалі ніколи нічого не робив!
– Так, так і є! – Оля виразно кивнула. – Своїм розумом ти ніколи нічого не робив! Тобі ж поки разів сто не нагадаєш, ти з місця не зрушиш!
– Ой, так! Звісно! – заявив Микита у відповідь. – Отак живеш, і не знаєш, що я ж тільки на дивані лежу!
– А ти ще перерахуй скручені саморізи та прикручені полички! – Розсміялася Оля.
– Ха-ха, дуже смішно, – без усмішки відповів Микита. – Олю, ти чудово знаєш, що я завжди все роблю, просто не кидаюся на кожний твій наказ, а збираюся, щоб зайнятися ґрунтовно і всерйоз!
– Ось зараз йди на кухню і добряче мені допомагай!
– Для тебе особисто – не питання! А для цих показушників – нізащо!
– Микито, це мені треба! Мені треба показати Дімі, що я гарна господиня! Доброзичлива та гостинна!
– Навіщо? – обурено запитав Микита. – Він тобі ніхто!
– У нього батько! – І Оля вказала поглядом на стелю.
– То батька його й запрошуй!
– Микито, ну що ти за людина? Новий рік скоро! Підготуватися треба! А ти тут улаштував!
Це ти не хочеш, то не будеш! То ще й перспективи мені перекриваєш!
– Немає там жодних перспектив! – відповів Микита. – Діма звичайний мажор, який сидить на шиї тата!
А Катя просто за нього вийшла через гроші! І я в їхнє кохання не повірю, скільки мене не переконуй!
– Господи! Невже так складно виконати одне моє прохання?
– Це не прохання, а лицемірство! І я в цьому брати участь відмовляюсь!
– Тоді, забирайся! – З почуттям вигукнула Оля.
– І, будь ласка! – вигукнув у відповідь Микита.
Микита схопив свою сумку, де мав документи, гаманець і ключі від машини, і вибіг з квартири.
Оля добігла до дверей:
– Якщо ти зараз не повернешся, – вигукнула вона навздогін, – можеш взагалі не повертатися! Я з тобою розлучуся! Микита!
Не повернувся Микита ні ввечері, коли Катя з Дімою прийшли, ні об одинадцятій, коли гості залишили Олю, що плакала, щоб зустріти Новий рік у веселій компанії, ні вранці, коли Оля отямилася від неспокійного сну.
З чашкою гарячої кави, сидячи за кухонним столом, Оля намагалася прийняти, що попереду розлучення та зовсім інше життя.
– Ну, у новий рік, як у нове життя, – сказала вона.
І якось мимоволі почали згадуватися всі сварки , що супроводжували сімейне життя. Постійні відмовки Микити, щоб не робити те, що вона просить.
– А коли, якщо не на Новий рік, змінювати життя? – Запитала вона в порожнечу.
Прийшовши в себе, Оля зателефонувала матері, запитати, як там діти, та розповісти, що вона тепер майже вільна жінка. А ось те, що почула Оля, здивувало її до глибини душі.
– З’явився твій Микита годині о сьомій, – розповідала Ганна Андріївна, – у костюмі Миколая з мішком подарунків та пакетами з їжею.
Влаштував ранок із піснями, танцями та хороводи водив до одинадцятої. Я думала, що не витримаю з ним!
Запитувала, де снігурку, тобто тебе втратив. А він каже, у тебе протокольна зустріч із сильними світу цього.
– Так і сказав? – Здивувалася Оля.
– Ой, його хіба можна було зрозуміти в цій бороді та шубі? – Ганна Андріївна хихикнула. – Але клоун він у тебе першорядний!
Вони навіть мене в хороводі закружляли, я потім краплі пила! А об одинадцятій він відвіз їх на центральну ялинку, я ледь відмовилася!
Вранці тільки з’явилися, тепер сплять! Ох, і хропе твій Микита!
– То він у тебе? – Розгублено запитала Оля.
– Ні, я тобі про твого іншого чоловіка розповідаю! – Ганна Андріївна змінила тон: – Гарний у тебе чоловік! Як він із дітьми! Та за таке ставлення йому все, що завгодно можна пробачити!
***
– Пустиш? – спитав Микита, стоячи у дверях.
– Заходь, – усміхнулася Оля. – Якби ти одразу сказав, що хочеш дітям свято влаштувати, не кликала б я ні Катю, ні Діму.
– А як же сюрприз? – Микита посміхнувся. – Твоїй мамі дуже сподобалося! А діти загалом щасливі!
– Ти розумієш, що я мало не розлучилася з тобою? – Запитала Оля.
– Поки з канікул ЗАГСи не вийдуть, розлучення скасовано! – сказав Микита. – Так, пустиш?
– Заходь! – Усміхнулася Оля. – Тільки більше до такого не доводь!
– А нічого не було! Що було торік, те лишається торік! – засміявся Микита. – А в мене ще костюм для тебе є! Продовжимо свято?
Побувавши на межі розлучення, Микита з Олею ґрунтовно переосмислили своє сімейне життя.
Новим медовим місяцем, звичайно, не запахло, але сварок стало набагато менше.
Для того і потрібен Новий рік, щоб старі проблеми залишити у старому році, а в новому розпочати нове щасливе життя!
