Олі давно здавалося, що життя стало схожим на якийсь шалений марафон. Останні десять років вона біжить кудись, але не встигає.
З кожним днем проблем ставало лише більше. У цьому психологічному стані Оля була постійно. Безнадія затягувала її дедалі більше.
Чоловік Максим не поділяв настроїв дружини. Його твердження щодо того, що на все потрібно дивитися позитивно, ще більше виводили Олю з себе.
– Ти сама себе доводиш, – казав Максим. – Усміхайся світу, і світ усміхнеться у відповідь.
Чоловік єхидно розплився в посмішці, здивований поглядом дружини.
– Цікава в тебе філософія, – зауважила Оля. – Тобто ти в нас весь такий позитивний, відкритий для світу, а я приземлена жінка, змушена приймати сувору життєву реальність.
Прекрасно ти влаштувався, хочу тобі сказати.
Максим ствердно кивнув, підписуючись під кожним словом дружини.
– Тоді заплати цього місяця комунальні, кредит на житло й оплати спортивні секції синам, – сказала Оля. – Тільки зроби це самостійно, будь ласка. Я впевнена, що після цього позитиву в тебе неабияк поменшає.
– Я віддаю тобі всю зарплату, тому з мене нема чого брати, – незворушно відповів Максим. – Ти просто не вмієш правильно формувати сімейний бюджет, тож тобі постійно не вистачає грошей.
Оля нервово хмикнула.
– Пропоную як експеримент зробити інакше, – сказала вона. – Я тобі віддам свою зарплату, яка, зауваж, більша за твою, і ти покажеш, як правильно розпоряджатися грошима. Домовились?
Чоловік насупився. Дещо подумавши, він впевнено відмовився від пропозиції і пішов спати.
Сама Оля довго не могла заснути. Матеріальне становище сім’ї було сумним, але це пригнічувало лише дружину.
Максим вважав, що так живуть практично всі сім’ї і не слід із цього приводу переживати.
У них було двоє синів, 10–річний Матвій та 14–річний Михайло. Максим працював у хорошій фірмі, але через свою лінощі ніяк не просувався кар’єрними сходами.
Начальником відділу у нього був Кирило – друг дитинства, і це була єдина причина того, чому Максима досі не звільнили.
Оля працювала у тій же сфері, тільки в іншій компанії, відносно невеликій за мірками ринку.
Дружина багато разів говорила Максиму, що йому треба зростати в професії, але той тільки відмахувався від настирливих порад.
Дзвінок Кирила застав Олю зненацька:
– Привіт. Є серйозна розмова.
– Привіт, – схвильовано відповіла Оля. – Щось із Максимом?
– Та що з ним може статися, на обід у їдальню пішов, – весело сказав друг чоловіка. – У нас у компанії вакансія з’явилась.
Потрібна своя людина, грамотна, працьовита і відповідальна. Ти як на це дивишся?
– Я сподіваюся, що Максим впорається. Ти вже йому розповів? – запитала Оля.
Кирило засміявся:
– Олю, я не Максиму пропоную місце, а тобі.
– Мені?! Ти серйозно? – недовірливо уточнила жінка.
– Серйозно, – сказав Кирило. – Завтра о 12-й годині чекаю тебе на співбесіду.
Рішення, звісно, приймаю не лише я, та думаю, що твою кандидатуру начальство схвалить.
Оля не змогла стримати емоцій. Вона завжди добре заздрила чоловікові, що той працює в такій компанії.
Наразі у неї з’явився реальний шанс стати частиною професійної команди.
Оля успішно пройшла співбесіду і за два тижні приступила до виконання посадових обов’язків.
Колектив прийняв жінку дуже привітно, чого не можна було сказати про Максима.
Першу сварку чоловік влаштував, як тільки дізнався про те, що Оля працюватиме з ним в одній компанії.
Він надав дружині потік доказів, за якими їй не варто було погоджуватися на пропозицію Кирила.
Оля була в повному здивуванні. Чоловік не розмовляв з нею більше тижня. То був його протест, як заявив він їй.
В ультимативній формі Максим вимагав не створювати йому проблем на роботі.
– Які я можу створити для тебе проблеми? – здивовано спитала Оля. – Ми працюємо з тобою у різних відділах, які навіть знаходяться на різних поверхах будівлі.
– Тепер усі обговорюватимуть наші сімейні стосунки, а ще коментуватимуть і порівнюватимуть нас, – відповів чоловік.
– Ах, то ось чого ти побоюєшся, – спритно зауважила Оля. – Боїшся, що я стану більш цінним співробітником, аніж ти?
Обличчя Максима скривилося.
– Що ти собі навигадувала?! Теж мені великий робітник, – чоловік хмикнув. – Я працюю в компанії не один рік, і в мене все чудово.
– Та вже ж, – тихо сказала Оля. – За стільки років нічого не змінилося. Як сидів тихенько, так і сидиш.
Після цих слів Максим розізлився не на жарт. Вони сильно посварилися. Оля пошкодувала, що постаралася зачепити чоловіка.
Наступного дня вона вибачилася, бо не хотіла псувати стосунки. Максим неохоче вибачився, і мир у сім’ї запанував знову. Принаймні, так думала Оля.
Оля дуже швидко стала одним із найкращих співробітників у відділі. Вона з головою пішла в роботу, отримуючи колосальне задоволення від цього.
Вона мала величезний потенціал, який неможливо було розкрити на попередньому місці роботи. У цій компанії все було інакше.
Кирило розповів по секрету, що начальство задоволене результатами роботи Олі, і подумує запропонувати підвищення по службі.
Жінка була в захваті від отриманої інформації. Тепер вона ще й з великою старанністю виконувала обов’язки.
У всій цій метушні Оля навіть не відразу помітила, що Максим всерйоз заздрить її успіхам.
Якось Оля усвідомила, що чоловік знаходить будь-який привід, щоб нашкодити їй.
На роботі це було зробити досить складно, тому він із лишком відігравався вдома.
Максим і раніше не особливо брав участь у вихованні синів та домашніх справах, а тепер не робив нічого демонстративно.
Зарплата Олі було майже в півтора рази більша, аніж у чоловіка, але це не сприяло стійкому матеріальному становищу сім’ї.
Витрати перевищували доходи, тож грошей не вистачало.
– Максим, Михайлу та Матвію треба купити зимові речі, – сказала дружина. – Давай із твоєї зарплати одягнемо дітей, бо вже скоро зима?
– Не вийде, – спокійно заявив чоловік. – Мені потрібно автомобільні шини купити, моторне масло поміняти.
– Ми ж лише два роки тому купували нову зимову гуму? Навіщо це знову робити? – обурено спитала Оля. – Зараз є важливіші потреби.
Я мовчу про кредит, платежі за який ти взагалі ігноруєш. Я не можу сама все тягнути на собі.
– Але ж це ти особливо цінний співробітник. Отримуєш і працюєш більше за мене, – єхидно перерахував заслуги дружини Максим. – Тому й витрачаєш більше за мене.
Оля ледве стримала сльози. Вона щиро дивувалася, чому чоловік так з нею чинить.
Бо ж вони рідні люди, а він не радіє її успіхам, а навпаки, заздрить і намагається нашкодити всіма можливими способами.
Незабаром Оля зрозуміла справжню причину такої поведінки Максима. Але спочатку вона дізналася про несподівану новину.
Дядько по маминій лінії, залишив Олі у спадок будинок.
Дядько Сашко був самотнім чоловіком, давно розлученим. Його єдиного сина багато років тому не стало.
Близьких родичів, крім Олі, у дядька не було. До останнього дня вони підтримували стосунки, хоча були на відстані один від одного.
Оля кілька разів пропонувала дядькові переїхати жити ближче до неї. Дядько Сашко був дуже прив’язаний до свого будинку, городу і не хотів їхати з рідного міста.
Про спадщину Оля дізналася на поминках від сусідки, яка передала копію заповіту, керуючись проханням дядька.
Це стало несподіванкою для Олі, але це не завадило відчути величезне почуття вдячності до дядька Сашка.
Він знав, як важко матеріально живеться племінниці і цим жестом явно захотів підтримати рідну людину.
Повертаючись додому після поминок, Оля байдуже дивилася у вікно. Перед очима миготіли міста, села, залізничні станції.
Під монотонний стукіт коліс вона відчула порожнечу… Дядько був останньою рідною людиною, яка щиро переживала за долю Олі. Тепер вона залишилася зовсім одна.
Найприкріше це було усвідомлення того, що вони з Максимом давно перестали любити один одного.
Жили разом за інерцією просто тому, що так треба. Все частіше Олі стало здаватися, що їхня родина потрібна лише їй одній.
Поїзд прибув рано–вранці. Напередодні від’їзду подружжя сильно посварилося, тому Максим навіть не знав, в який день чекати на повернення дружини.
Оля викликала таксі і приїхала додому. Сини були у школі, чоловік на роботі. На неї накотила туга.
Жінка швидко прийняла душ, переодягнулася і поїхала на роботу з думкою відволіктися від сумних думок.
– Слухай, я дивуюся цьому Максимові, – тихо шепотілися двоє її колег. – Це ж треба крутити роман прямо під носом Олі…
Добре, коли б вона у нас не працювала, але зараз.
Одна з дівчат хихикнула.
– Я вчора застала Максима й Ірину на стоянці, – сказала друга. – Сиділи в машині і обіймалися, мов молоді.
– Якщо чесно, мені шкода Олю. Вона класна, – відповіла перша колега. – Але чоловічок її ще той…
Я чула, він Ірі локшину на вуха чіпляє, що скоро розлучиться з дружиною і одружиться з нею.
Оля оторопіла від почутого.
Вона відчула неприємне відчуття всередині. Жінка знала, що стосунки з чоловіком переживають зараз не найкращий період. Однак, що справи такі погані, навіть не здогадувалася.
Вона потихеньку вийшла, щоб не видати своєї присутності. Тепер багато вчинків Максима отримали своє логічне пояснення.
Історія була настільки банальною, що могла здатися навіть смішною. Службовий роман це просто класика жанру.
Оля вирішила ввечері поговорити з Максимом, але для початку розповісти про несподівану спадщину дядька Сашка.
Реакція чоловіка була чудовою. Він почав цілувати й обіймати Олю, чого не робив уже давно.
– Невже ти настільки радий грошам, що готовий знову покохати мене? – раптом сказала Оля. – А як же ж Ірочка?
Максим аж відскочив від дружини. Декілька секунд він просто стояв, не розуміючи, як реагувати.
– Не знаю, про що ти говориш, – невпевнено сказав він.
– Я тебе прошу, не треба розігрувати нерозуміння, – ледве стримуючи сльози, відповіла Оля. – Май мужність зізнатися.
Я знаю все, але просто хочу почути це від тебе.
Ще деякий час чоловік намагався розіграти роль ображеної і несправедливо звинуваченої людини, але потім все ж таки здався.
Почав говорити, що стосунки з Ірою були помилкою.
Оля слухала чоловіка і розуміла, що не вірить жодному його слову. Їй було дуже неприємно і прикро від його зради.
Але, може, сама доля дає Олі шанс почати все спочатку і прожити інше життя.
Вони розлучилися.
Оля продала будинок дядька й виплатила Максимові половину вартості квартири. Грошима, що залишилися, вона закрила кредит.
Сини з розумінням поставилися до рішення батьків, за що Оля була їм дуже вдячна.
Жити вони лишилися з нею…
