Вирішила Ольга подарувати своєму улюбленому синові Володі машину на День народження. Водійські права у нього є, а ось машини поки що немає.
Володя на третьому курсі університету познайомився із Оленою, тихою, симпатичною дівчиною. Ользі вона одразу сподобалася. Невдовзі вони вирішили жити разом у квартирі, яку залишила у спадок тітка Володі.
Квартира була гарна, простора. Зробили сучасний ремонт та переїхали. Один мінус був – квартира знаходилася в іншому кінці міста.
Володя з Оленою рідко приїжджали до Ольги. Справа молода, вона й не ображалася. Майже.
Після раптового відходу чоловіка п’ять років тому їй було самотньо одній. Все ніяк не могла звикнути, що немає більше її Миколи. Одна тепер спала в холодному ліжку, не було з ким обговорити новини за день.
Допомагала лише робота та син. Але з появою Олени син віддалився. Та це і зрозуміло, знайшов рідну душу, з якою хочеться проводити більше часу. А мама відійшла на другий, а то й на третій план.
Володя з Оленою працювали, та їхні зарплати не дозволяли накопичити на машину. Кредит брати вони категорично не хотіли. Краще вже без машини тоді.
Після того, як не стало чоловіка Ольга зовсім закинула невелику дачу, яку вони купували колись із чоловіком. Їй було морально тяжко там перебувати. Кожен куточок був просякнутий спогадами про коханого чоловіка.
Ось тут він любив сидіти на лавці під липою, попиваючи гарячий чай із медом. А цю клумбу він обклав декоративним камінням, який привезли друзі.
Альтанка із сосни, яку зробив своїми руками, меблі. З якою ж любов’ю він усе це майстрував, старався для неї, щоб Оля почувала себе, як у раю.
І ось тепер рай закінчився. Не на радість город, квіти, альтанка. Ольга вирішила продати дачу та купити на ці гроші машину. Покупець є, сусід, який мріяв купити поруч дачу для доньки.
Можна було, звісно, віддати гроші синові, але їй хотілося влаштувати сюрприз. Від неї та Миколи. Він би схвалив цю ідею.
Ольга уявляла, як зрадіє син подарованій машині та на душі ставало тепло.
Звичайно, вона порадиться, яку краще взяти. Миколин друг Валерій працював на СТО, і краще за всіх інших знайомих розумів у машинах.
Незабаром у сина День народження, 25 років. Потрібно встигнути все зробити.
– Мамо, я вирішив відзначити день народження у кафе. Близькі друзі будуть і ти. Прийдеш? – запитав син по телефону.
– Звичайно прийду, синочку, дякую за запрошення! – радісно відповіла Ольга.
Заради такого випадку купила новий брючний костюм, сумочку. Хотілося добре виглядати, щоб синові з дружиною було не соромно за неї.
Ех, шкода Миколи нема… Впевнена, він все бачить і подумки зі мною…
Машина була куплена, Валерій допоміг. Ольга попросила його підігнати машину до кафе через півгодини після початку святкування. Адже сюрприз.
І ось цей день настав. Ольга зробила гарну зачіску, у новому костюмі, прибула до кафе. Всіх гостей вона знала, була рада поспілкуватися.
Після того як сказала тост, Ольга запросила сина надвір.
– Синку, я знаю, що ти хотів би машину, але поки що не можеш купити. Дивись, це наш із татом подарунок. Впевнена, він би схвалив і порадів би за тебе!
Ось, тримай ключі! Ця машина твоя! – із сяючими очима Ольга простягла ключі Володі та підійшла до машини, яку заздалегідь підігнав Валерій.
Володя змінився на обличчі. Надвір вийшла Олена.
– Це що за корито? Мамо, ти навіщо ЦЕ купила? Та краще б ти нічого не дарувала!
– Та як же, синку… Це ж добрий автомобіль, дядько Валерій порадив… Я ж дачу продала, щоб купити…
– Господи, мамо… Ну навіщо? Чому мене не спитала? Що мені тепер робити із цією машиною? Вона ж ніяка…
Олена критично оглянула подарунок і хмикнула.
– На таких лише пенсіонери їздять, на кшталт вашого Валерія. Знайшли кого слухати! Ця машина давно з моди вийшла!
– А я так старалася зробити тобі сюрприз, синку, раділа, що тепер не пішки ходитимете, в гості до мене частіше приїжджати будеш… Машина не нова, звичайно, але доглянута.
– Мамо, забирай цю машину, хай Валерій поверне її власнику чи продасть. Я не їздитиму на ній. Ходімо до кафе, бо гості зачекалися.
– Так вже… Сюрпризу не вийшло, – багатозначно промовила Олена і зайшла з Володею до кафе.
Ольга засмутилася, продовжувати святкування не хотілося. Вона викликала таксі та поїхала додому. Цілий вечір вона проплакала, розмовляючи з портретом чоловіка.
– Ну ось, Миколо, я так старалася, а подарунок непотрібний виявився. І навіщо взагалі я це затіяла! Віддала б просто гроші, хай би сам купив так ні, от і отримала!
Їй здалося, що вона чує голос чоловіка: “Оля, все добре буде, не плач, люба”
Наступного дня приїхав син на подарованій машині.
– Мамо, та ми тут подумали з Оленою, і вирішили залишити машину. Вона у відмінному стані, я гонив її в сервіс. В принципі, класика не виходить із моди. Вибач, що так відреагував, я розгубився просто.
Хотіла порадувати, а я, не розумний, наговорив всякого … Дякую, мамо, ми тепер будемо частіше в гості приїжджати, на природу виберемося у вихідні, і тебе візьмемо. А коли підкопим грошей, то цю продамо, а іншу машину купимо, новішу, якщо ти не проти…
Ольга посміхнулася, звичайно ж, не проти. Глянула на портрет чоловіка, і їй здалося, що очі Миколи посміхаються, мовляв, казав же я тобі…
Звичайно, неприємний осад залишився, але син вибачився, і все гаразд. На майбутнє вирішила більше не робити необдуманих подарунків, щоб не потрапити в незручну ситуацію.
