Ольга з Сергієм поралися на городі, як раптом, зненацька, до них на дачу приїхала свекруха. Без дзвінка і без попередження.
-А я свою дачу продала, тепер до вас буду їздити, – радісно сказала Наталя Миколаївна, заходячи через хвіртку у двір.
Ольга з Сергієм аж застигли від здивування.
Свого часу, коли Сергій захотів відзначити свій день народження на дачі у матері, вона заявила, що на дачі треба працювати, а не гулянки влаштовувати.
Працювати то вони працювали, от тільки врожаю ніхто так і не бачив – все відвозилося на ринок!
Грошей із продажу вони теж не бачили. Принаймні Ольга з Сергієм.
Тоді і вирішили вони купити собі власну дачу, щоб і попрацювати і відпочивати можна було так, як вони хочуть, а не так, як скаже мати.
-А чого це ти вирішила продати свою дачу? – нарешті запитав Сергій.
-Так гроші потрібні! Ліза машину собі збирається купувати. Треба допомогти, – відповіла йому мати.
Ліза – молодша сестра Сергія. Коли всі працювали на дачі, вона завжди відлинювала – то в неї уроки, то екзамени, то сесія, а то й просто казала мати:
«Вона ж іще маленька, вийде заміж, то ще напрацюється».
Потім Ліза вийшла заміж, а в її чоловіка була своя дача, яка дісталася йому у спадок від бабусі. Там навіть не дача, а будиночок у селі, де жила його бабуся. Тепер це була їхня дача, куди вони і їздили на всі вихідні.
-Он як! – підняв брови Сергій. – А що на дачу Лізи їздити не хочеш більше?
-Та ну її, – махнула рукою Наталя Миколаївна, – Там вона господиня, нікуди не підпускає. Понасаджувала всякого непотрібного, все красу наводить.
Хотіла я їй допомогти, так вона на мене сваритися почала. А я що, дивлюсь грядка покопана і бур’янами поросла. Я її й прополола і щавель посіяла. А Ліза побачила і сваритися почала, що я квіти якісь її дуже дорогі повисмикувала. А я що знала?! Ні щоб щось потрібне посадити, а вона все квіти якісь вирощує!
-Ну і правильно, що насварилася, – не підтримав матір Сергій. – Могла б і запитати, перш ніж господарювати на чужій грядці. На своїй дачі ти не дуже-то й дозволяла нам господарювати.
-Тому я й поїхала, – скрушно сказала мати. – Нехай сама що хоче, те й робить! Я краще у вас тут саджатиму. Грядку ви мені виділите?
-Ні, – відповів їй Сергій. – Ти дачу заради Лізи продала, ось вона нехай тобі і виділяє грядку.
-Так я ж і говорю, вона мене нікуди не підпускає! – мало не зі сльозами відповіла мати.
Ольга відвела чоловіка вбік і сказала:
-Сергію, не треба так з матір’ю. Нехай садить на дальній ділянці, у нас все одно руки до неї не доходять, а вона хоч душу відведе.
Дальня ділянка – це десь одна сотка землі за кущами смородини. Вони там садили те, що не вимагало догляду. Зазвичай кабачки і гарбузи.
-Ага, а вона потім руки свої на всю ділянку простягне, – сказав Сергій.
-Та й нехай тобі! – взяла його за руку Ольга. – Жаль її. Нехай займається…
-От же ж… – засумнівався Сергій.
Йому не хотілося ділити цю ділянку з матір’ю, але водночас і виставити її він не міг.
В результаті Сергій погодився і виділив мамі “грядочку” за кущами смородини.
Наталя Миколаївна була рада і цьому. Вона натхненно почала засаджувати її овочами та зеленню. Урожаю її ніхто не бачив – він весь відвозився на ринок.
Та на нього особливо й не чекали – все, що було потрібно, Сергій з Ольгою садили самі.
Все було спокійно доти, доки не почав дозрівати весь врожай.
Сергій з Ольгою раптом помітили, що всі овочі, які вони виростили почали кудись зникати!
Як виявилося, мати відвозила на ринок все, що могла зібрати. І не важливо, чи з її грядки, чи з грядок сина!
Спочатку вона зібрала всю смородину. Потім полуницю. Потім вишню.
Сергій просив її не робити так, бо ягоди не на продаж, а на їжу.
А коли Сергій із дружиною приїхали на дачу і не побачили помідорів, які вони збиралися позбирати, то він заборонив їй взагалі підходити до їхньої частини городу.
Якщо потрібні помідори для їжі, то нехай бере, а збирати весь урожай і відвозити на ринок він їй заборонив.
Але в наступний їхній приїзд було те саме.
І тоді Сергій не витримав і сказав матері віддати йому гроші, які вона заробила із продажу їхніх помідорів.
Мати дуже журилася, що погано виховала сина, що виріс він жадібним і грубим і вона не заслуговує на таке ставлення до себе.
Сергію було соромно, що він змушений так розмовляти з матір’ю і незручно перед дружиною, бо весь урожай був вирощений її руками.
А Ольга вже й не рада була, що вмовила чоловіка виділити матері ту ділянку.
Кульмінацією їхнього терпіння стало те, що коли вони знову приїхали на дачу, там не було вже ні буряків, ні моркви!
Не було і Наталії Миколаївни… Видно на ринок все повезла.
-Все, я більше так не можу! – сумно сказала Ольга і сіла на порозі веранди.
-А я тебе попереджав, – відповів їй Сергій, сідаючи поряд із нею.
-Та я знаю, – погодилася з ним Ольга. – Може замок змінимо?
Замок змінили того ж дня. А наступного дня до них додому прийшла свекруха і почала сваритися, що вони змінили замок без її відома.
-Та ти без нашого відома весь наш урожай на ринок відвезла! – відповів їй Сергій. – Більше, щоб на нашу дачу без нас не приїжджала. Якщо щось потрібно, поїдеш разом із нами і візьмеш тільки для себе. Не на продаж! Оля працює все літо, а ти все везеш продавати. А гроші з продажу де?!
-Так я ж тобі казала, Ліза машину хоче собі купити, їй треба ще грошей додати, як нічого й не було відповіла йому мати.
-Ну це вже взагалі! – в один голос обурилися Сергій з Ольгою.
-Так її врожай і продавай! – обурився Сергій. – Ми що маємо на Лізу працювати?
-Ви забираєте наш врожай, щоб Лізі допомогти! – обурювалася Ольга. – От у неї на дачі і хазяйнуйте!
-Так я ж уже говорила вам, – закричала Наталя Миколаївна. – Вона мене нікуди не підпускає!
-Так і я не збираюся вас більше нікуди підпускати, – відповіла Ольга.
Вона злилася більше за те, що не послухала тоді чоловіка.
-Ти як розмовляєш зі мною? – вчительським тоном почала говорити їй свекруха. – Я – мати твого чоловіка!
-А чи не пішли б ви… до Лізи?! Мати мого чоловіка! – дивлячись їй в очі сказала Ольга.
Наталя Миколаївна закліпала очима і сказала:
-Я думала, ти хороша жінка. А ти… І Сергій через тебе такий же став! Пожаліли врожаю для матері.
Після того, як вона пішла, осад на душі в Ольги і Сергія залишився важким.
Одне діло, якби вона сама потребувала грошей і від безвиході продавала їхні овочі.
Але інша справа, коли вони весь сезон важко працювали на дачі, а вона не тільки без їхнього відома хазяйнувала на грядках, так ще й продавала весь їх врожай, щоб купити доньці машину!
На цьому її “участь” в їхньому дачному житті закінчилася.
