Ольга сиділа на підлозі посеред кімнати і мовчки дивилась у стіну. Несподіваний дзвінок від коханки чоловіка похитнув її рівновагу.
Разом із чоловіком вони прожили шістнадцять років і за цей час Віктор кілька разів заводив собі коханок. Ольга здогадувалася про наявність у чоловіка інших жінок, але старанно вдавала, що нічого не відбувається. Їй здавалося, що так буде правильніше.
Віктор непогано заробляє, добре ставиться до неї, ні в чому не відмовляє ні їй, ні дітям. Жінки, які вилися біля нього, не виявляли себе. У дружини були тільки припущення – доказів не було.
На цей раз все сталося інакше. Лариса сама зателефонувала до Ольги і зізналася, що вже кілька років зустрічається з її чоловіком. Вона довго чекала, коли Віктор, нарешті, зізнається у всьому дружині, але чоловік лише “годував її сніданками”. Кілька тижнів тому коханка дізналася, що чекає на дитину. Це означає, що ситуацію треба брати в свої руки, що Лариса і зробила.
Вислухавши розлучницю, Ольга скинула дзвінок і поволі опустилася на підлогу. Жінка не знала, що робити далі.
Вдавати що нічого не сталося не дозволяла гордість. Піти, грюкнувши дверима, неможливо, бо банально нікуди. Ольга не була домогосподаркою, але заробляє так мало, що її зарплати ледве вистачить, щоби зняти квартиру. На їжу та утримання дітей не залишиться майже нічого.
Увечері з роботи повернувся Віктор. Ольга довго тягла з розмовою. Дочекавшись коли діти заснуть, все ж таки почала її.
Вислухавши дружину, Вітя похитав головою:
– Ну коли ти все знаєш, давай розлучатися, – холодно сказав він. – Набридло мені все. Хочу нормального, веселого життя. Я справді втомився. З тобою я давно вже не відчуваю ні щастя, ні волі. Ти нічого хорошого не змогла мені дати.
Ользі було боляче чути такі слова. За роки шлюбу вона не перетворилася на недоглянуту, стомлену жінку. Не зважаючи на наявність дітей, вона стежила за собою. Ольга виглядала молодшою за свої роки, вміло підбирала одяг, регулярно наводила красу в салонах.
Разом із чоловіком вони їздили відпочивати, на рибалку та за місто на шашлики. Збоку здавалося, що подружжя все влаштовує. Виявилося, що ні. Віктор занудьгував і захотів свободи.
Що ж, хоче – отримає. Ольга легко погодилася на розлучення. Нехай котиться.
Віктор залишив квартиру дружині та дітям, а сам переїхав до коханки. Він часто відвідував дітей та Ольга бачила, як змінюється її чоловік. Віктор повеселішав і, здається, навіть помолодшав. Вона дізналася, що Лариса, виявляється, вже має сина від іншого чоловіка. Він швидко почав називати Віктора “татом”. Чоловік узяв кредит, щоб закрити іпотеку Лариси. Разом вони мешкали у трикімнатній квартирі.
Кілька місяців Ольга зі здивуванням спостерігала картину під назвою “колишній чоловік щасливий новою жінкою”. Вдень вона трималася, а ночами ставало сумно й самотньо.
Незабаром у неї з’явився залицяльник. Микола був власником невеликої мережі квіткових магазинів.
Після розлучення Ольга вирішила поповнити колекцію свійських рослин. Їй здавалося, квіти заберуть із квартири все погане і змінять атмосферу в будинку на краще.
Вона зайшла до квіткової крамниці, де в цей час був присутній сам господар. Микола з подивом спостерігав, як гарна жінка із сумними очима вибирає квітку. Як ніжно вона дивиться на тонкі рослини, як усміхається, бачачи, що вони цвітуть.
Вони познайомилися і Микола почав залицятися до Ольги. Жінка прийняла його увагу, чим розлютила колишнього чоловіка. Віктор, довідавшись від старшого сина, що у мами хтось є, приїхав до колишньої дружини та довго кричав на неї.
-Якщо я дізнаюся. що цей ко*ел приходить у нашу квартиру, я не знаю, що з ним зроблю! – голосив Віктор.
-Ти чому кричиш? – сухо запитала Ольга. – Це ти тільки своїх коханок тягав до нашого ліжка, до нашої квартири, де живуть наші діти. Я так опускатися не збираюся.
Віктор розлютився, але нічого не відповів.
Якось, виходячи з роботи, Ольга помітила на парковці машину колишнього чоловіка. Цього дня її зустрічав Микола. Віктору залишалося лише спостерігати. Він кілька разів стежив за дружиною. Навіщо? Ольга не розуміла.
-Може, ти перестанеш творити нісенітницю? – Запитала вона чоловіка. – Це ж ти пішов. До коханої жінки, між іншим. З якою тобі тепло, весело та щасливо. От і живи з нею. У вас, он, донечка скоро народиться.
Віктор спочатку намагався образити Ольгу, але потім раптом навпаки став милим та добродушним. Він став вітати її з усіма святами, надсилав букети, подарунки. Ольга тільки хитала головою. Куди дивиться Лариса?
Минуло кілька років. Відносини у Ольги та Миколи не склалися. Колишній чоловік більше не дзвонив їй. Останнім часом він взагалі зник з обрію. Напевно зайнятий вихованням нової донечки.
Від домашніх справ Ольгу відірвав телефонний дзвінок. Дзвонила Лариса. Ольга зазнала дивного дежавю. Кілька років тому ця жінка так само подзвонила їй і попросила віддати чоловіка. Тепер чоловік у неї, що треба?
Ольга відповіла на дзвінок. Голос Лариси був злий і роздратований. Вона повідомила, що у Віктора стався інс_льт, і його треба забрати з лікарні.
-А я тут до чого? – холодно спитала Ольга.
Від новини про недугу чоловіка її пересмикнуло. Все ж таки не чужа людина – батько її дітей. Але водночас у ній ще не пройшла страшна образа на чоловіка за зраду.
Лариса кричала, що тепер його забирати додому не має наміру. У неї маленькі діти і їм нема чого дивитись на цей кошмар. Ольга слухала її мовчки, а потім скинула дзвінок.
Жінка розуміла, що колишньому чоловікові потрібна допомога, але розбиватися об землю заради зрадника не збиралася. Вона зателефонувала колишній свекрусі.
-Ніно Павлівно, я знаю, що у Віті проблеми. Можу допомогти вам забрати його із лікарні.
Свекруха погодилася. У лікарні вона кілька разів з надією дивилася на Ольгу. Мабуть, очікуючи, що жінка зворушиться, пошкодує її сина і кинеться рятувати, але цього не сталося.
Ольга була налаштована категорично. Допомагатиму, але приймати назад і витрачати на його порятунок своє життя не збираюся.
Вона справді іноді допомагала колишній свекрусі. Записувала її із сином до лікаря, підказувала, викликала таксі. Набагато більше у лікуванні тата брали участь діти. Ольга не перешкоджала, а навпаки, підштовхувала. Особливо старшого сина, якому вже виповнилося вісімнадцять, і він отримав права. Возив батька до лікарів тепер він.
Деякі колеги дивувалися з поведінки Ольги. Як вона сирого-убогого чоловіка назад не прийняла? Адже він, мабуть, розкаявся.
Вони звинувачували жінку у жорстокості. Відповідь на все у Ольги була одна:
-Я зрадників не прощаю, – казала вона.
Прощала, терпіла, заплющувала очі. Стільки років жила в пелені самообману. Досить. Вона нічим не зобов’язана зраднику.
-Він міг вчинити зі мною чесно. Прийти та розповісти, що покохав іншу. Він вибрав дурити мене. Невже після цього я щось винна цій людині? – Розводила руками жінка.
Віктору знадобилася опе_ація. Ніна Павлівна зателефонувала Ользі з проханням позичати гроші. Жінка відповіла, що не має навіть зайвої тисячі. Має невелику зарплату і неповнолітню доньку. Та й син ще в інституті. Хоч і підробляє, але все-одно фінансова підтримка йому потрібна.
Свекруха розплакалася.
-Оля, Де ж взяти?
-Кредит, його друзі, – почала перераховувати Ольга. – Потім у Віті два автомобілі, садова ділянка, однокімнатна квартира, яку він синові обіцяв. Але якщо така справа, давайте продавати.
-Олю, ось у чому справа. Він як від тебе пішов друзі не боляче його нову прийняли. Та й Лариса з багатьма посварилася і його посварила. Кредит не дадуть ні мені, ні йому. Я й так із пенсії плачу один. Той, що він узяв, щоб квартиру Ларисі сплатити. А машини Ларисі він залишив після розлучення. А квартирку ту він доньці переписав. Марійці, яка від Лариси.
Ольга була шокована від почутого. Вона раптом повірила у існування бумерангу. Невже доля може так чітко та влучно карати зрадників?
-Він же квартиру синові обіцяв, – тільки й змогла вимовити Ольга. – Клявся, що без житла його не залишить.
-Ну а ось бачиш як, вирішив все-таки Марійці. Їй потрібніше. Син твій і сам заробить. Він же чоловік, – відповіла Ніна Павлівна.
-Так і ваш синок, начебто, чоловік. От нехай іде і заробляє, – жінка кинула слухавку.
Нехай хтось скаже, що вона є меркантильною. Нехай. Ольга бачила в цій ситуації лише одне – Віктор двічі зрадник.
Ольга вірила, що хоч обіцянку, дану синові, Віктор виконав. Вона реально була готова попросити хлопця відмовитись від подарунка батька, витративши гроші на лікування, але… як виявилося продавати нічого. Все “Ларисине” та “Марійки”.
Ольга довго не брала слухавку, коли дзвонила свекруха. Від сина дізналася, що десь Ніна Павлівна гроші таки знайшла.
Чи зможе Ольга колись пробачити Віктора? Це питання залишається відкритим.
