– Мамо, мамо, я більше так іграшки не розкидатиму! – вигукнула Оля.
А мама її навіть ніколи до неї й не сварилася ні за що. Вона просто дивилася сумно на дочку, хоча до цього весело сміялася з татових жартів.
І цього погляду крапелькою суму для Ольги було достатньо.
Адже їй так не хочеться засмучувати маму!
Вона обвила маму ручками, пригорнувшись носиком у поділ її бездоганно чистого, пахнучого сонцем, халатика:
– Матінко, матусю!
Почуття любові переповнювало Олю, й коли мама нарешті їй усміхнулася і сказала вже не так строго:
– Ну добре, біжи гратися!
І Оля з жалем забрала ручки.
Після закінчення школи Ольга наперекір всім вступила у кулінарний коледж.
Вона ж уже доросла, а з неї подруги жартують, що Ольга живе досі за маминими вказівками.
Маму Ольга майже завжди слухалася. Тому і в одязі, і в поведінці, вона відрізнялася від своїх подруг. Хоч і була весела і дуже компанійська і в школі дружила з усіма.
Для кожного в неї було добре привітне слово. А якщо комусь треба було допомогти, Ольга одразу відгукувалася.
Та останнім часом Ользі стало здаватися, що її подруги посміюються.
Особливо коли вона розповідала, що цю сукню їй мама порадила. І ці босоніжки також. А ще мама навчила її пекти листковий торт і в’язати.
– Ну ти прямо скоро як бабця станеш, у моєї бабусі теж такі босоніжки. Ну ти й матусина донька! – якось сказала при всіх Ользі одна з дівчат в їхній компанії.
Ольга вдала, що їй це байдуже, всі ці кпини, що за неї мама все вирішує. Але насправді її це зачепило…
І хоча Ольга ще не визначилася, куди їй піти вчитися після закінчення школи, вона вирішила більше не радитися з мамою.
– Ми з Ніною будемо в один юридичний коледж вступати, а потім у одну організацію підемо працювати, – оголосила батькам Ольга при подрузі.
Ольга хотіла, щоб Ніна почула, що вона сама ухвалює рішення. І якщо навіть мама заперечуватиме, Ольга вирішила не змінювати його.
Але мама повелася дуже незвично. Оля цього навіть не очікувала.
– Яке чудове рішення! Ми з татом якраз хотіли тобі це запропонувати. Тим більше, що у цьому коледжі у тата є знайомі викладачі. Допоможуть тобі з навчанням.
Цього від мами Ольга ніяк не очікувала!
А Ніна їй пізніше спочатку трохи позаздрила, але одразу додала:
– Я ж думала, ти сама нарешті вирішила. А ти виявляється схитрувала, твої вже про твоє навчання домовилися. Так і все робитимеш за вказівкою? Ти якась без характеру, Олю. Хоч би раз сама щось собі вибрала!
Ось тоді Ольга дуже на всіх розгнівалася. І на батьків, і на подругу. І бовкнула перше, що спало їй на думку:
– Ти думаєш, я це всерйоз? Та я батькам просто підіграла, бо ці їхні розмови про моє навчання випадково чула. А насправді я вже подала документи в інший коледж!
– Та ну! А в який? – здивувалася Ніна.
– У який… У кулінарний коледж! Я готувати люблю, а зараз це модний напрямок. Не те, що раніше – кухар у їдальні, і все. Відкрию потім, наприклад, кав’ярню з авторськими тортами й тістечками, – фантазувала на ходу Ольга.
– Ну ти й крута, виявляється, Олю! – захопилася подруга і одразу розказала всім, що Ольга зовсім ніяка і не мамина дочка.
От і довелося тепер їй іти в кулінарний.
Хоча не можна сказати, що Ольга була незадоволена.
А ось Ніна, після проходження практики в юридичному, була помітно розчарована.
– Уявляєш, щось мені зовсім не сподобалося, – сказала вона. – Я все це по-іншому уявляла.
– Думала, що там, як у кіно, чи що? Ну ти й наївна, а ще щось про мене кажеш, – Ольга весело посміхнулася.
Сама вона була рада, що її вибір просто відмінний.
Справа в тому, що Ольга практику проходила в одному з найкращих ресторанів у місті.
І коли власник ресторану Іван Іванович скуштував авторські тістечка Ольги, він був просто вражений:
– А ти дуже талановита дівчина! Я вже подумую запропонувати тобі працювати у моєму закладі.
Ольга від цього зізнання прямо на крилах літала. Та ще й Іван Іванович попросив її про одну послугу:
– Олечко, у моєї старенької мами завтра день народження… Можеш виконати одне моє прохання? Приготуй для неї тортик і тістечка, ті самі, твої. Думаю, вони їй дуже сподобаються. А я тобі дам машину і ти це замовлення відвезеш їй, гаразд?
– Звичайно, з радістю, Іване Івановичу! – і Ольга взялася до роботи.
Вона увімкнула всю свою фантазію. І торт і тістечка вийшли легкі, красиві й незвичайні.
Мама Івана Івановича була просто в захваті!
– Яка краса, невже ви це самі приготували?! Я вже хоч і балувана, але таку красу бачу вперше. Вас же ж Ольга звуть? Проходьте, люба, я вас пригощу чаєм!
Віра Олексіївна запросила Ольгу на свою сонячну веранду.
А невдовзі сталося несподіване.
Буквально за кілька хвилин на веранду забіг якийсь симпатичний хлопець.
– Миколо, ти ж ніби не збирався до мене так рано?! – здивувалася Віра Олексіївна.
– Бабусю, привіт! Та батько якісь документи забув, ось мене по них і відправив, – сказав парубок.
– Познайомся, а це Оля! Може ти її відвезеш, а я з водієм батька на базар з’їжджу? – попросила бабуся.
– Звичайно відвезу! – посміхнувся Микола.
Мама Миколи кілька разів намагалася познайомити його з доньками своїх подруг.
Але той не терпів вказівок, він, бачте, не мамин синок.
А ось Ольга йому одразу сподобалася.
Микола підвіз Ольгу до коледжу й запропонував їй після навчання піти погуляти.
Увечері вони зустрілися, розговорилися і навіть не помітили, як пролетів час.
Молоді домовилися, що батькам поки що не кажуть про те, що вони зустрічаються.
І ця спільна таємниця їх ще більше згуртувала…
А може й справді Ользі й Миколі пощастило? Адже їм з першого дня знайомства здалося, що вони прямо половинки один одного!
Правда мама Ольги якось її спитала:
– Доню, а ти не закохалася часом? Погляд такий таємничий в тебе і погарнішала аж наче?
– Та перестань, Богдано, ну що ти такі запитання ставиш, вона сама потім розкаже, – зупинив дружину батько.
…Всі думки Ольги тепер були про Миколу.
А незабаром він зробив їй пропозицію, і вони збиралися тепер оголосити про це своїм батькам…
…Іван Іванович, той самий власник ресторану, взяв телефон і набрав номер своєї давньої шкільної подруги – Богдани Михайлівни.
– Ну що, здається, ми не помилилися! – сказав він у слухавку. – Наші діти й справді підходять один одному.
– Головне, Іванку, щоб вони не довідалися, що це ми їх познайомили! – відповіла мама Ольги. – Доведеться нам вдати, що ми не знаємо один одного. Нехай будуть щасливі! Вони ж у нас стали зовсім самостійними!
…Наші мама – це наші Янголи-охоронці, хоча в юності ми рідко це цінуємо.
Але навіть тоді, коли їх вже немає поряд з нами, вони завжди охороняють і підтримують нас…
