Олежик – так його називала мама. А Олежику вже було тридцять сім років…
Ольга Павлівна, професорка в університеті, ніяк не могла роздивитися в своєму сині дорослого чоловіка.
Вона ніколи не була одружена, всю себе присвятила роботі. Сина народила в тридцять п’ять років.
Малюк народився слабеньким, і мати старалася щосили, щоб він зміцнів.
Її зусилля були успішними, і в три роки Олег був уже досить міцненьким і симпатичним хлопчиком.
Але проблеми почалися через те, що вона не давала йому самостійності. Вона сама одягала його, годувала з ложечки, допомагала вмиватися й чистити зуби.
У дитячому садку вихователі почали дорікати Ользі Павлівні, що її син не вміє робити нічого без сторонньої допомоги.
– Подивіться на інших дітей! Вони справляються самі, а ваш синок не може навіть одягнутися, – дорікали вони їй.
Ольга Павлівна відмовлялася розуміти критику:
– У дитини є мати, вона дбає про нього. Якщо вам важко одягнути малюка, то краще змінюйте роботу!
Після непорозумінь з вихователями вона забрала Олежика з дитсадка і найняла няньку, яка теж не давала йому ніякої самостійності.
Поступово Олежик ставав дедалі більш залежним від дорослих.
Коли синові настав час іти до школи, мати обрала для нього нову няньку, сусідку-пенсіонерку, яка контролювала кожен його рух, і Олег перестав взагалі цьому опиратися.
Мама роздобула довідки, які звільняли її сина від уроків фізкультури.
Нікого не цікавили його побажання в їжі. Він їв виключно таку їжу і в тих кількостях, які йому пропонувала мати.
– З’їж канапочку, ти ще не наївся, – говорила Ольга Павлівна.
Вона спритно нарізала акуратний шматочок хліба, намазувала його товстим шаром масла і простягаючи своєму десятирічному синові.
Він з’їдав усе без вагань. З мамою не посперечаєшся…
Олежик від природи не був повненький, але хороше харчування і відсутність фізичної активності зробили свою справу.
До двадцяти років він став високим, симпатичним хлопцем, і трохи повним.
Олег вступив на навчання, де працювала мати. Вся кафедра посміхалася, бачачи, як Ольга Павлівна чекає синочка в роздягальні після занять і допомагає йому одягтися.
До рукавів його куртки були пришиті гумки з рукавичками, щоби син випадково їх не загубив.
Олежик вчився старанно й слухняно. Після закінчення університету він залишився на кафедрі. Мама наполягла на тому, щоб він там працював, і той не сперечався.
Коли Олежику виповнилося двадцять п’ять років, мама сказала йому, що настав час одружитися.
Дружину йому вона вибрала сама, і син погодився.
Минуло зовсім небагато часу, і Ольга Павлівна зробила несподівані висновки.
– Вона виявилася не тією людиною, за яку себе видавала! Вона вважала мого сина надто несамостійним і говорила, що ні в кого не бачила такого відношення до матері. Я не стала терпіти і швидко їх розлучила!
І Ольга Павлівна озиралася на всі боки з виглядом переможниці.
Наступну наречену вона знайшла синові через 10 років. І теж швидко розлучила їх – знову невістка не така виявилася.
Галя народила сина вже після розлучення з чоловіком. Ольга Павлівна наполягла на проведенні тесту, який підтвердив, що батьком є Олег.
Чоловік вперше вийшов з-під материнського впливу, коли прийшов до колишньої дружини, щоб побачити свого малюка.
Галя винаймала квартиру і жила дуже скромно.
Коли Олежик побачив свого двомісячного сина, у ньому сталася якась внутрішня зміна.
– Я залишаюся з вами, – раптом твердо сказав він.
Син подзвонив матері і заявив, що забере свої речі пізніше.
Ольга Павлівна плакала до ранку, роздумуючи, як повернути Олежика. Вона навіть не розуміла, де його шукати, бо ніхто не знав адреси Галі.
Син довго не зустрічався з матір’ю. По речі прийшов, коли її не було вдома.
А потім Олег запросив її на день народження сина.
Ольга Павлівна погодилася і прийшла з великою кількістю подарунків.
– Для внука, Петра Олеговича! – радісно пояснювала вона продавцям, коли все це купувала.
На порозі її зустрів син з онуком на руках.
– Познайомся зі своєю бабусею, синку, – сказав Олег. – Мамо, у тебе тут немає суперників у турботі про внука. Галя, як ти знаєш, давно не має батьків…
І Олег передав сина матері.
Ольга Павлівна не заплакала, стрималася, хоч це й вартувало їй чималих зусиль.
Далі почалися тільки охання й ахання.
– Ти вже даєш йому вилку?! – розпитувала Ольга Павлівна невістку. – А чи не трапиться щось?
– Ні, не трапиться, – сказала та. – Це спеціальна дитяча вилка із заокругленими кінчиками.
– А ти не допомагаєш йому одягати панчішки? – продовжувала свекруха. – Сам же ж не впорається.
– Впорається, мамо, – сказав вже Олег. – Він давно вміє це робити.
– Він п’є з кухля. А не обіллється?
– Ні, мамо, не обіллється. Якщо й проллє – стане обережнішим.
– Він уже катається на дитячому велосипеді! А якщо щось?
– Тоді ми допоможемо йому встати.
– А якщо буде плакати?
– Втішимо його, мамо, – посміхався Олег на всі питання матері.
Ольга Павлівна була єдиним гостем. Стіл був гарно накритий до її приходу. Вона вперше відчула теплоту турботи близьких.
– Мамо, я маю тобі сказати, що ми з Галею знову розписалися, – сказав Олег. – Син тепер з моїм прізвищем і по-батькові.
– Якщо все так, то, може, ви до мене переїдете? – раптом запропонувала Ольга Павлівна. – Мені одній у трикімнатній квартирі так сумно.
– До тебе? – син засміявся. – Вибач, мамо, але ні. Ми хочемо жити самостійно. Ми збираємо на квартиру і візьмемо кредит на житло. У нас все буде гаразд. Давайте піднімемо келихи…
…Ольга Павлівна весь день провела з онуком, який миттєво з нею подружився.
– Дозвольте мені інколи його забирати, – попросила жінка.
– Можна, тільки надто його не балуй!
– А навіщо ж бабуся, якщо не балувати онуків? Мені так пусто без вас і самотньо… Робота не рятує… З вами я щаслива! Дякую, Галю, за онука!
– І вам дякую за сина. У Петра хороший батько.
Увечері Ольга Павлівна повернулася додому. Пройшовшись по квартирі, вона відчула якусь порожнечу в душі.
Сівши за комп’ютер, жінка раптом взяла й написала несподіване оголошення:
«Продається трикімнатна квартира в хорошому районі, 60 квадратних метрів. Простора кухня, роздільний санвузол, третій поверх, доглянуте подвірʼя із гарним дитячим майданчиком. Поряд садок і школа…».
Після деяких роздумів вона вирішила не публікувати оголошення в інтернеті і відкрила сайт із пропозиціями про продаж квартир.
Пропозицій було багато.
Вона вирішила придбати собі скромну квартирку поруч з роботою.
– А в цій квартирі буде рости мій онук! – вирішила жінка. – Живуть в орендованій квартирці. Як я таке могла допустити? Я ж маю достатньо коштів, а якщо не вистачить, то оформлю кредит і легко його закрию – зарплати мені вистачить.
…Коли Ольга Павлівна прийшла до молодих у гості без попередження – Галя напружилася.
Але свекруха посміхнулася й поклала ключі від своєї квартири на стіл.
– Квартира чиста, зручна й повністю вмебльована, – чомусь виправдовувалася Ольга Павлівна перед сином і невісткою.
Ті були прямо вражені таким вчинком матері.
– Мамо, а ти, що робитимеш? – запитав Олег.
– Я купила собі нову квартиру. Вона поруч з роботою, теж на третьому поверсі, але менша за площею. Щоправда, у мене там тільки тахта й письмовий стіл, а кухня порожня. Нічого страшного, буду облаштовуватись…
Галя з Олегом не знали, що й сказати, поки маленький Петрик не підійшов до бабусі і не підняв ручки.
– Хоче до баби на руки, – посміхнувся Олег.
Ольга Павлівна взяла онука й щаслива закружляла по кімнаті…
– У моєму вікні знову з’явилося сонце! – сміялася вона…
