-Не свисти, грошей не буде! – гукнула Ольга з кухні.
-А у нас їх і так немає, – невдоволено відповіла сімнадцятирічна Алла.
Ольга, якраз нарізала картоплю, з гуркотом жбурнула ніж на стіл і важким кроком попрямувала до дочки. Алла сиділа за стареньким нетбуком і щось читала.
-Ти така розумна Алло? А звідки, думаєш, їжа в холодильнику береться? А комуналку хто оплачує? А одяг тобі хто купує?
– Одяг я купую собі сама з минулого року, – байдуже видала Алла.
– Ось, отже, як ти заговорила. А коли я мало для тебе робила? Ти егоїстка, зрозуміла? І мене цими словами ображаєш.
Алла нічого не відповіла. Вона вдала, що вчитується до статті. Ольга ображено розвернулася і повернулася на кухню.
Останній рік їй стало важко жити під одним дахом із дочкою. Алла почала часто огризатися, часом не розмовляла з матір’ю кілька днів. Ольга списувала це і на пубертатний період, і на зарозумілість дочки. Адже Алла рівно рік тому знайшла хороший підробіток після школи, у неї з’явилися деякі кишенькові гроші, і вона стала сама собі купувати все необхідне – від гігієнічних товарів до речей та косметики.
Ольга злилася на дочку і вважала її невдячною. Вона працювала на двох роботах, щоб зводити кінці з кінцями. З восьмої ранку і до шостої вечора вона працювала продавцем у магазині, а після короткої перерви бігла до сусідньої пекарні, де підміняла касира до десятої вечора. У вихідні вона брала підробіток, прибираючи кілька офісів у місцевому торговому будинку.
Ольга міцно сиділа в борговій ямі, але намагалася не падати духом. Її мрією було якось закрити всі кредити і зажити як справжня людина. У моменти відчаю Ольга злилася на батька Алли, який пішов від них понад десять років тому. І ображалася на рідних, які припинилися усіляке спілкування з її сім’єю.
А тепер і підлітковий бунт наздогнав Аллу, дедалі більше вириваючи ґрунт з-під ніг Ольги. Вона трималася з останніх сил.
На кухні Ольга нарізала картоплю для овочевого супу. Кілька днів тому вона отримала зарплату, але на карті залишалося лише кілька тисяч. Курку було вирішено купити після підробітку, а про смачну яловичину і не йшлося. Слова доньки так і вкарбувалися в пам’ять Ольги, і вона почала злитися ще сильніше.
-А-ай! – вигукнула Ольга, засунувши палець, під крижану воду. Вона відклала ніж вбік, сіла на стілець і заплакала.
Алла, почувши вигук матері, одразу прибігла на кухню.
-Що сталося?
-Нічого! – гаркнула Ольга. – Палець зачепила. А могла б і допомогти, а не стирчати за компʼютером.
-Ти ж знаєш, що я займаюся. Я тобі одразу сказала, що допоможу, але трохи пізніше, – ображено сказала Алла.
-Ага, допомогла б вона, – процідила Ольга.
Алла глянула на матір і знизавши плечима, пішла до себе в кімнату.
-Правильно, йди. Навіщо матері допомога? Я ж нічого для тебе не роблю, як виявилося.
-Почалося, – тихо сказала Алла, і зачинила двері до своєї спальні.
У їхній квартирі панувала атмосфера непорозуміння та втоми. Ольга та Алла стали жити кожна у своєму світі. І якщо сама Ольга прокидалася з однією думкою – виплатити якомога швидше борги, то її дочка робила все, щоб вступити на бюджет до університету та виїхати нарешті з дому матері. Аллі залишалося потерпіти лише півроку.
Вона сиділа за нетбуком, вчитуючись у статті. Мати за дверима демонстративно шуміла. Таке відбувалося щоразу, коли вона потребувала до себе уваги. Обличчя Алли скривилося. Усередині вона молилася, щоб Ольга не зайшла до неї в кімнату і не продовжила свою вічну тираду про егоїзм, втому та проблеми.
Бічним зором Алла побачила, що маленька керамічна корівка, в якій вона зберігала свою «заначку», стоїть на іншій полиці. Спочатку вона подумала, що сама переставила фігурку, але, взявши до рук скарбничку, зрозуміла, що вона пуста.
-Мама! – вигукнула Алла що є сили, і з гуркотом відчинили двері.
Ольга здригнулася і обернулася до дочки, яка вже стояла на кухонному порозі.
-Де мої гроші? – обурилася Алла.
-Які гроші? – Ольга вдала, що нічого не розуміє.
-Ті, що я зберігала в цій корівці! Ти ж знала, що вони лежать там! – Алла підняла над головою скарбничку та помахала нею.
А потім осіклася, побачивши, як мати нервово зминає в руці рушник.
– Куди ти їхні витратила?
-Так, я взяла їх. А що, не заслужила? Ти сама ніколи не запропонуєш допомоги. Все відкладаєш, але жодного разу не спитала, чи потрібні мені гроші?
-Мама так не можна. Ці гроші на екстрений випадок. Чому ти мене не спитала? Чому ти взагалі шариш у моїй кімнаті?
Алла не на жарт розлютилася. Вона і справді намагалася класти в скарбничку хоча б по сто гривень з кожного підробітку, щоб був невеликий запас. Для неї це було дуже важливо, тому що їхня сім’я постійно жила в боргах і вічно ні на що не вистачало. Деколи навіть на ліки не було грошей. Алла злилася. Сильно. Але мати продовжувала жити так, як жила.
-Я ще раз питаю тебе, що ти зробила з моїми грошима? – вигукнула Алла.
Але Ольга лише опустила погляд.
-Як же я втомилася, – розплакалася вона. Але Алла не повела бровою. Вона дивилася на матір – безжально та холодно.
-Не допускай, щоб я лазила по твоїх речах. Я все одно дізнаюся, куди ти витратила мої гроші.
Ольга витерла сльози і подивилась на дочку.
-Та поверну я тобі. Зарплату отримаю і все забирай. Сама якось викручусь і з боргами впораюся. Тобі ж старалася. Так, не вийшло, але я відчувала, що все могло змінитися. Тобі не зрозуміти. Ти живеш, як принцеса на всьому готовому! Царівна. Косметику собі купуєш, речі, а я зимову куртку сьомий рік поміняти не можу!
-Куди. Ти. Витратила. Мої. Гроші! – повторила Алла, не чуючи матір.
Ольга замість відповіді пішла на кухню і почала гриміти каструлями. Алла пішла за матір’ю, буквально дихаючи в спину. Ольга повернулась і кинула до ніг доньки якісь папірці.
-Що це?
-Мій останній шанс, – вигукнула Ольга і пішла у вітальню.
Алла підняла з підлоги папірці – лотерейні квитки. Багато. Алла опустилася на стілець, відчуваючи, як земля йде з-під ніг. Це була остання крапля. Вона завжди вважала, що їхня бідність – результат того, що мати залишилася колись сама і тягла на собі дитину. Але все було зовсім не так.
Так, Ольга працювала на знос, але ситуація не покращувалася, і їхня родина вічно жила в боргах. Всі ці кредити, розстрочки були не заради поліпшення життя, а спроба вибратися з ями, яку Ольга сама і викопала.
Алла жила у квартирі, яка дісталася їм від бабусі. Батька вона не бачила вже кілька років, і той після свого відходу перестав брати участь у вихованні доньки. Ольга, яка втомилася від нестачі грошей, кілька років тому прониклася ідеєю зробити в квартирі невеликий ремонт. Тоді Алла не вдавалася до подробиць, звідки мама взяла гроші на купівлю будівельних матеріалів.
З’ясувалося через два роки, коли мати повернулася з банку вся бліда.
Ольга оформила кредитну карту і купила лише кілька рулонів шпалер і пару пачок сухого клею. Решту грошей вона розтратила на всяку нісенітницю: купила гарний чайний сервіз, оновила подушки та ковдри, а потім закупилася товарами для мережевого маркетингу за порадою кращої подруги. Ці товари і валялися на балконі у великих коробках. Картон давно пожовк від вогкості.
Коли Ольга зрозуміла, що гроші на кредитній картці закінчилися, а термін оплати наближався, вона пішла і оформила кредит під великі відсотки, щоб виплатити основний борг. А потім у квартирі зламалася пральна машинка, і довелося брати розстрочку. Разом з цим купила новий пилосос, парову праску та набір каструль. І знову все в борг. Тоді й почалися сварки між Ольгою та Аллою.
Боргова яма засмоктувала Ольгу, і коли щомісячна сума стала більшою за її зарплату, то довелося вдатися до рефінансування. Тільки ось банк їй у цьому відмовив.
-Ці гроші були на крайній випадок. Ти знала. І ти витратила їх на лотерейні квитки, – тихо сказала Алла, знайшовши сили.
Вона зависла над матір’ю, як тінь від великої хмари, а та лише сиділа і дивилася на підлогу.
-Я у розпачі. У мене більше нема сил. Думала, що зараз пощастить.
-І як, пощастило? – видавила з себе Алла.
-Ні… Виграш всього двісті гривень. Вони ж обманюють людей! – почала Ольга, ніби між нею і дочкою щойно не було сварки.
Алла мовчки розвернулась і пішла до себе у кімнату. Вона сіла за нетбук та спробувала сфокусувати погляд на тексті статті. Літери розпливалися перед очима, змішуючись із сльозами, які вона вже не намагалася стримувати. Вона механічно стирала рукавом вологу з обличчя, але рядки, як і раніше, двоїлися і стрибали.
«У розпачі», «Більше немає сил»…
У голові крутилися уривки фраз, сказаних матір’ю.
Алла розуміла, що за цими словами ховається не просто втома – це була повна капітуляція перед життям, яке мати обрала сама, не помічаючи, як тягне за собою дочку.
Тремтячими пальцями вона відкрила маленький блокнот, списаний акуратним почерком. Його мати точно не знайде. Алла акуратно викреслила один день із календаря.
“До іспитів залишилося 5 місяців і 30 днів”, – подумки сказала собі вона.
Так, 5 місяців і 30 днів до моменту, коли вона зможе вирватися з цього замкнутого кола, поїхати подалі від матері з цієї квартири, де кожна річ нагадувала про нескінченну гонку за примарним благополуччям.
У кутку кімнати стояла ще одна коробка з товарами для мережевого маркетингу – нагадування та свідчення маминих ілюзій про легке життя. На балконі припадали пилом нові, так і не розпаковані каструлі, куплені на виплату, а в шафі так і стояв невикористаний чайний сервіз. Все це було придбано з надією на краще майбутнє, але натомість створило тільки нові проблеми.
Алла закрила блокнот і глянула на екран нетбука. Вона більше не могла плакати – сльози скінчилися, залишилася лише холодна рішучість. Вона й надалі готуватиметься до іспитів, зубритиме, запам’ятовуватиме і вчитиме. А потім поїде. Назавжди…
