Олена готувалася до сесії. Вона навчалася в університеті. Олена була дуже відповідальною дівчиною і завзято займалася.
Її зупинив телефонний дзвінок. Номер незнайомий, але тоді ще не було всяких пройдисвітів та опитувань населення, тому вона відповіла.
– Вибачте, я помилився номером, циферку одну неправильно набрав, – зніяковів чоловік.
– Нічого, буває, – відповіла Олена і хотіла вимкнутись.
– Скажіть мені ще щось, у Вас такий приємний голос! Ви добра дівчина, а мені сьогодні сумно, – попросив незнайомець.
Слово за слово вони познайомилися. Максим, так він представився, був набагато старший за Олену. Він попросив дозволу зрідка дзвонити їй.
Він справді не був набридливим. Дзвінками не докучав. Спілкуватися з ним було цікаво. Він багато знав, багато чого побачив у світі, міг дати мудру пораду. Про кохання у них не йшлося. До зустрічі з Оленою телефонний співрозмовник не прагнув.
Дзвонив Максим із різних номерів. Він пояснював це тим, що багато дзвонить по робочих питаннях, тому має номера різних мобільних операторів, так зв’язок дешевше. На той час мобільний зв’язок був дорогим.
Олена впізнавала його за голосом. У нього був незвичайний обволікаючий голос.
Він міг не дзвонити місяцями, а потім, як ні в чому не бувало: – Привіт! Як справи?
Для Олени ці розмови стали справжньою допомогою від її сором’язливості, вселяли у неї впевненість у собі. Ще б! Такий розумний дорослий чоловік розмовляє з нею на рівних. Вона завжди була сором’язливою, особливо з представниками протилежної статі.
Олена, мила, симпатична дівчина, з маминої подачі, вважала себе негарною та нецікавою.
– І хто тебе таку заміж візьме? – Часто журилася мама.
Телефонні розмови тривали близько року, потім Максим не давав про себе знати. Ну не давав то й не давав. Олена забула про цю історію.
Життя тривало.
Олена стала впевненішою, перестала соромитися хлопців. Траплялися у неї знайомства з молодими людьми. Якось навіть мало не вийшла заміж, але вчасно схаменулась. Мама, знову ж таки, була на варті і не допустила необачного кроку.
Олена прислухалася до маминої поради. Вона з дитинства була слухняною дівчинкою. Її виховувала одна мати. Дівчинка не відчувала, що живе у неповній родині. Вона ніколи не знала свого батька і тому не переживала від його втрати.
Історія матері була банальною. Молодість, любов, вагітність – з її боку.
Якось маму з Оленою запросили на весілля до дочки маминої знайомої. Загалом їх рідко куди запрошували, а тут раптом запросили. Багатолюдне та веселе весілля було в ресторані.
Раптом мати напружилася і змінилася в обличчі. Вона сказала: – Ходімо, я тебе з кимось познайомлю.
Мама підвела її до чоловіка: – Знайомся Олено, це твій батько.
– Який батько? – Здивувалася Олена.
– Рідний батько, – посміхнулася мама.
Далі пішли вигуки: ” Скільки років? Скільки Зим? Як життя? Чим займаєшся? Ти зовсім не змінилася.”
Олена після перших фраз впізнала голос! То був голос її телефонного співрозмовника. Він запросив Олену на танець. Вона спитала його прямо, він не став заперечувати.
– Ти на мене не ображайся. Я багато років не знав, що ти народилася. Я думав, що твоя мати зробила… Я їй і грошей давав. Загалом не знав. Коли дізнався, було вже пізно щось виправляти чи міняти. Я був вже чоловіком із солідним стажем, у нас із дружиною два сини.
Але я все одно захотів познайомитися з тобою ближче, зрозуміти, чим ти живеш? Яка ти? Дізнався твій номер телефону.
Я не тільки розмовляв з тобою, але й часто чекав на тебе біля будинку. Я побачив, яка ти красива. До речі, ти схожа на мою матір у молодості. Я пишався тобою. Підійти не наважувався, що я міг сказати тобі?
Що був негідником? Молодим і не розумним? Я чудово розумів, що ні ти, ні мати не вибачте мене.
Олена вибачила батька. Можливо, її пробаченню допомогли їх телефонні розмови? На той час вона дізналася багато хорошого про нього, поважала його.
Мама спочатку ображалася, довго не розмовляла з дочкою, потім змирилася.
Олена закінчила університет із червоним дипломом.
Працює у перспективній компанії. Із працевлаштуванням допоміг батько.
А потім Олена вийшла заміж. Вона не була нареченою з неповної родини. На її весіллі поруч сиділи мати, батько та два брати…
