Лідія Василівна танцювала зі шваброю по всій квартирі, доки її невістка Оленка фарбувала нігті у своїй кімнаті.
Миколка на роботі, нема кому заступитися за матінку!
Щоправда, свекруха і не потребувала цього, просто нещодавно наступила на свої ж граблі.
– Мамо, ви підлогу погано помили! – гукнула невістка зі спальні.
– Тебе забула спитати! – обізвалась Лідія Василівна.
– Більше поваги майте в голосі! – відповіла Олена, тихенько посміюючись про себе.
.Більше року вона терпіла кпини свекрухи, доки не сказала собі:
– Досить!
Мама завжди вчила її, що треба поважати старших, але виявилося, що це правило працює далеко не з усіма.
…Коли Микола запропонував їй жити разом, вона одразу погодилася.
На той момент Олена була в важкому становищі. З інституту вона вилетіла, з гуртожитку виселили, друзів у місті немає, зате є коханий чоловік.
Він і допоміг їй. Тільки ось жив він із матірʼю, але тоді це не здавалося проблемою…
Тижні з два Лідія показувала із себе зразкову господиню будинку, а потім їй, мабуть, набридло.
Олена не знала, за що її так незлюбила свекруха, але чітко розуміла, що їй тут не раді, а йти вона не планувала.
Тим більше, через пару місяців співжиття Микола ще й пропозицію зробив. Як від такого відмовитись?
Загалом, Олена намагалася не звертати уваги на постійну критику та відверті причіпки свекрухи. Ковтала образи, мовчала, але часто робила по-своєму. Довго терпіла, але якоїсь миті її ніби переклинило.
Сталося це напередодні Різдва, коли вони наводили лад вдома перед святами.
Вказівки роздавала свекруха, а Олена слухняно виконувала все, що їй скажуть. Звісно, вона помічала, що обов’язки розподілені не зовсім чесно, але нічого не казала.
– Олено, ти штори почепила нерівно! – обурювалася свекруха, дивлячись на штори, що були почеплені ідеально рівно.
– Вам здається, Лідіє Василівно, – відповіла Олена. – Все добре причеплено!
– Зніми і зроби як треба, я тобі говорю! – не вгавала свекруха.
Олена знову залізла на табуретку, зняла штори і почепила їх так само, як і було.
На цей раз Лідія Василівна схвалила, хоча взагалі нічого не змінилося.
– Підлогу помий спочатку на кухні, а потім в інших кімнатах! – продовжила давати вказівки свекруха.
– І навіщо? – запитала Олена. – Ви ж там зараз готуєте, все одно понасмічуєте!
– Ти не запитуй, а діло роби!
Пішла Олена підлогу на кухні мити. Три рази протерла, все чисто, пішла в інші кімнати, як раптом почула галас Лідії Василівни.
– Іди знову помий! Я компот розлила!
– Тебе хто вчив ялинку прикрашати? Знімай все й переробляй!
Олена ту ялинку пів години вбирала, якщо не більше, гарно вийшло, але свекруха знову не оцінила. Тільки цього разу невістка вже розізлилася.
– Якщо вам щось не подобається, самі прикрашайте! – нервово сказала вона.
– Ти мені тут не виступай! Мій дім – мої правила. Ти тут взагалі на пташиних правах живеш! – фиркнула свекруха.
– Ось синові своєму так увечері і скажете! Я більше нічого робити не стану!
Олена накинула куртку, взула чоботи і вийшла з підʼїзду.
Там вона зустріла сусідку Галину.
– Ти що теж втекла?
– Так, сил більше немає терпіти!
– Так, Лідія Василівна – жінка строга. Не пощастило тобі зі свекрухою…
– Має ж бути і на неї якась управа!
– А ти не пробувала з нею, як вона з тобою? – Запитала сусідка.
– Це як?
– Ну, вона свариться, і ти сварись. Вона галасує, і ти галасуй.
– То вона ж мене з квартири виставить!
– Е ні, люба. Виставити тебе тільки Микола може, а мама навряд чи наважиться. Ти головне при чоловікові будь смирною, а як тільки він за поріг, то починай права качати!
– Думаєш, допоможе?
– Не знаю, але якщо так і далі жити будете, то ви точно розлучитеся. Нерви ж не залізні!
Олена подумала трохи, а потім вирішила:
– А чому ні? Можна спробувати.
Вона повернулась в квартиру, а свекруха почала з ходу:
– Скільки можна по під’їздах шастати? Ще квартира не прибрана!
– Ваша квартира, ви й прибирайте! – нахабно відповіла невістка, пішла у спальню і замкнула двері.
Лідія постукала-постукала, а потім пішла далі їсти готувати.
Набридло їй поратися з нерозумною невісткою…
Через годину Микола повернувся додому.
Олена тут же вибігла його зустрічати з ганчірочкою в руках, як ніби в їхній спальні прибирала.
Мати з порога почала скаржитися, що невістка їй наговорила всякого, а Олена округлила очі від подиву:
– І навіщо ви на мене наговорюєте?! Я весь день працюю. І не соромно вам, мамо Лідо?
Мама Ліда тільки повітря ковтнула. Сваритися напередодні свята їй не хотілося. Проковтнула.
Микола допоміг закінчити прибирання. До кухні свекруха Олену принципово не підпускала.
Тієї ночі почалося в них нове життя.
Тільки Микола за поріг і починалася сварка двох господарок.
Свекруха раніше любила вказувати, їй подобалося, що Олена їй у всьому підкоряється, а тепер наче підмінили її.
Ти їй слово, тобі вона двадцять. Ти її просиш, а вона тебе шле.
Загалом, дзеркальна ситуація матінці зовсім не сподобалася.
Намагалася через сина щось вирішити, але ця недолуга в сльози, коли Ліда на неї скаржилася.
Ось син і не вірив, що вона така погана. І що робити?
Так знахабніла невістка, що вдома майже нічого не робила, у магазин не ходила, речі не прала, тільки на роботу й ходила. Пані!
Якось уранці знову зустрілися дві господині на кухні.
Олена чайник поставила, а свекруха почала собі бутерброди готувати.
Заварила невістка чаю, взяла два тістечка й сіла за стіл.
– Іди, я снідати буду! – сказала свекруха.
– Чаю поп’ю й піду! – відгукнулась Олена. – Вдома у себе будете командувати.
– Я й так у себе вдома! – ахнула свекруха.
– А я в себе! – відповіла невістка і сіла собі спокійно пити чай.
Свекруха оторопіла від такого нахабства.
– Я мати твого чоловіка! – сказала вона. – Ти маєш мене поважати.
– Неодмінно почну, коли ви це заслужите! – відповіла Олена наминаючи тістечко.
– Ах, так я ще заслужити маю?
– Ну, по-хорошому, ви самі не захотіли. Тепер буде отак.
– Що це означає?
– Що-що, Лідіє Василівно! Я думала, що ми з вами подружимося, коли з Миколкою жити погодилася, а ви мені отаке влаштували. І хто тепер з нічим залишився?
– І що в нас тепер так буде? – здивовано спитала свекруха, сівши на стілець.
– Мабуть так! Ви навряд чи змінитеся, а я до минулого варіанта повертатись не хочу!
– Але й цей мене теж не влаштовує!
– У вас є два варіанти. Можете нас із Миколою виставити – це перший. Можете змінитись самі – це другий!
– Що-о-о?! Я маю змінюватися?!
– Ну, особисто мені перший більше подобається. Тільки Микола йти не хоче! А так, я теж людина. Не дозволю, щоб зі мною так поводилися!
– І коли це я з тобою так поводилася?
– Коли борщ мій в сміття вилили, коли штори по шість разів перечеплювати казали, коли всім бабцям у під’їзді розповідали, що невістка у вас недолуга!
– Не було такого!
– Свідків покликати? Тітку Марію, чи Ірину Іванівну? Стіни тонкі, чути все добре!
Свекруха трохи подумала, а потім раптом запропонувала:
– Я третій варіант придумала!
– І який же ж? – здивувалася Олена.
– А давай почнемо все спочатку?
– А толку?
– Ну, якщо толку не буде, то я Миколці скажу, що я вам тут більше не рада. А якщо вийде, то й переїжджати не потрібно буде!
– І що у вашому понятті почати спочатку?
– Наново почнемо. Дві дорослі жінки під одним дахом. Обидві люблять одного чоловіка, хоч і по-різному. Невже ми спільну мову знайти не зможемо?
– Так я з самого початку думала, що зможемо, але виявилось, що ні.
– Можливо, я справді була в чомусь неправа, але так як зараз мені теж не подобається! Так що? Домовилися?
– Вибачити й забути?
– Так-так, причому одразу все! І не пригадувати, починаючи з цього дня!
– Гаразд, давайте спробуємо! – погодилася Олена.
І на диво з того дня у сім’ї майже все змінилося.
І обов’язки по-господарству поділилися порівну, і їжу готували вони по черзі, і галасу в квартирі поменшало.
Сваритися один на одного свекруха й невістка взагалі перестали, просто жили собі тихенько й раділи, що все налагодилося.
Щоправда, Олені не дуже вірилося, що надовго свекрухи вистачить.
Тому вона так і жила на сторожі ще два роки, поки вони з чоловіком квартиру собі окрему не купили.
Жила вона й дивувалася, що свекруху наче підмінили.
Мабуть, «дзеркальна» невістка їй зовсім не сподобалася, раз навіть сама за розум взялася…
