– Вибирай, або він, або я! – вигукувала Олена своєму чоловікові Матвію. – Більше не можу, годі! Адже спеціально це все.
– Як я можу лишити літню людину?! – обурився Матвій. – Якщо тобі так погано в сім’ї, значить, йди.
– Що ж, дивись не пошкодуй про свій вибір, – Олена гримнула дверима кухні і пішла до спальні.
Все життя Матвій жив із мрією знайти свого батька. Мати нічого до пуття про нього не розповідала, він знав лише ім’я та прізвище. Ще бачив єдине фото з якогось документа, на ньому батько нагадував кіноактора із французьких фільмів шістдесятих років – у водолазці, з модною стрижкою та бакенбардами. Але в дитинстві пошуки батька здавались йому не надто здійсненним завданням.
А потім навчання, робота, одруження. Свою мрію про пошуки тата він старанно зберігав, нікому не розповідаючи, поділився лише з дружиною Оленою.
— Знаєш, якби його можна було зустріти. Показати онуків і взагалі спитати, чому вони розлучилися.
– Та гаразд, у мами дізнайся, – запропонувала Олена. – Подзвони їй по відеозв’язку в Італію. Вони ж із твоїм вітчимом вже мали повернутися з відпустки.
– Не розумно якось про таке питати, – зітхнув Матвій. – І потім, ну ось вона скаже, що тато був поганий, а як в це перевірити? Може, він теж шукає мене всі ці роки.
– Давай, подамо оголошення до місцевих газет та на телебачення, в інтернеті у міських групах розмістимо. Може, хто справді щось про нього знає? – Запропонувала Олена. – Що тобі хвилюватися весь час, якщо можна хоча б спробувати дізнатися?
– Так, чудова ідея, як я сам до цього не додумався? – зрадів Матвій.
Олена непогано ладнала зі свекрухою, їй захотілося попередити Ларису Андріївну про те, що вони починають пошуки батька Матвія. Але та поки не виходила на зв’язок. Вони з чоловіком часто подорожували як Італією, де жили цілий рік, так і за її межами. Востаннє, як пам’ятала Олена, подружжя вирушило дивитися коал в Австралії, але ось-ось мали повернутися.
Оголошення були подані і раптово майже одразу дали результати. Їм зателефонували куратори місцевої групи допомоги безпритульним.
– Здрастуйте, ви шукаєте Мельника Геннадія Олеговича? – Запитав голос у слухавці. – У нас у притулку живе чоловік із такими паспортними даними.
– Так! – радісно сказав Матвій. – А що означає у притулку?
– Ну, ця людина бездомна, – пояснили йому. – Ви можете приїхати і зустрітися з ним. Ми поки що не скажемо, з якою метою.
– Але чому? – здивувався Матвій. – Нехай батько заздалегідь знатиме, що син його шукає.
– Ви розумієте, ці люди часто живуть взагалі під чужими документами, легко вигадують найнеймовірніші історії. Тому спочатку розпитайте, а потім вже вирішуйте, ваш це батько чи ні.
Матвій узяв із собою фото батька, матері, поїхав до притулку. Там його зустрів немолодий і мало схожий на юнацьку фотографію тип. Але матір Матвія Ларису він начебто дізнався, спочатку назвавши Люсею чи Людмилою. Син списав цю помилку на вік та проблеми з пам’яттю. В іншому все збігалося, дата народження, паспортні дані.
Працівники притулку перевірили – у цієї людини справді колись був син. І Матвій вирішив забрати батька, прописати його в себе. Він взагалі був у захваті від того, як легко і просто пройшли пошуки, а ось Олена від нового свекра була не в захваті. Її бентежило все, і звички чоловіка, відверто погані, і хитрий блиск його водянисто-блакитних очей. Вона просила Матвія зробити тест на батьківство, але чоловікові і так усе було ясно.
– Олено, та це мій тато, ми навіть схожі. Ти ж сама запропонувала його шукати, а тепер ось вигадуєш якісь небилиці.
– Матвію, ти приводиш зовсім сторонню людину в будинок до своїх дітей. Та ми навіть минулого його не знаємо! – Переконувала чоловіка Олена.
Але Матвій був непохитний, у його голові роїлися фантазії про те, як батько їздитиме з ним на рибалку, у походи, возитиметься разом у гаражі. Щоправда, запитати Геннадія Олеговича про це він не наважився. І взагалі намагався всіляко догодити батькові. А той зажадав собі окрему кімнату, довелося переселити дітей у вітальню, а ще з першого дня поводився як хазяїн будинку. І Олену батько її чоловіка одразу не взлюбив.
– Ей, як тебе там! Давай вже обід вари, скільки можна? Чоловіки їсти хочуть, – просив свекор. – Ніяк не запам’ятаю твоє ім’я.
– Олена, – відповіла вона. – Потерпіть, скоро все буде.
– І де це мій синок тебе відкопав. А до супчика чогось міцнішого не знайдеться? – сміявся Геннадій Олегович.
– Ми не вживаємо, – вагомо відповіла Олена. – І взагалі, діти у хаті.
– А на вулицю ви їх теж не випускаєте? І що мені тепер кидати все? У притулку обмежували і тут будете? Матвій, іди сюди, збігай батьку за добавкою до супу.
Матвій покірно вирушив у магазин, йому дуже хотілося догодити батькові, а той вигалявся як міг. Приводив дивних гостей з вулиці, збирав усіх волоцюг району. Влаштовував вдома гулянки, та такі, що Олена просто забирала дітей. Матвій хоч і не був надто задоволений, критикувати батька відмовлявся.
– Ти не розумієш, він і так в житті намаявся, – говарив чоловік Олені. – Мама його несправедливо образила, кинула через застереження своєї подружки. А батько все життя її любив, от і пустився берега. Та в нього стільки історій, дітям варто було б послухати.
– Твій батько двох слів зв’язати не може, – сказала чоловікові Олена. – Яке йому спілкування з дітьми?
– Ти несправедлива, – звинуватив дружину Матвій. – Натомість тепер зрозуміло, чому мати про це не хотіла говорити. Соромно було визнати, що вона своїми руками залишила сина без батька.
Олена чесно намагалася змиритися з Геннадієм Олеговичем.
А той, усвідомивши, що син має свою фірму, почав все активніше тягти з нього гроші. Матвій був абсолютно зачарований тим, кого вважав батьком. З Оленою свекор зовсім не церемонився, кілька разів навіть спробував посваритися з нею.
– Ви б вгамувалися трохи, – сказала тоді Олена.
– Бач яка, а ти тут хто? Квартира мого сина, я документи дивився. Захочу, і підеш гуляти вулицею без розмов. Скажу, що ти до мене чіплялася, пропонувала всяке.
– Ви серйозно? – розсміялася Олена. – Себе давно у дзеркалі бачили?
– А що? Я чоловік справний, ще багато можу, – сміявся Геннадій Олегович. — Може, ти хочеш перевірити?
Після цього випадку Олена вирішила поговорити з чоловіком про його батька. Але натрапила лише на критику її поведінки. Матвій був немов під гіпнозом, буквально зачарований цією людиною. І зовсім не помічав, що справжній тато сильно відрізняється від створеної ним картинки.
Олена не стала миритися з нахабною поведінкою свекра, вона пішла разом із дітьми, не побоявшись труднощів. А Геннадій Олегович тріумфував. Дивлячись, як Олена вивозить речі, він посміювався:
– Ну що, бачиш? По-моєму вийшло! А дружила б зі свекром, дивишся, лишилась у шоколаді. Син мене у всьому слухається.
– Ми ще подивимося, чи надовго ви тут затримаєтесь, – злісно сказала Олена. – Я взагалі сумніваюся, що Матвій справді знайшов батька.
– А ти поговори ще, – сердито відповів їй Геннадій Олегович. – Вже досягла свого, виїжджаєш звідси.
У відповідь на ці слова Олена дістала смартфон і зробила кілька знімків свекра. Той кинувся забирати гаджет, але з’явився син. Геннадій Олегович одразу присмирився і став поводитись зовсім інакше, ніж із невісткою. Допомагаючи вантажити її речі, чоловік спитав:
– Ти добре подумала, адже розлучаємося, по суті, через дрібниці. Може, ще звикнеш?
– Ні, Матвію, з цією людиною я сама в одній квартирі жити не буду і дітям дозволити навряд чи зможу.
– Олено, ти знову на тата намовляєш. А ось він слова поганого про тебе не сказав, – докоряв дружині Матвій.
– Все, нема про що говорити, – обурилася Олена
Вона переїхала до батьків, але потроху дізнавалася про життя чоловіка з його батьком. Серед сусідок було чимало її подруг, ставало ясно, що Матвієві доводиться несолодко. Він багато працював, а повернувшись, заставав у квартирі різні компанії.
З кожним днем таке сусідство все більше дратувало й інших мешканців будинку. На Матвія сипалися скарги, які було важко ігнорувати.
Через кілька тижнів після того епохального переїзду на зв’язок із Італії нарешті вийшла свекруха Олени. Лариса Андріївна вислухала всі домашні новини і зітхнула:
– Ось і їдь після цього у відпустку. Що ж ви, діти, наробили?
– Так вже, я почуваюся людиною, що випустила з глечика злого джина, – невесело пожартувала Олена.
– А ти маєш його фото? – задумливо промовила Лариса Андріївна. – Ну, цього татуся самозваного. Я б подивилася.
– Є, як же не бути, на прощання зробила, – відповіла Олена. – Зараз надішлю.
Вона скинула свекрусі в чат фотографії, та скинула дзвінок, а за десять хвилин набрала знову.
– Олено, це не він, це хто завгодно, але не батько Матвія! – вигукнула вона в трубку.
– Як не він, а хто тоді? – зраділа Олена. – Зачекайте, ось чому він і вашого імені не знав. І від тесту всіляко ухилявся. Оце маніпулятор, просто геній. А ви можете приїхати та його викрити?
– Звичайно, почекай, зараз квитки знайду. Матвія я можу зрозуміти, він мене з цією ідеєю знайти батька все дитинство діставав. І зараз, певне, голову втратив від щастя. Все, взяла квиток завтра на ранок. Чекай, влаштовуватимемо сеанс із викриттям.
Щоб усі дійові особи точно були на місці, увечері Олена зателефонувала чоловікові та попросила його зранку дочекатися її у квартирі. Нібито їм треба було поговорити, Матвій погодився, але просив не затримуватись. Наступного дня, зустрівши свекруху біля вокзалу, Олена машиною помчала її до міста.
Двері в квартиру Матвія їм відкрив заспаний Геннадій Олегович.
– О, невістка прийшла! А що це за тітка з тобою? – заголосив чоловік. – З соцзабезу, чи що, прийшла мені пенсію призначати?
– Ні, – посміхнулася Лариса Андріївна, – Я та, хто тебе звідси викине.
– А це не вам вирішувати, а сину моєму! – заголосив Геннадій Олегович.
– Я не знаю, хто ваш син! – підвищила тон Лариса Андріївна. – Але це точно не Матвій.
– А ти що, ходяча експертиза, так? – усміхнувся фальшивий свекор Олени.
– Краще, я мати Матвія, – промовила Лариса Андріївна у повній тиші.
Її син дивився на матір з отвору дверей і поступово змінювався на обличчі. А Геннадій Олегович просто сів на підлогу там, де стояв.
– То хто ти, мій фальшивий чоловік, чому представився чужим ім’ям? А може, прямо зараз викличемо кого слід, га? Поцікавимося, з чого це чесній людині жити за чужим паспортом.
– Навіщо когось кликати? Микола я, – промимрив він, тихенько відходячи у бік дверей. – А що такого, той чоловік відійшов у інший світ, безхатьком він був, паспорт йому не потрібен був. А я не маю документів. От і прибрав до рук. А тут такий випадок, один на мільйон, синочок батька шукає. Та ще й наївний такий.
– Ну, і чого ти тут сидиш, Миколо? – гнівно подивилася на нього Лариса Андріївна. – Вибирай. Або хвилина на збори та йдеш, або викликаємо кого треба.
Повторювати не довелося. Лже Геннадій швидко прихопив свої пожитки і залишив квартиру, на Матвія він намагався не дивитися. А Лариса Андріївна добре посварила сина за його довірливість і переконала вибачитися перед Оленою. Матвій справді щиро жалкував про свої вчинки. Він докоряв собі, що повірив якомусь маргіналу і не слухав розумних доводів дружини.
Повертатися до квартири чоловіка Олена погодилася не одразу. Спочатку після загулів лже-татуся її чоловіка там провів повну дезінфекцію та професійне прибирання. І лише після цього Матвій зміг вимолити у Олени прощення.
Вона повернулася додому, більше жодними пошуками родичів подружжя не стурбоване. А Лариса Андріївна повернулася до коханого чоловіка і тепер планує нові мандрівки, але обіцяє не залишатись надовго без зв’язку.
