Додому йти Олена не хотіла, не хотіла почути слова: -Я полюбив іншу! – хіба можна їх пережити, а тим більше зрозуміти? А як же діти? Вони так люблять батька.
Ввімкнувши у квартирі світло, Микола переконався, що у будинку нікого немає. У дитячій кімнаті були розкидані підручники, мабуть, зовсім недавно хлопчики робили уроки і, як завжди, не прибрали за собою. Він сів у своє улюбленекрісло, закрив обличчя руками, не знаючи, як почати розмову з дружиною.
– Так, я втомився, – сказав сам до себе Микола. – Нелюблю повертатися, коли нікого немає і він набрав номер телефону одного із синів.
-Володя, ви де? Я прийшов, а в квартирі порожньо.
-Ми з мамою у бабусі, вона трохи занедужала, скоро будемо вдома.
Микола дуже переживав, думав, як краще розпочати розмову. Вірі було 25, з рудим волоссям і зеленими очима, вона могла вибрати будь-якого чоловіка, а звернула увагу на нього, вона на 10 років була молодша і дуже гарна.
Щоразу йому все важче було йти від неї і вигадуючи найнезвичайніші причини затримок, він подумав, що на пенсії, можна спробувати писати романи, аж надто гладко йому випадало виправдовуватися перед дружиною. Олена була розумницею, працювала менеджером з маркетингу, свою роботу любила і її всі поважали її за чіпкий розум, поступливий характер і за знання своєї справи. Вона була гарною жінкою, але не надзвичайною, на відміну від Віри, особливо коли та, зустрічала його в гарному халатику.
Він завжди вважав, що у них з Оленою міцний шлюб, що вони хороші батьки, Олена хоч і працювала, але у вільний час завжди була поряд з дітлахами. Тому ніхто навіть не думав, що одного разу… Він так переживав через розмову з дружиною, що, почувши поворот ключа, занервував і вирішив сьогодні нічого не говорити, завтра обов’язково поговорить із дружиною. Хлопчаки підбігли до батька і почали розповідати шкільні новини.
– Миколо, вечеряти будеш?
– Ні, втомився я, Олено, піду спати.
Не подобалася Олені, поведінка чоловіка останнім часом.
Вранці за сніданком Микола сидів похмурий і небалакучий.
-Тату, ти щось зовсім перестав з нами спілкуватися. – Запитав старший син.
– Не кажи нісенітниць, у дорослих бувають проблеми, в які дітей не посвячують. Якщо хочете їхати зі мною, покваптесь, – сказав батько.
Олена кожному загорнула з собою перекусити та дала по яблуку. Все-таки поведінка Микола її непокоїла.
– Увечері поговорю з ним – вирішила Олена і почала збиратися на роботу.
Але вечеряли вони без Миколи. Він з’явився ближче до півночі і навіть нічого не пояснював. Вона чула, як він заглянув на кухню, випив води і ліг спати
Після сніданку, поки діти збиралися до школи, вона завела з Миколою розмову.
– Ти можеш мені пояснити, що відбувається?
– Сьогодні ввечері поговоримо, – сухо сказав він.
***
– Жінка у нього з’явилася, – сказала Надія, коли Олена їй все розповіла
– Яка жінка, ти слова підбирай, ми 10 років одружені.
– Ось тому і з’явилася. Вночі від тебе відвертається, приходить пізно, нічого не пояснює?
– Так, а ти звідки знаєш? – здивувалася Олена.
– Я все це проходила, тому знаю і не заздрю тобі.
Додому йти Олена не хотіла, не хотіла почути ті слова: – Я полюбив іншу.
Але щоб щось змінити, треба поговорити, і вона прискорила крок.
Сидячи на самоті на маленькій кухні, Олена чекала чоловіка і коли клацнув замок, напружилася. Сьогодні у Миколи був гарний настрій і він навіть запитав, коли буде вечеря.
-А хлопчики де? – запитав чоловік.
-Роблять уроки, але я можу тебе погодувати без них.
Він кивнув головою і сів за стіл. Він їв і поглядав на дружину. Розумна, працьовита, з м’яким характером. Колись йому в ній подобалося все: волосся, очі, її чуттєві губи, але не зараз.
-Смачно, – хвалив Микола дружину.
-Поговоримо, – сказала Олена.
Не сказавши жодного слова у відповідь, Микола потягнувся за хлібом і продовжував жувати, поглядаючи на Олену. Але нарешті вечеря закінчилася і запанувала тиша. Олена його не квапила, він сам почав говорити за кілька хвилин не дивлячись їй у вічі.
– Олено, я покохав іншу жінку і йду з сім’ї. Хлопчиків я не залишу, приходитиму і проводитимемо з ними час, але з тобою ми більше жити не будемо.
Він глибоко зітхнув.
– Ти викидаєш нас зі свого життя через власну самозакоханість, тобі простіше залишити дітей, ніж відмовити собі в чомусь.
Микола не відповів їй нічого, та й не було чого йому відповідати, Олена мала рацію. Так, закохався і не зміг відмовити собі в задоволенні бути з Вірою.
– У мене, схоже, немає вибору, ти вже все вирішив чи таки я можу тебе переконати. Врахуй, Миколо, назад не прийму.
– Я зрозумів, але я не повернуся, Віра вагітна, вона скоро народить, я не маю права залишити її з маленькою дитиною.
-А своїх двох маєш право і совість тебе, я бачу, абсолютно не турбує.
– Не роби з цього проблему. Тисячі сімей розпадаються і діти виростають та зберігають добрі стосунки з батьком.
– Дитина кажеш, буде? Обманює вона тебе, щоб ти швидше своїх дітей залишив.
– Не кажи те, чого не знаєш.
-Добре, мені немає діла до вас обох, як ти збираєшся дітям сказати про свій відхід?
– А що тут важкого, хлопчики, ідіть сюди – вигукнув Микола – зараз і скажу.
Вони стоял перед батьком: – Мамо, ми уроки зробили, їсти хочемо.
– З Вами тато хоче поговорити – сказала Олена і відійшла до вікна.
-Добре ви спочатку повечеряйте, а потім поговоримо, – ненаважився почати розмову Микола.
-Ми все тату, про що ти хотів поговорити? – сказав старший син закінчивши вечерю.
Олена не збиралася полегшувати йому становище. Відійшовши від вікна, вона зібрала посуд і поставила у раковину.
-Я дивлюся, наш тато зовсім розгубився. Хлопчики, у тата з’явилася інша жінка і він хоче піти жити до неї, – сказала Олена.
-А ми? – в один голос простягли хлопчаки.
– А у вас тепер буде інша мама і ви житимете вчотирьох. А я не буду вам заважати.
Під здивовані погляди чоловіка і дітей, Олена одяглася, взяла сумку, документи, карти, деякі речі і вийшла з квартири.
-Тату, це правда, у нас буде інша мама?
Микола був у такому стані, що не зміг сказати жодного слова
– Швидко спати – вигукнув він і пішов у кімнату.
***
Переночувала Олена у Надії, яка підтримала її у всьому
– Все правильно ти зробила, – казале Олені Надя.
– Дуже переживаю за хлопчиків, – і вона заплакала.
– Нічого з дітьми не буде, хоч Микола і негтдник гад, але дітей він любить.
Олена так і не зімкнула очей до самого ранку, тому перше, що вона зробила, прийшовши на роботу – це налила собі першу ранкову чашку кави. Вона сіла за стіл і, схилившись над чашкою, задумалася.
Її спільне майбутнє з Миколою можна було не розглядати, вона його не вибачить. Тепер вона могла точно сказати, що заміжжя її було невдалим і спогади про нього затьмарювали душу. Виходячи заміж за Миколу, який цілий рік ходив за нею, залицявся, вона сподівалася здобути спокій та щастя у цьому шлюбі.
Однак, одна справа сподіватися, і зовсім інша реальне життя. Хоча всі роки Микола намагався бути добрим чоловіком і батьком, вона не бачила фальшу у цих відносинах, навіть подруга Надія говорила, що він хороший чоловік.
Але не зрослося. Їхнього кохання давно не стало під гнітом помилок, які вибачити практично неможливо.
У тому, що їхнє подружнє життя не склалося, безперечно, був винен Микола. Тепер їй тільки хотілося швидше побачити дітей та поговорити з ними. Зробивши останній ковток кави, вона відчула себе бадьоріше і була готова до роботи, але пролунав телефонний дзвінок і вона вз’яла слухавку.
-Ти коли забереш дітей? – Зразу почав свій монолог Микола. – Як ти можеш залишити їх, ти ж мати!
-А ьи як можеш? Коли ми з тобою побралися, то обидва взяли на себе зобов’язання піклуватися про наших дітей, я як мати виконувала все, що належить, а ти? Ти їх проміняв на якусь.., це так ти піклуєшся про них?
-Так хватить, щоб сьогодні була вдома, зрозуміла?
Вона відключила виклик і розпочала роботу. Вона впіймала себе на тому, що дивиться в текст, але нічого не бачить, не кажучи вже про те, що щось розуміє.
І тут Олена наважилася. Настав час позбавитися цих спогадів і викинути з голови колишнього чоловіка раз і назавжди. Про те, що він уже колишній, вона не вагалася. Тепер, після ухваленого рішення їй полегшало. Вона хотіла до дітей
Ближче до обіду Олена відпросилася з роботи та поїхала до школи. Старший Волоя, вийшов раніше і побачивши матір, помчав до неї, хвилин через 15 вийшов і Михайлик. – Мамо, я сумував за тобою
-Я теж за вами скучила. Послухайте, ви повинні знати, щоб не відбувалося у нас татом, я вас люблю і любитиму завжди. І так буде завжди. Запам’ятали?
-Мамочко, – прошепотів молодший. – Я теж тебе люблю і мені не потрібна нова мама.
– Я розумію, рідний, – і вона взяла їхні руки у свої. – Тато покохав іншу жінку і він з нами жити не буде. Він казав, що не покине вас, ось ми й перевіримо, чи правду він каже. Потерпіть трохи, я щодня приходитиму до вас, але жити поки що, ви будете з татом і його новою тіткою. Не переживайте я завжди поряд і я вас люблю.
Володя був старшим і все розумів: – Добре, мамо, але ти точно нас не залишег?
– Це навіть не обговорюється, – усміхнулася Олена.
Вона довезла їх до будинку та поїхала на роботу. Побачивши дітей, їй полегшало. А Віра дзвонила Миколі і незадоволеним тоном висловлювала йому свої претензії: – Ти ж знаєш, що мені не можна хвилюватися, а тебе вже дві доби не видно, я на тебе чекаю сьогодні, – і поклала слухавку.
Вдома на нього чекали діти, уроки вони зробили і дивилися телевізор.
-А мама де?
-Ми не знаємо, – у два голоси відповіли хлопчаки.
-Уроки зробили?
-Так.
-Збирайтеся, поїдемо в інший будинок, познайомлю вас….
-З новою мамою?
-Ну так.
-А якщо ми не хочемо нову маму?
-Хто б вас ще питав. Ваша мама вас залишила, ви їй не потрібні, – Михайлик хотів заперечити, але Володя сказав: – Мовчи!
Через годину вони вже дзвонили у двері до Віри.
– Нарешті, – промовила вона і сміливо відчинила двері. На неї дивилися три пари очей, одна з яких заплющила очі – це був Володя.
– Йди одягнися, – сказав їй Микола.
Не впускаючи їх у квартиру, вона почала говорити: -Я в себе вдома, у чому хочу в тому і ходжу, а ти кого привіз?
Вона вже хотіла зачинити двері, але чоловік підставив ногу, і зайшов в середину.
– Спати будете разом, потім щось придумаємо, – сказав Микола синам.
Віра, на це на все дивилася широко розплющеними очима.
– А ти адресою не помилився.
– Ти можеш помовчати, я тобі все поясню.
– Добре, я на тебе чекаю в спальні.
***
Хлопчаки чули як батько і їхня нова мама сильно сварилися, потім все стихло і вони почули що Віра, мабуть, плакала. Потім усе стихло, заснули й брати. Вранці їх розбудив батько і сказав вмиватися та снідати.
– Віро, а що є поснідати, холодильник порожній.
– А ти купив що-небудь, щоб він був повний? Ось коли купиш, тоді й питатимеш, — сказала вона і пішла.
Наливши хлопцям чаю з хлібом, він відвіз їх до школи. А після уроків до них знову прибігла мама. Вони в подробицях розповіли їй, як батько сварився з Вірою. Олена ледь стримала посмішку
– Ви голодні?
-Так,- знову дружно сказали хлопці.
Так тривало тиждень. У п’ятницю батько не повіз їх до Віри, вони залишилися вдома, замовили їжу та влаштували бенкет. Потім Микола поїхав ненадовго, а повернувшись, сказав, що вони тепер житимуть вдома. А причиною його відсутності була та сама Віра.
Цього разу вона зустріла його в домашньому костюмі і не зробила ні кроку назустріч, не запросила його пройти і сісти. Вона навіть не дивилася на нього. Але Миколу зараз мало хвилювали ці умовності. Він дивився на неї і не міг зрозуміти, як швидко пройшло кохання.
– Віро, ти зрозумій, вони мої діти і я не можу їх покинути, навіть заради тебе. Якби ти могла почекати, Олена повернулася і забрала б їх, але тобі треба все й одразу.
-Так, я не хочу, щоб вони жили в моїй оселі, вони твої, а не мої діти.
-Добре, я зрозумів, нашої дитини я теж не залишу.
– Ти зовсім не зрозумів нічого? Ніякої дитини немає і не було. Заспокойся, йди до своїх.
Вночі він не міг заснути. Микола розумів, що сповна отримав по заслугах.
У неділю вранці, тихо відчинилися двері до квартири і з сумкою в руках Олена увійшла до будинку. Діти відразу побачивши матір, що стояла в коридорі, стрибнули в її обійми.
Вони міцно обнялися, а Микола тихо стояв поруч; і ні Олена, ні хлопці його не помічали.
Мама провела руками по волоссю дітей, за їхніми обличчями вона скучила. Микола потай засмутився, побачивши, які вони близькі, розуміючи, що сам мало не втратив дітей. У цій ситуації чоловік почував себе непотрібним, але розумів, що не має права розраховувати на більше.
Колись він мав усе, але зрадив їх.
-Я радий, що ти повернулася,-сказав щиро чоловік.
– Я не повернулася, а за дітьми. Я винайняла квартиру і забираю їх.
Олена могла пишатися собою, хоча тиждень дався їй дуже важко.
– Ну навіщо ж вам йти, піду я, – і він почав збирати речі
-Тату, ти більше до нас не прийдеш? А як же рибалка, футбол.
Він глянув на Олену, але вона мовчала
-Ви йдіть до кімнати, хлопці, а ми з мамою на кухні поговоримо.
-Тільки ти не йди, добре, – просив молодший. За цей тиждень діти зблизилися з батьком і були не готові втратити його, як тільки знайшли.
-Олено, якщо ти зможеш мені пробачити, обіцяю, що більше ніколи це не повториться. Я зрозумів, що сім’я – це головне. Зрозумів, як не хочу втратити вас, вибач.
Олену навіть потішило, що чоловік переживає, що втратить їх, як же швидко люди забувають власні помилки і свої зради.
Жінка так і не змирилася з тим, що Микола пішов від неї до іншої жінки. Вона йому так довіряла і любила, що їй дивно було чути зараз ці обіцянки, що він так більше не буде. Сміх, та й годі!
Вона впіймала себе на думці, що хотіла повернути Миколу, щоб заспокоїти власну гордість, але більше не любила його. Чого вона справді не хотіла, то це лягати з ним у подружню постіль. Вона навіть скривилася, що не вислизнуло від уваги чоловіка.
Але їй не було соромно, він отримав по заслугах.
Олена відчувала, що він хоче помиритися, але вона поки що не була готова навіть до дружніх відносин з ним. Можливо, згодом вони змогли б спілкуватися, якщо не як близькі друзі, то хоч як цивілізовані люди, з нагоди таких, наприклад, подій, як дні народження синів чи Новий рік. Але зараз вона його просто слухала, хоч сама вже давно все вирішила.
