Батьки пішли один за одним. Спочатку не стало мами, за півроку пішов тато. Олена була ще не прилаштована. Мати плакала перед відходом:
– Як же ти житимеш сама? Володя хоч одружений, там Світлана господиня. Вона йому пропасти не дасть. А ти…
Олена дійсно була не прилаштована. Молодий чоловік у неї був, але за сім років спільного проживання пропозицію їй так і не зробив. Бюджет у них також був окремим. Іноді Олена не розуміла, навіщо витрачає час на цю людину. То їй здавалося, що вона любить його. То звичка, що поруч повинен бути обов’язково він, брала гору над розумом.
Коли Олена сказала Славку, що вагітна, той обурився і відправив її на процедуру. Потім, змінивши рішеннч, упокорився з майбутньою долею батька. Але коли дитина почала займати весь час і простір Олени, пішов до іншої жінки.
– Я не маю наміру жити в такій обстановці. За квартиру сплачено до кінця місяця. Далі сама.
– Я ж не працюю, як ти можеш так казати. На що ми з Андрійком житимемо?
– Мені все одно. Я тобі казав, щоб зачекала, ти не послухала. Викручуйся сама як хочеш.
– Я подам на аліменти, я доведу твоє батьківство, – намагалася зупинити Олена Славка доступними методами.
– Як хочеш. Доведеш, виконуватиму все, як напишуть. Але більше ти нічого не отримаєш. Ти сама винна, відмовилася від батьківської квартири на користь брата.
Славко мав рацію. Після того, як не стало батька, до неї прийшов Володя і, ховаючи очі, сказав:
– Мені дача не потрібна і машина теж ні до чого. Ти знаєш, що техніку я не люблю. Буде розумно, якщо ти відмовишся від частки у квартирі, а дачу та машину візьмеш собі.
Олена була вже вагітна, почувала себе зле. Розмова з братом ніколи не приносила їй задоволення, а зараз і зовсім була неприємна. Вона уявила, як Світлана цілий день бурчить, наполягаючи на своєму. Характер в неї, прямо скажемо, був важким. Вона була заздрісною. Тому спокійно поділити спадщину було неможливо. Дістане вона брата і Олені жити спокійно не дасть.
А Володя справді дачу не любив і до техніки був байдужий. Продавати все те, що батько власноруч зробив, було шкода. Дача була гарна, двоповерхова з електричним опаленням. І машина цілком свіжа. Прикинувши, що за ціною виходило майже однаково. Олена погодилася.
Ось тільки на той момент у неї був Славко, який передбачалося, що утримуватиме її, поки вона виховує сина в декретній відпустці. З маленькою дитиною, далеко від міської цивілізації, прожити було важко. Тим більше, що потрібно вирішити проблему з роботою.
Як не роздумуй, а жити в орендованій квартирі залишалося всього кілька днів. Олена зібрала речі, зателефонувала хазяйці квартири і вранці мала їхати на дачу для ухвалення рішення. Розумом вона розуміла, що дачу та машину доведеться продати. А душа не давала так вчинити. Розлучатися з пам’яттю про батька не хотілося. У разі продажу від батьків нічого не лишиться. З тяжким думками вона лягла спати.
Цієї ночі вона провела в напівдрімоті. У хвилини занурення в сон снилися батьки. Мама на стіл накриває, а тато гукає:
– Олено, капусту дістань, і не лінуйся, візьми банку під залізною кришкою, там посвіжіше.
Олена прокидалася, на душі було легко та приємно, як у дитинстві. Володю вона не бачила, і уві сні здавалося, ніби вона єдина дитина у цій щасливій родині. Олена прокидалася і згадувала батьків, їй було шкода себе самотню. Жаль свого малюка, якого вже зрадив батько. І шкода дачу, яку доведеться продати. А коли засинала, то картинка знову продовжувалась, вона приносила банку з капустою під капроновою кришкою, батько відправляв її назад. Скільки разів за ніч тривав цей день бабака, вона не пам’ятає, але вранці була вона була дуже вимотана.
Втомлена і виснажена, вона зважилася все-таки плани не міняти і дачу відвідати.
У будинку все було як при батьках, тільки пил видавав, що дача пустує довгий час. Олена перестелила поспіхом ліжко і лягла поруч із Андрійком. Тільки-но голову на подушку опустила, як знову провалилася в сон. Цього разу батько стояв у дверях і суворо наказував:
– Скільки разів можна тобі говорити, принеси банку капусти.
Олена прокинулася, і захотілося їсти. Вона дістала з пакета хліб та молоко. Потім трохи подумавши, вирішила принести з льоху варення. Андрійко посміхався уві сні, і на душі було незрозуміле почуття щастя та очікування чогось дуже гарного. Олена опустилася в льох і на очі їй кинулася та сама банка капусти, яку вона уві сні бачила. Цікавість взяла гору і вона, схопивши цю банку, піднялася в будинок, зовсім забувши про варення.
Під кришкою вгорі був шматочок целофану, Олена потягла його і витягла пакет, наповнений грошима. Розкупоривши пакет, вона побачила записку:
«Оленко, я знаю, що окрім тебе ця дача нікому не потрібна. Світлана обов’язково обмане тебе і переконає Володю забратии квартиру. Твоєму Славку я не довіряю, не такий він чоловік, щоб тяготи сім’ї на себе взяти. Коли ти з дитиною залишишся сама, тобі стануть у нагоді ці гроші. Купи на них квартиру в спальному районі, а на інші живіть з внуком, поки не зможеш вийти на роботу. Тобі має вистачити. Не думай ділитися грошима з братом, він своє отримав. Його квартира у центрі коштує дорого, я знаю, перевірив. Сподіваюся, ти будеш щасливою. Батько”
Олена опустила листа на коліна і заплакала, голосно схлипуючи як у дитинстві. Як добре її знав батько. Як він усе продумав, щоб не обділити її після відходу. Вона раптом зрозуміла, що не одна. Що батьки завжди будуть поряд.
***
Славко прийшов, коли Андрійку було вже три роки. Помотавшись по світу, він вирішив, що краще за Олену нікого немає. Він зненацька згадав, що Андрійко – це його дитина. Тільки Олена повертатись у те життя вже не хотіла. Тим більше, що вона збиралася заміж за зовсім іншу людину.
