– Ну, розповідай, Олено… На що скаржишся? – Таїса сиділа на дивані та уважно розглядала старшу сестру, Олену. Старшою вона була лише за роками, а ось розумною та кмітливою в їхній родині завжди вважали молодшу Таїсу.
Вона і школу закінчила з відзнакою, і навчалася на лікаря. А Олена закінчила коледж та пішла працювати перукарем у салон біля будинку.
Обох жінок все влаштовувало: у Олени був коханий чоловік, який непогано заробляв, і син, першокласник. Таїса поки що була зосереджена на навчанні та роботі: прагнула влаштуватися в приватну клініку, а потім вийти заміж, неодмінно за медика, і жити щасливо, допомагати людям.
Зараз така допомога знадобилася сестрі, і Таїса негайно поїхала до неї, щоби вислухати скаргу на чоловіка.
– Не знаю, що й думати… Вітя став загадковим. Хвилююся я, раптом чого…
– Чого?
– Чи мало що? 8 років ми з ним. Раптом я йому набридла, і він жінку на боці завів? Кажуть, усі рано чи пізно заводять.
– А чи є на те причини?
– Вчора насварився на мене. Сварку на рівному місці влаштував.
– Так? А що йому не так?
– Не сподобалося йому, що в Толіка в гостях друзі були.
– Він начебто гостинний господар.
– От і я так думала! Все було добре, і раптом розійшовся. Нема чого, каже, чужим дітям у нас без нагляду стирчати. Я, звісно, може, винна: йшла на півгодини з дому… Терміново викликали в салон, клієнта постригти треба було якогось важливого. А я добре стрижу чоловіків, спеціально вчилася у найкращих барберів! – похвалилася Олена.
– Ясно. Чоловік твій просто не в настрої був. Чи є ще причини для хвилювання?
– Мені здається, що він на нашу сусідку, Наталку, поглядає. Ми тут у вихідні додому йшли, а вона із сином із дому виходила. Так він так на неї дивився.
– А що, вона гарна?
– Ні. Але вона має квартиру і не має чоловіка. Живе під боком, сини наші дружать. Загалом зручна жінка для зради.
– А хлопчик цей, який був у гостях, він її син?
– Так… Ігор був у нас.
– У такому разі є про що замислитись. Може, й небезпідставні твої домисли.
– Думаєш? – Олена сама захвилювалася від своїх думок.
– Це пояснює чому Вітя проти гостей. Він скоро поставить ультиматум, щоб ваші діти не дружили. А то раптом цей хлопчик вашому Толіку розбалакає, що його тато ходить до них додому?
– О… Ось як? Я під таким кутом на ситуацію не дивилася. Ризикована витівка.
– Так. Ти придивися до чоловіка, стеж за сусідкою. Тобі, можна сказати, пощастило: живеш двері до дверей, все видно чути. Ходити нікуди не треба, шпигуй на здоров’я.
Таїса дала ще кілька цінних вказівок та поїхала. А Олена почала чекати чоловіка з роботи.
Щоправда, шпигувати не вдалося, у потрібний момент у неї задзвонив телефон. Як виявилось, помилилися номером. Але Вітю вона прогавила, не встигла побачити, звідки йшов чоловік.
– Ситий я. Не буду їсти, – сказав він, відразу ж сховавшись у ванній.
– А де ти наївся? – Олена пішла за ним.
– На роботі. Колега піцу замовляв, у відпустку йшов, проставлявся.
– Ясно.
Олена хотіла повірити чоловікові, але черв’ячок сумніву її не залишав.
– Мамо! Можна я піду погуляю? Мене хлопці кличуть на майданчик? – Толік на ходу натягував куртку.
– Вже пізно! – Батько вийшов з ванної. – Хто буде з тобою?
– Друзі… Ігор та хлопчик зі школи.
– Нема чого робити, – похитав головою Віктор.
– Але чому?! – син засмутився.
– Тому що сусідський син – не найкращий друг для тебе.
– Це ще чому? – Тепер вже Олена не витримала. Вона згадала припущення сестри.
– Тому що я так сказав. Потім обговоримо, а зараз син піде і займеться уроками. Напевно, ще не все зробив! – чоловік суворо глянув на сина, і дитина, опустивши голову, побрела до себе.
– Чому ти так з ним?
– Тому що маєш вирости чоловіком, а не зрозумій ким! Розмова закінчена.
Віктор пішов у спальню та почав щось робити на балконі. Він мав міні-майстерню, де він зберігав викрутки, інструменти… А вдома вічно щось ламалося. То кран потече, то полиця звалиться.
Ось і вдавав чоловік, що вічно зайнятий, поки інші ледарюють.
Але Олена не збиралася так просто відступати.
Вона весь вечір намагалася вивідати в чоловіка правду. Але Віктор ні в яку!
«Добре, я тебе підловлю… не відвертаєшся!» – подумала вона і відступила.
А наступного дня на неї чекала цікава зустріч…
– Наталко? Привіт! – Олена йшла з тяжкою сумкою. Сусідка якраз зачиняла двері.
– О… Олено, привіт…
Олені здалося, що сусідка зніяковіла, побачивши її, і поспішила піти, але Олена перегородила той шлях.
– Як життя? Що нового?
– Та нічого…
– А я дивлюся нова стрижка.
– Так, я підрівняла кінчики. Бо щось зовсім запустила себе. З дитиною одній важко.
– По тобі не скажеш, що важко. Стрижечка, макіяж… – вона відзначила яскраву помаду, чорні вії та стильну кофтинку.
– Та в мене День народження був, от і вирішила порадувати себе. А то все синові та синові. Ну вибач, мені треба бігти…
Наталка протиснулася між Оленою та стіною під’їзду, і Олена раптом вловила запах! Знайомий запах парфумів!
З’ясувати, звідки у сусідки настільки дорогий парфум, не вдалося: Наталка побігла. А Олена відразу ж кинулася дзвонити Таїсі.
– У моєї сусідки парфуми! Ти уявляєш, Таїсо?!
– Ну, а що такого? Магазини працюють, дефіциту немає.
– Ні, ти не зрозуміла! У неї парфуми, як у мене! Вони коштують дуже дорого, а живуть вони скромно!
– Ну, може, залицяльник багатий подарував, – припустила Таїса й одразу ж осіклася.
– Точно! Саме це я й хотіла сказати! Парфуми їй подарував коханець, очевидно, що у коханця смак дуже схожий на смак мого чоловіка… Такі ж парфуми він дарує мені вже три роки!
– Я знаю…
– Більше того, мій чоловік настільки «оригінальний», що на 8 Березня він подарував такі самі парфуми тобі та нашій мамі, лише міні-версію. Пам’ятаєш, як ми сміялися? Ти ще обіцяла мені їх віддати, бо в нас із тобою зовсім різні смаки! А матуся наша ними користується, їй подобається…
– Точно. – голос Таїси став тихішим. – Я чула, що чоловіки дарують коханкам парфуми як у дружини, щоб від них не пахло чужою жінкою.
– Що мені робити? Таїсо! Що робити тепер! Адже я його люблю! Раптом він мене покине?! – Олена заплакала.
– Заспокойся, Олено. Придумаємо щось. Тим більше, ти ще не знаєш точно. Треба стежити. Сиди біля дверей і дивися у вічко та у вікно. Добре, що у вас квартира невелика, від дверей до вікна недалеко бігти. Якщо він до неї ходить, то побачиш це.
Олена зітхнула і почала чекати.
Того дня вона нічого не дочекалася. Чоловік прийшов додому без затримок. А от сусідки вдома не було, отже, вона кудись ходила. Або вони з Віктором зустрічалися на нейтральній території.
– Їсти будеш? – Олена підозріло подивилася на Віктора.
– Ну, давай. Взагалі-то, я забіг у магазин, з’їв пару булочок дорогою додому…
– Знаєш що? А не хочеш, не їж! – вигукнула Олена і пішла. Віктор не міг зрозуміти, у чому причина такої поведінки.
“Напевно ці дні”, – вирішив він, заглядаючи в холодильник.
– Олено, а тістечка де?
– Які ще тістечка?
– Я вранці купував. Коли ти мене по молоко посилала.
– Не бачила я жодних тістечок.
– Толік! Іди сюди… – Вітя покликав сина.
– Ну от зараз почнеться. Сам, напевно, забув на касі тістечка, а син винен!
Загалом, Олена заступилася за сина, і вони з Віктором остаточно посварилися. Спали у різних кімнатах, а Толік дуже переживав. Так, що вранці пішов до батька і зізнався…
Щоправда, Олена цього не чула. Вона мала ранкового клієнта, тому вона пішла на роботу ні світ ні зоря.
Ближче до обіду зателефонувала Таїса.
– Ну що, шпигунка? Як справи? Зайду до тебе. Справа є.
Жінки зустрілися у салоні.
– Таїсо, побудь за мене вдома! В мене клієнти сьогодні до ночі. Скасувати не можу, раптом чоловік піде… Гроші потрібні! – схлипнула Олена. Але розкисати не могла: у крісло сів чоловік, котрий прийшов на стрижку.
– Ой, гаразд. Давай ключі. Я чого зайшла? Мені треба в тебе позичити помаду. Пам’ятаєш, ти купила у відпустці? Ну, таку відомого бренду? Червону… – зітхнула сестра. – У мене побачення завтра.
– О… Вітаю.
– Хочу червону білизну вдягнути та помаду. Ну, помаду точно, а про білизну ще сумніваюся, – засміялася Таїса.
– Добре. Іди, Тасїсо. Ти мене відволікаєш. Помада у ящику під дзеркалом. Тільки поверни.
– Ага.
– І Віктора дочекайся.
– Дочекаюся.
Таїса зателефонувала о 19.00
– Так?
– Прийшов.
– Додому?
– Ти тільки не хвилюйся, Олено…
– Що?
– Я бачила, як він заходить до сусідки.
Олена кинула машинку для стрижки та залишила клієнта: побігла додому.
Вона хотіла застати чоловіка на гарячому. Дуже було їй неприємно, що він так підло з нею вчинив.
І хоча Таїса дзвонила їй, Олена не брала слухавку.
Вона влетіла на поверх і почала стукати в двері до Наталки.
Їй не відкрили…
– Я все про вас знаю! Відкривай!
– Олено, йдемо додому. Нема чого привертати увагу, – як виявилося, Віктор вже був вдома. Він взяв дружину за руку і буквально завів додому.
– Нічого не хочу слухати! Іди!
– Я не зраджував тобі.
– Так? А що ж ти робив у квартирі сусідки?
– Ми спілкувалися.
– Про погоду?
– Ні. Про інше.
– Забирайся з дому. Я нічого не хочу слухати.
Чоловік пішов. Сестра, що стала мовчазним свідком сцени, знизала плечима.
– Я б тобі сказала, що він встиг розповісти мені. Та ти не повіриш.
Олена похитала головою. Але все ж таки вирішила вислухати сестру.
– Твій чоловік ходив до сусідки поговорити про її сина, Ігора. Віктору не подобається, що Толік товаришує з цим хлопчиком. Ти ж знаєш, що його батько дали термін?
– Ну… Щось таке чула. Але особливо не вникала.
– Отож, Віктор вважає, що сусідський син погано впливає на Толіка. Він днями посварився з кимось у школі через те, що його друга «безбатченком» назвали.
– А тепер він сам ростиме без батька, – сумно посміхнулася Олена.
– Мамо, а ти тата вигнала через тістечка?! – Толік, як виявилося, був удома і чув сварку батьків .
– Боже мій, синку… Я думала, що ти на заняттях, а не вдома.
– Урок скасували.
– Ясно.
– Хай тато повернеться… Це я винний!
– Ми обговоримо це пізніше.
– Тістечка Ігор забрав. Він побачив, що у нас багато всього в холодильнику, і сказав, що ніхто не помітить, якщо він їх забере.
– Так і сказав? – Олена була шокована.
– Так. У них із мамою на такі тістечка грошей немає. А ми не збідніємо. Але якби я знав, що ви з татом через це посваритеся…
Олена не знала, що сказати, але була обурена тим, що чоловік поводився дивно і потай відвідував сусідку. Можна було побалакати на сімейній раді. А тепер… Тепер їхній шлюб під загрозою.
– Гаразд. Я пішла, – схаменулась Таїса. – Запізнююсь уже.
– Помаду взяла?
– Ой, забула. Де вона?
– Тут… була.
Олена перебрала весь ящик. Помада не знайшлась.
– Ось… Не знаю, Таїсо.
– Гаразд, без неї обійдуся. Вибач, Олено, пішла я.
Таїса залишила сестру в роздумах. Толік був і зовсім засмучений. Батько хоч і був суворим, але Толік його дуже любив. І тепер почував себе винним у розлуці батьків. Тому він вирішив зателефонувати батькові та попросити приїхати додому.
Віктор на той момент просто їздив містом. Не знаючи, куди подітися. До матері їхати не хотілося: знав, що почне випитувати, що та чому?
Коли зателефонував син, Віктор вже й сам хотів їхати додому.
– Так, синку?
– Тату, повертайся… Мама постійно плаче. Хочеш, я більше не буду з Ігором спілкуватися!
– Добре. Домовилися, – сказав Віктор і, вивернувши кермо, поїхав назад. Додому.
Олена здивувалася, але жіноча гордість виграла.
– Хто тобі сказав, що я тебе пущу? Га? – сказала вона, побачивши чоловіка на порозі.
– Син сказав. І я знаю, що ти любиш мене, – хмикнув він. – А тепер ми підемо на кухню, і ти слухатимеш усе, що я скажу.
Олена не мала вибору. Вона і справді дуже любила Віктора і не уявляла, як житиме без нього.
– Загалом, я не хотів говорити це все при сину, бо він ще дитина. Але, видно, настав час дорослішати.
У Олени затремтіли руки від хвилювання. Вона вирішила, що чоловік має намір піти з родини.
– Справа в тому, що наші сусіди – любителі забирати чуже. І Батько їхній, і Наталка – постійно бере те, що погано лежить. І сина свого такому навчають.
Олена витріщила очі.
– Парфуми твої, які я подарував тобі… Ти бачила, що в них залишилося менше половини?
– Ну… Я часто ними користуюсь…
– Ні! Це Ігор часто до них прикладається.
– У сенсі?!
– Ось. Дивись, – Віктор вийняв із кишені дорожній флакон для парфумів. – Сюди дуже зручно відливати із банки. Зняв кришку і готово. На тиждень-другий вистачить. А там ще можна налити.
– Хочеш сказати, що Ігор відливав мої парфуми для своєї мами? – Олену осяяло. Ось чому Наталка пахла її парфумом.
– Так. Аж надто їй сподобалися парфуми. Ось і просила сина приносити косметику. Спочатку мило забрав, потім губки, туалетний папір… Спочатку по дрібниці. Брав те, що непомітно відразу, те, що я оптом беру в магазинах.
– А як ти побачив?
– Зазирнув у його рюкзак. Помітив, що приходить із порожнім зі школи до нас, а йде, ніби підручники за дві години перетворюються на повітряні кулі. Відкрив – а він заповнений нашою побутовою хімією. Я його спитав, де це він взяв: у магазин, каже, заходив після школи. Але я бачив, що рюкзак був порожнім. Ось і простежив за ним. Через тиждень він забрав нові шкарпетки Толіка, кілька зошитів і якусь колекційну машинку. Толік її обшукав. А вчора, коли я до Наталки ходив, ось знайшов. – Віктор вийняв із кишені коробку з машинкою. – Це не все. Ось ще, ніби наше… Бачив у тебе таке.
На тумбі з’явилася помада, втрачена Оленою, пензлик для макіяжу з гравіюванням, яке Оленці подарували в салоні, та багато інших дрібниць, які точно належали родині Віктора та Олени.
– Як ти все це забрав?
– Я прямо сказав, що напишу заяву. Що у нас вдома камери, і ми все знаємо. Вона повірила. Запереживала… Віддала, все.
– А Ігор?
– Попросила його не вплутувати, сказала, що сама його просила. Тепер розумієш, чому я не радий цьому хлопчику?
– Так вже… А він до багатьох додому ходить.
– Треба попередити батьків. Щоб не вийшло так, як у нас.
– Гадаю, не варто лізти в це. Або треба заяву на них писати, або обмежити спілкування та заплющити очі на те, що трапилося.
– Заяви я писати не буду. Дитина маленька, якщо дадуть термін Наталці, їй буде несолодко.
Подружжя трохи подумало і вирішило залишити як є, але Толіку суворо заборонили запрошувати друга додому.
– Я з ним не дружитиму, як обіцяв, аби ви не сварилися, – сказав Толік.
– От і добре. У школі багато гідних хлопчаків та дівчаток. Друзів ще встигнеш знайти, – сказав Віктор. Він був радий, що так вирішилося. Проблема із сусідами давно його турбувала, а сказати синові прямо не наважувався.
Зрештою Віктор пішов розбиратися з Наталкою, де його й застала дружина. На щастя, все обійшлося. Наталя сама оминала їх стороною, А Ігор перейшов до іншої школи. Через рік Наталка із сином і зовсім переїхали, і більше щастю сім’ї Віктора та Олени нічого не загрожувала.
