Батьки розлучилися, коли Олені було 10 років. Важко, звичайно, але мама часто татові говорила, що вона з ним розлучиться, причому за будь-якої сварки.
– Що ти зробив для сім’ї? – запитувала вона.
– Все, що можна зробити для сім’ї, я роблю! Не за олігарха ж ти одружувалася!
– Якщо ти так вважаєш, то я з тобою розлучуся!
Або так:
– Чому ти не виніс сміття, я ж просила!
– Я не чув, що ти це мені казала.
– А сам не бачиш, що відро повне?
– Не підвищуй на мене голос, зараз винесу.
– Я спеціально підвищую, тому що ти не чуєш – сам казав, що не чув про сміття. Пора з тобою розлучатися.
І раптом новина – тато пішов із дому. Мама йому дзвонила, плакала, просила повернутися, але тато не повернувся. А потім тато сказав Олені телефоном:
– Оленко, тепер ми житимемо окремо, але я тебе братиму у вихідні. Запам’ятай: чоловіки розлучаються не з дітьми, а з їхніми мамами, діти назавжди залишаються улюбленими дітьми.
Але мама чомусь була проти, щоб батько зустрічався з дочкою, а коли Олена сказала татову фразу, вона взагалі обурилася:
– Що це за нісенітниці! Пішов із сім’ї – значить кинув нас усіх, у тому числі й тебе!
Олена довго думала над маминими словами і над татовою фразою, і все одно не могла зрозуміти, хто з них має рацію. І все-таки через місяць після розлучення мама дозволила зустрітися з татом.
– Тільки давай домовимось, – сказала їй мати. – Ти батькові скажеш так: «Ти мав шанс залишитися з мамою, але ти його проворонив, а значить і мене проворонив теж!». Нехай він відчує себе винним.
Олена сказала батькові все слово у слово. Він усміхнувся і спитав:
– Це тебе мама попросила мені таке сказати? Аж надто доросло звучить. І все ж ти пам’ятаєш, що я тобі сказав – з дітьми не розлучаються. Просто ми не можемо жити разом із мамою – надто ми різні, сваритися почали. А ти б хотіла, щоб вдома були нескінченні сварки?
Олена замотала головою.
– Ось і я про це. Не можна жити в постійному пережитті – ні мені, ні мамі, і тим більше тобі.
З татом було добре – він спокійно все пояснював так, як Олена могла зрозуміти, а ще тато не просив нічого передавати мамі, Олена сама могла вибирати – чи говорити їй, чи не говорити. Найчастіше Олена мовчала, бо мама любила переінакшувати його слова на свою користь.
– Ха, сварки йому не подобалися! – обурювалася вона. – Так звідти й сварки, бо поводився як негідник, ніколи не слухав, що йому кажуть.
Олені було прикро, що її батька мама називаланегідником. Щоразу, зустрічаючись із татом, вона його міцно обіймала і говорила, що дуже його любить. А одного разу вони прогулялися в парку не лише вдвох, а ще з якоюсь жінкою на ім’я Світлана – доброю та веселою. Вона сама купувала квитки на всі атракціони і на деякі навіть ходила разом з Оленою. Це сталося майже через рік після розлучення.
– А ви батькова дружина? – Запитала Олена.
Світлана знизала плечима:
– Ну поки що ні, але сподіваюся, що буду. Адже ми з тобою подружимося, чи не так?
Вже подружилися! Всі разом вони ходили ще в кафе, їли морозиво і багато весело балакали. Ось на такій веселій ноті Олена повернулася додому і розповіла матері, як вона провела день татом і доброю тіткою Світланою. Мама відразу зателефонувала батькові:
– Не втручай дитину в свої любовні інтриги! Як ти можеш брати дівчинку на прогулянки зі своєю кралею? Олена тапер переживає через це, вона плаче!
– Мамо, навіщо ти обманюєш? – Олена спробувала вихопити у мами з рук слухавку, але та тільки відмахувалася він неї.
Олена й справді заплакала від образи, мама кинулася її заспокоювати – мовляв, треба було сказати. Увечері до мами прийшла її подруга, і вони розмовляли на кухні. Олена підслуховувала.
– Це ж треба! – обурювалася мати. – Року не минуло, як цей негідник вже знюхався з якоюсь Світланою. Недовго він переживав без сім’ї.
– Чому негідник? – Здивувалася подруга. – Він начебто не гуляв у сімейному житті.
– Ось тому і негідник, що року не минуло, а вже знюхався. Ну отримає він у мене, Олену більше не пущу до нього, як би він мене про це не просив. Це ж треба привести на прогулянку цю свою…!
– Вона не ця…! – Олена зайшла на кухню. – А не будеш до тата відпускати – сама до нього піду.
Мама осіклася. До батька, звичайно, вона її пускала, але заборонила їй розповідати про цю Світлану, навіть її імені не згадувати. З того часу Олена в будь-який час приїжджала до батька, спілкувалася з ним і тіткою Світланою, які через кілька місяців вже одружилися. Але одного разу трапилася одна неприємність.
Це було погожим весняним днем, коли тато отримав якусь велику премію за свою роботу. Він запропонував своїм дамам зайнятися шопінгом – піти всім разом у магазин, щось цікаве там купити. Вже біля магазину татові зателефонували і викликали на роботу, він віддав картку Світлані, а сам поїхав у справах.
– Ну що? Самі тут розберемося з тобою, Олено? – Запитала Світлана. – Давай обиратимемо.
Це був чудовий день! Олена як доросла вибирала собі вбрання, а Світлана їй підказувала – чи підходить це дівчинці чи не дуже, на цінник навіть не дивилася. У результаті були вибрані модні джинси, пару футболок, легка курточка і дещо з взуття. Олена була щаслива – походили по магазині як дорослі модниці, хоча Світлана собі майже нічого не купила. Увечері того ж дня тато привіз радісну дочку, вона майже з порога похвалилася обновками.
– Навіщо тобі це все! – сказала мама.
Олена вирішила промовчати – тато і так купував їй раніше речі. Але їй так не терпілося розповісти, як все відбувалося – з демонстрацією одягу, вийшовши з роздягальні, з докладним обговоренням, а не так як з мамою: «Носи, що я тобі купила!».
– Мамо, я вибирала речі, а тітка Світлана оцінювала їх на мені, як вони виглядають, до джинсів підбирали з нею футболки, взуття…
І тут Олена осіклася, зрозуміла, що порушила табу.
– Ти що, одна зі Світланою в магазин ходила? – Мама навіть округлила очі.
– Так, тата на роботу викликали…
Мати взяла одну з футболок і зіпсувала її, примовляючи:
– Негідник який! Лишає дитину одну на якусь тітку! Це ж до чого може призвести! Хто вона тобі – ніхто! Їй нема діла до тебе! Щось з тобою трапиться, – вона тільки потішиться!
– Мамо, не смій! – Олена кинулася до футболки. – Мені ці речі подобаються!
– Тобі ще рано такі носити, ще не доросла! Ти куди?
Але Олена вже закрила вхідні двері і побігла вниз під’їзними сходами.
За півгодини мама вже дзвонила у двері батьківської квартири. Він відчинив двері, за його спиною замаячила Олена.
– Заходь, – сказав тато.
– Ні, це ти вийди в під’їзд! Я до тебе заходити не буду! Треба тобі щось висловити.
Олена притулилася до дверей, намагаючись почути розмову батьків. Мама говорила швидко, схвильовано, тому розібрати її було майже неможливо. Тато говорив спокійно та чітко:
– Ну що – позиватися до тебе? Вже є дзвіночки – дочка від тебе до мене йде! Думка дитини у суді з 10 років враховується, мені її легко забрати. Ти її дістала своїми заборонами, всю образу на мене ти перекладаєш на неї, це неправильно!
Потім говорили спокійніше, але тихіше. У результаті мати забрала Олену і при батьку пообіцяла ніколи не перешкоджати зустрічі батька та дочки. Мама раптом стала якоюсь спокійною. А ще вона купила таку саму футболку Олені, яку зіпсувалаи. У сварках було поставлено крапку.
