Гірлянди вже переливалися яскравими барвистими вогнями.
У кімнаті тихесенько грала святкова музика. Олена накривала на стіл.
Нехай все виглядало надто скромно, але вона планувала зустріти цей Новий рік одна.
Вперше захотілося в цей день побути на самоті, тому довелося відмовитись від запрошень подруг і батьків.
Олена думала про те, що останнім часом зовсім не приділяла часу собі.
Гонитва за кар’єрним зростанням, вічна необхідність боротися за своє місце під сонцем. Їй навіть на побачення сходити не було коли.
Після розлучення з хлопцем минуло вже два з половиною роки, а вона досі була одна. Хотілося вже сім’ю, свою… Справжню. Щоб дітки з’явилися свої, коханий чоловік балував своєю турботою.
Може, мама й була права, заявивши, що її дочка стала нестерпною кар’єристкою?
Олена вирішила обміркувати це і трохи розслабитись. Робочі будні в постійному навантаженні не дозволяли їй вдихнути на повні груди. А тут такі чарівні вихідні!
…Раптом у двері хтось подзвонив. Олена стрепенулася. Вже була за десять одинадцята.
– Невже подруги все таки вирішили прийти? – подумала вона.
Вони переживали і кілька разів питали, чи не передумала Олена, але та постаралася переконати, що їй потрібен час на роздуми.
Відкривши, Олена здивувалася ще більше…
На порозі переступаючи з ноги на ногу стояла… Її сестра, Алла!
І вона була не одна…
Олена не розуміла, що відбувається.
Сестра прийшла зі своєю маленькою донечкою, Яною…
– А я тобі племінницю привезла! – сказала сестра. – Відмови не приймаються. Ти все одно Новий рік одна святкуєш, а я особисте життя налагоджую.
Мене на побачення запросили! Ну все! Я побігла, бо переживаю не встигнути. А ти сама знаєш, що як Новий рік зустрінеш… Так і проведеш.
Ось і тобі не можна в жодному разі бути одній! Цей Новий рік з моєю донькою зустрінеш, а наступний – дай Боже вже зі своєю!
Алла ні слова не дала сказати здивованій сестрі, залишила дочку і побігла…
Олена дивилася на Яну і не розуміла, що їй із цим дивом робити…
– А Миколай знайде мене тут? – запитала дівчинка. – Він принесе мені подарунок під ялинку?
– Подарунок? Під ялинку?
– Ти не розумієш, чи що? Правильно мама каже, що ти нерозумна. Миколай усім дітям подарунки приносить! Мені теж має принести.
Від слів Яни Олена аж стрепенулася. Дитина в шість років говорила такі речі… Невже ніхто не пояснював їй, що з дорослими слід спілкуватися як мінімум з повагою?
– Якщо ти можеш говорити так з дорослими, то дуже сумніваюся, що Миколай взагалі принесе тобі якісь подарунки, – сказала Олена.
Вона закрила за собою двері й допомогла дівчинці зняти пуховик.
– На правду не можна ображатися… Мама завжди каже…
– Давай ми зараз не будемо обговорювати, що каже твоя мама? – сказала Олена.
Хоч і ображатися на дитину не діло, але Олена була знервована.
Як Аллі тільки в голову прийшло привести дитину довсестри? Може, у Олени теж були плани на вечір, говорити про які родичам вона не збиралася?
– І взагалі у мене немає ялинки, тож Миколаю ніде залишити подарунок. Напевно, він залишить його вдома, тому ти отримаєш його, коли повернешся разом із мамою.
Олена набрала номер сестри, розраховуючи, що та відповість і забере дочку, але Алла скинула виклик кілька разів, а потім зовсім вимкнула телефон.
– І що мені з тобою робити?
– Я хочу дивитися новорічні мультики, їсти запечену рибку й салати.
– У мене немає запеченої рибки, – розвела руками Олена.
Про гаряче вона не замислювалася, бо планувала повечеряти салатами й закусками під перегляд мелодрам.
Повечеряла, називається!
Олена спробувала додзвонитися до матері, але почалися проблеми зі зв’язком.
– А я хочу запечену рибку! – сказала Яна.
– Нічого не вдієш. Їж те, що є. А якщо ні – лягай спати. Врешті-решт діти в такий час повинні спати.
…Олена допомагала сестрі з дочкою, коли та була ще зовсім немовлям, а потім мати звільнилася з роботи і взяла турботу про внучку на себе.
Іноді Яну забирала до себе свекруха Алли. Хоч жінка й розлучилася з чоловіком, але дозволяла матері спілкуватися з онукою.
З племінницею Олена бачилася все рідше, присвячуючи вільний час роботі.
Вона навіть уявити собі не могла, що миле янголятко стане настільки примхливою дівчинкою.
Втім, напевно, безглуздо було ображатися, бо ж це дитина. І вони практично не були знайомі, тільки зрідка зустрічалися на сімейних святах, куди Олені вдавалося вибратися серед величезної завантаженості на роботі.
– Я хочу піти подивитися на ялинку. Мама сказала, що ти мене відведеш. Не будь такою нудною!
– А ще що тобі сказала мати? Взагалі-то я не чекала гостей… Твоя мама могла б і попередити тебе.
Дивлячись на дитину, Олена відчула, як стрепенулося серце.
Це ж лише маленька дівчинка. Вона копіювала поведінку дорослих, тому поводилася нахабно і не думала над сказаними словами, але вона далі залишалася дитиною.
Напевно, значення багатьох слів вона не знала зовсім. Сваритися за те, що сестра повелася настільки негарно і залишила свою дочку на Олену, не слід.
Дитина і без того втратила ялинку та подарунки від Миколая. При всьому бажанні Олена не змогла б купити хоч щось, тому що всі магазини вже закриті.
Та й яке там вже? Пів години до Нового року залишилося. Олена уявляла, як викаже все сестрі все, а поки слід було взяти себе в руки і провести це свято з племінницею.
– Ми сходимо ненадовго на вулицю подивитись на святкування, а потім ти просто ляжеш спати. Домовились?
Яна кивнула, посміхаючись. Опівночі Олена випила трохи ігристого. Настрій був зовсім не той. Провести вечір у компанії із собою і вирішити, як жити їй не далі.
А може, не слід було планувати щось? Може, варто було плисти за течією і дати долі шанс здивувати її? Можливо, вона справді така затята кар’єристка, яка не думає про інших, і в неї каша з роботи в голові, якщо навіть дитина говорить про це?
Яна схопила теплі речі і поспішила одягнутися, щоб іти до ялинки. Робити не було чого. Олена теж одяглася і вони вийшли на вулицю.
Маленька бешкетниця одразу ж побігла туди, де каталися з гірки діти.
Олена ледве встигала за нею. На що розраховувала Алла, залишивши свою дитину сестрі?
Олена намагалася переконати Яну, що слід поводитися спокійніше, але дівчинка не слухалася.
Олена вже встигла змерзнути і вирішила, що пора йти додому, але раптом почула плач.
Яна послизнулася. Тепер її турбувала нога.
– Нам треба добратися до квартири. Я викличу «швидку», – прошепотіла дівчина.
– Вам потрібна допомога? – раптом запитав приємний чоловічий голос з-за спини.
Олена різко обернулася і подивилася на незнайомця. Статний красень дивився на них з Яною і посміхався. У такий холод він стояв на вулиці без шапки, ніби боявся зіпсувати стильну зачіску, але слід було відзначити, що виглядав він просто чудово.
Яна не переставала плакати.
– У вашої дочки щось з ногою?
– Дочка? Це… – Олена вирішила не виправдовуватися і кивнула. – Так. Якби ви допомогли донести її до квартири, я була б дуже вдячна.
Сама Олена навряд чи змогла б донести племінницю, бо ж сама була тендітна й слабка.
– Звісно. Я допоможу й огляну її. Я лікар. Якщо щось серйозне, ми одразу зрозуміємо.
– Дякую, – подякувала Олена.
Чоловік узяв Яну на руки і махнув своїм друзям, щоб ішли далі без нього.
– Я знайду вас! – гукнув він.
Піднявшись у квартиру, незнайомець оглянув ногу дівчинки і заявив, що турбуватися нема про що.
– В цілому все буде в порядку. Бігала без зупинки?
Яна кивнула, витираючи сльози.
– Потрібно бути обережнішими і берегти свої ніжки. Це тільки здається, що вони дуже міцні.
Яна заспокоїлася і тепер уже навіть сміялася. Вона поскаржилася, що Миколай цього року не принесе подарунків під ялинку.
– У тітки Олени немає ялинки, значить, я залишуся без подарунків, – шморгнула носом Яна.
– А я думав, що ви мати, – посміхнувся незнайомець.
– Ні. Це моя племінниця. Я навіть не знала, що вона відзначатиме Новий рік зі мною. Так вийшло, – знизала плечима та. – Мене звуть Олена. Дякую вам велике за допомогу.
– Ну що ви, не варто дякувати. Це мій обов’язок – допомагати тим, хто потрапив у біду. А мене звуть Микола. Дуже приємно познайомитись. Проведете мене? А ти одужуй, маленька… І не переставай вірити в диво, бо ж Миколай – чарівний дідусь. Він знайде спосіб порадувати тебе.
– Так, звісно! – кивнула Олена.
Вона попросила Яну не вставати з ліжка і поспішила провести гостя.
– Олено, не подумайте, що я нахабний, але дозвольте повернутися хвилин так… Через тридцять-сорок?
– Повернутись? – Олена відчула, як її обличчя червоніє.
Навіщо цьому Миколі повертатися? Він же ж сказав, що з ногою дівчинки все гаразд.
– Це дитина. Не слід руйнувати в ній віру у новорічні дива. Я привезу маленьку ялинку і подарунок, щоб вранці вона не втратила віри у казку. Не знаю, за яких обставин вона так несподівано опинилася у вас в гостях, але… Віра в диво занадто тендітна, щоб руйнувати її в такому віці.
Від слів Миколи щось змінилося в душі Олени, і вона погодилася. Звичайно, вона й сама хотіла б щось вигадати… А може після слів чоловіка просто подивилася на все під іншим кутом?
Займаючись кар’єрою, вона зовсім не думала про сім’ю. Звісно, виправдовувати Аллу зовсім не хотілося – сестра вчинила огидно, навіть не потурбувавшись про подарунок власній дитині, але…
Олена могла спробувати створити маленьке диво для дівчинки. І це диво… Воно пробуджувало навіть у власному серці трепетне захоплення.
Микола повернувся з ялинкою і подарунком якраз у той момент, коли Яна заснула після розказаної Оленою казки. Довелося постаратися, щоб зібрати маленьку пухнасту ялинку і прикрасити її.
– Не прикрашав цього року, бо планував відзначити свято з друзями, і он як вона знадобилася. А подарунок… Це не нова, але дуже гарна музична скринька. Колись я сам вирізьбляв її з дерева. Усередині є механізми, що рухаються. Можливо, мрія дівчинки не здійсниться, але Миколай таки відвідає її.
– Дякую вам, Миколо. Не знаю, щоб я без вас робила. Вас відправили нам самі небеса. Не хочете ігристого й повечеряти? Чи вас чекають друзі?
– До друзів я вже не встигну, але це не так важливо. З радістю погоджуся, якщо ми не завадимо дитині спати.
Нові знайомі довго тихенько розмовляли за столом. Незабаром телефон Олени задзвонив. Алла прокинулася і згадала, що залишила дочку в сестри? Вона хоча б бачила, котра година? Вже була шоста ранку.
– Ти чого дзвониш так рано? – прошипіла Олена.
– Я подарунки для Яни привезла. Відкриєш? Ми їх із Денисом тихенько передамо… Забула зовсім зразу занести.
Олена полегшено видихнула. Сестра передала подарунки своїй дочці і сказала, що ввечері забере її і познайомить зі своїм новим обранцем.
– А в тебе звідки чоловіче взуття на порозі? Чого я не знаю? Розповідай! – зашепотіла Алла.
– Іди вже до свого Дениса! – вивела Олена сестру, зачинила двері і поспішила розставити подарунки під ялинкою.
Вона повернулася до свого нового знайомого, і вони ще якийсь час згадували дитинство і подарунки, які отримували від чарівного дідуся.
Як обидва заснули вони й зовсім не зрозуміли. Вони сиділи майже обійнявшись на дивані, а голова Олени лежала на плечі Миколи, коли їх розбудив радісний вигук Яни.
– Олено! Олено! Ти тільки глянь! Справжнісінька ялинка! І подарунки! Я ж казала! Миколай – чарівник! – Дівчинка кружляла навколо ялинки й розглядала коробки з подарунками.
– Олено, дякую вам за такий чудовий Новий рік, наповнений чарівними спогадами. Якщо ви не проти, то… Давайте зустрінемося ще раз? – запропонував Микола, розуміючи, що зараз йому пора йти.
Олена погодилася, адже Микола також сподобався їй, як і вона йому.
Сестрі про її поведінку Олена все виказала, але глибоко в душі була вдячна за те, що ця ситуація вивела її зі своєї замкнутості.
Олена запропонувала Яні ще якось приїхати в гості і пообіцяла зводити її в якесь цікаве місце.
Більше вона не працювала на роботі понаднормово і не намагалася вислужитися, жертвуючи особистим часом і здоров’ям.
Олена почала зустрічатися з Миколою, а наступний Новий рік вони відзначали, як наречений і наречена…
