Вадим не відразу зрозумів, що за звук. Задзвонив телефон на холодильнику.
– Алло, Олену можна? – Запитав чоловічий голос.
– Її немає. А хто питає? – питання вилетіло само, хоча згадати важко, коли він востаннє говорив міським телефоном.
– А ти хто такий, щоб я тобі представлявся?
Вадим напружився, але відповів спокійно:
– Чоловік.
– Та ти що! Бути такого не може! – єхидно промовив незнайомець. – Чоловік?! Ха-ха-ха!
Пролунали короткі гудки.
Вадим теж поклав слухавку. Гарний настрій, з яким він прийшов із роботи, зник. Зате миттєво спливли найнеприємніші спогади.
Постоявши якийсь час у роздумі, він дістав мобільник і набрав дружині:
– Привіт! – відповіла Олена.
– Привіт! Тобі дзвонили.
– Куди? – здивувалася дружина. – Хто?
– На домашній номер. Чоловік.
– А хто він?
– Я в тебе хотів спитати. Він нагрубив мені і посміявся з того, що я твій чоловік.
– Не зрозуміла…
– Я теж. У тебе є хтось?
Тиша на тій стороні слухавки напружила Вадима. Надто довго мовчала дружина.
– Вадим, ти десь загульбанив трохи? – нарешті запитала Олена.
– Краще б я загульбанив, – відповів він і вимкнувся.
До приходу дружини Вадим не знаходив собі місця. Події десятирічної давнини, про які, здавалося, він забув геть-чисто, постали перед очима так детально, наче все було вчора.
Вони тоді мало не розлучилися, у дружини стався роман на стороні. Вона хотіла піти, але Вадим зробив усе, щоб зберегти сім’ю: у дитинстві він дав собі слово, що його син не зростатиме без батька.
Їхні стосунки з Оленою тоді зовсім змінилися. Вадим зрозумів почуття дружини. Визнав, що перестав її помічати і вирішив, що ця жінка поряд – даність, і так завжди буде. Вони нарешті проговорили всі свої образи та претензії, навчилися бачити та чути один одного.
Навіть у відпустку поїхали туди, де відпочивали разом до весілля. Примирення переросло на другий медовий місяць.
Все налагодилось. Потім народилася молодша Вірочка.
І ось. Дзвінок.
Вадим навіть уявити не міг, скільки темряви може піднятися з дна душі. Похмуріше хмари, він подумки промовляв усе, що хотів сказати дружині. А коли у дверному замку повернувся ключ, усередині Вадима наче все застигло.
Олена мовчки поставила сумку і пішла у ванну. Спека стояла нестерпна.
Поки дружина приймала душ, Вадим розігрів їй вечерю, заварив чай, а сам пішов у зал. Чув, як Олена пройшла на кухню, як туди ж зайшла дочка.
“Ну і що в таких випадках роблять?” – подумав Вадим.
Дивився у телевізор, доки дочка не пішла до себе. Потім подався на кухню. Олена дивилася на нього спокійно, очей не відводила.
«Викриття чекає», – промайнуло в голові чоловіка.
– Ну? – Витяг із себе звук Вадим.
– Що «НУ»? – роздратовано відповіла дружина.
– Я чекаю пояснень, – присівши на стілець, сказав він.
Олена застигла. Повільно, чітко поділяючи слова, відповіла:
– Мені нема чого тобі сказати, Вадиме. Я не знаю хто дзвонив. Усіх чоловіків, яким дозволено мені дзвонити, ти знаєш.
– Ну-ну, – похмуро промимрив чоловік, і пішов.
Несподіваний шум, брязкіт посуду і якісь дивні звуки переконали його схопитися і повернутися на кухню.
Кухня, куди вони влетіли разом із донькою, була заляпана їжею, яка щойно лежала на тарілці, а тарілка розлетілася на дрібні шматочки.
Олена плакала. Вона сиділа, розклавшина столі руки і впустивши на них голову.
Вадим кинувся до неї.
Він підняв дружину і відвів дружину у ванну. Там, увімкнувши воду, підвів під душ. А коли вона трохи заспокоїлася, загорнув її у рушник і відніс до спальні.
Олена принишкла, але незрозуміло було, спить чи ні. Коли Вадим почув тихе сопіння, сів на підлогу одразу біля ліжка. Так до ранку й просидів.
Не пам’ятав, спав чи ні. Підвівся, коли Олена прокинулася.
На кухні Вадима зустріла донька:
– Як мама? – Пошепки запитала вона.
Вадим мовчки знизав плечима.
– Тату, що сталося?
– Сам поки що не знаю, але, здається, я її дуже образив.
Незабаром прийшла й Олена. Вона мовчки ввімкнула чайник, на чоловіка навіть не глянула.
Цього дня дружина мала вихідний, і Вадим вирішив залишитися з нею. Він вийшов, подзвонив та відпросився з роботи. Віра пішла до школи, він повернувся на кухню. Олена мила посуд.
Сів дочекався, коли вона закінчить.
– Треба поговорити, – щосили Вадим намагався говорити спокійно.
Дружина обернулася і досить різко сказала:
– Виправдовуватися я не збираюся. Ні в чому.
– Ні, я не про це, – поспішив він заспокоїти дружину. – Вибач, даремно вчора розлютився, не стримався. Але я так тебе люблю.
– Я помітила, – дивлячись кудись повз нього, відповіла Олена.
– Ну пробач, – простягнув він руки до її рук, але дружина відразу прибрала їх під стіл.
Вадим зітхнув.
– Послухай, дзвінок не був випадковим, це зрозуміло. Такі збіги трапляються вкрай рідко.
– Але трапляються, – зупинила його Олена.
– Не зупиняй, будь ласка, – попросив Вадим. – Я намагаюся розібратися. У тебе є хтось хто бажає тобі чогось поганого?
Олена подумала і відповіла:
– Та начебто ні. Хоча чого тільки в торгівлі не буває…
У спальному районі вони мали невеликий продуктовий магазин, який Олена відкрила ще до шлюбу.
– А з покупцями конфлікти останнім часом були?
– Вадиме, та це щодня відбувається, особливо з любителями з самого рання загульбанити. Вони ж на посту вже вранці. Сварки – звичайна справа.
– Зрозуміло. Ходімо до кімнати.
Тут Олена вигукнула:
– Згадала! Позавчора один чоловік поводився погано, просив щоб ми йому продали біленьку. Продавщиця відмовилася продавати, він почав сваритися, я вийшла на галас, намагалася його заспокоїти… Не вийшло – довелося до дільничого дзвонити. Він пішов, але на прощання сказав, що я його ще не раз згадаю.
Вадим, подумавши, взяв мобільник і набрав номер:
– Сергію, привіт! Прохання є з твоєї частини. Тут якийсь негідник дружині дзвонив моїй, наговорив різного, дзвонить додому.
І розповів другу подробиці.
– Він один раз дзвонив?
– Ну, я один раз чув, – Вадим глянув на дружину. – Олена – жодного разу.
– У вас телефон з автовідповідачем?.
– Точно, передзвоню.
Він увімкнув автовідповідач на прослуховування.
Той голос він упізнав одразу: «Олено, це я. Коли знову побачимось? Сумую. Передзвони мені”. І так кілька дзвінків у тому ж дусі.
Олена теж голос упізнала.
Далі все відбувалося швидко. Вадим вийняв касету і помчав. Повернувся години через три, схвильований. Відразу ж підійшов до дружини, міцно обійняв і сказав:
– Все. Знайшли цього негідника. Я йому все докладно «пояснив». Сам не знаю, що на мене найшло вчора. Мир?
Олена подивилася чоловікові в очі, сказала:
– Кохання без довіри не буває.
– Пробач, пробач, пробач, – тільки й зміг сказати він, покриваючи її обличчя поцілунками.
