Ох, і важко довелося Олексію останні півроку, коли нездужала дружина. Ганна нездужала довго та важко, шансів у неї все одно, як сказали спеціалісти – не було. Потрібно було тільки гарний догляд, і він ліг на плечі чоловіка.
– Олексій, дай мені слово, що коли мене не стане, ти знайдеш собі жінку. Я вірю, вона виявиться чудовою господинею, любитиме тебе, а головне – стане гарною мамою Андрійку! – якось сказала дружина.
– Що ти, рідна, тобі незабаром стане краще! – Олексій сказав це з усією щирістю, на яку був здатний, але в душі розумів, що його кохана Ганнуся має рацію. Ще як права. Незабаром вони з п’ятирічним Андрійком залишилися самі. От би хто знав, як перемогти цю підступну недугу, все б віддав, аби його Ганнуся залишилася з ними. Однак чудес, мабуть, у світі не буває.
Ганна пішла тихо, а ще перед самим відходом взяла з Олексія тверду обіцянку, що Андрійко буде мати маму. Нехай не рідну, але яка виростить його, як власну дитину, і любитиме, як люблять своїх дітей.
– Нажаль це неможливо! – переказував прохання дружини чоловік друзям. – Напевно, я все ж таки однолюб!
– Та облиш ти, – Михайло схвально плескав приятеля по плечу. – Просто мало часу минуло. Ось побачиш, зустрінеш ти ще нове кохання!
Андрійко, на диво, про маму згадував рідко. Мабуть тому, що останні два роки його короткого життя він її практично не бачив. Олексій намагався вберегти сина від виду слабкої матері, відправляючи його до своїх батьків. Мами Ганни не стало задовго до народження Андрійка, тож у дитини була лише одна бабуся.
Через кілька років маленька сім’я звикла, що мами немає поряд. Життя потекло своєю чергою, Андрійко готувався піти до школи, у нього з’явилися нові друзі, захоплення.
Олексій продовжував жити і навіть не налаштовувався на нові відносини.
Але одного разу сім’я почала готуватися до весілля племінника, на яке почесним гостем був запрошений коханий дядько, природно, із сином.
– Сашко, ти не ображайся, але я якось не хочу розважатися, – ухилявся від урочистості вдівець.
– Облиш, посидиш, потанцюєш, поспілкуєшся. А то, те ж мені, придумав живеш у замкнутому колі – дім-робота-дім. Нічого не знаю, заперечення не приймаються!
І справді, відволікся! І доки Андрійко нарізав кола між гостями та запально брав участь у всіх конкурсах, Олексій і побачив її – Марину. З чийого боку була жінка, не знав. Напевно, якась родичка нареченої його племінника. Начебто нічого не звичайного в її зовнішності не було, та й за віком приблизно його, Олексія, років, але чимось його зачепила. Потім зрозумів чим. Дуже вже Марина була схожа на його дружину Ганну.
– Дозвольте запросити вас? – З цих слів і почався їх роман. Відносини розвивалися не дуже стрімко. Потанцювали на весіллі, спілкувалися, згодом обмінялися телефонами.
А потім Олексій зник на цілих два тижні. Просто в нього рука не піднімалася набрати отриманий від Марини номер. Все думав, як продовжити знайомство, що їй сказати, адже в нього син, і вона про це чудово знає, бачила Андрія на весіллі і навіть встигла з ним познайомитися.
Марина зателефонувала сама.
– Мені, напевно, не дочекатися від тебе запрошення кудись сходити, прогулятися, наприклад.
– Уявляєш, ось тільки сам хотів набрати твій номер, – злукавив чоловік, але потім набрався сміливості та рішучості і все ж таки зволив призначити жінці побачення.
– Ти один будеш чи із сином?
– А що? – напружився Олексій.
– Та просто хотіла сказати, що, може, поки відвезеш Андрійка до бабусі, спочатку треба познайомитись ближче самим.
Вони провели чудовий вечір. Гуляли осіннім парком, потім зазирнули в кафе, і Марина першого ж вечора залишилася в нього ночувати.
Прокинувся Олексій у чудовому настрої. Напевно, вперше за ці роки після відходу Ганнусі він був щасливий. Схопився, і поки кохана спала, приготував їй сніданок.
Потім вони зустрічалися ще й ще. Він знав про цю жінку все – була одружена, розлучилася, дітей немає. Власна квартира, гарна робота, всім у житті задоволена і нічого міняти не збирається.
Вони зустрічалися кілька місяців, перш ніж Олексій насмілився представити Марину матері й сину, як свою наречену.
Напрочуд, вечір пройшов чудово. Марина виявилася прекрасною господинею, а приготований нею пиріг з вишнею був вищий за всякі похвали. З Андрійком вона теж швидко порозумілася, а хлопчик ні на крок не відходив від жінки. Показав їй усі свої машинки, суворо по секрету повідомив, що йому дуже подобається дівчинка Вірочка із сусіднього під’їзду.
Марина весело сміялася, мама Олексія, викликавши сина на кухню, прошепотіла, що дівчина їй дуже сподобалася.
– Одружися, синку, дивись, як Андрійко з нею щасливий!
І Олексій наважився. Пропозиція руки була розіграна ним як по нотах. Ресторан, величезний букет квітів та замовлене ігристе, в один із келихів якого на прохання Олексія офіціант поклав обручку.
– Ти згодна стати моєю дружиною?
І тут Марина задумалася, а потім сказала:
– Згодна, але з однією умовою … Олексій був готовий на той момент згорнути гори, тому, не замислюючись, відповів:
– Кажи, все виконаю. Треба – місяць з неба дістану!
– Місяць не треба, – серйозно сказала Марина. – А умова моя така: ми одружуємося, але Андрійко живе з бабусею. Розумієш, я не готова стати матір’ю чужої дитини.
Після цих слів вся радість ніби схлинула з чоловіка:
– Але чому? Начебто ви з ним чудово спілкуєтеся?
– Він ніколи мене не визнає як свою маму. До того ж, ми з тобою народимо своїх дітей!
– А Андрійко не свій чи що? – образився Олексій.
– Ну, не мій точно! – засміялася Марина.
– Знаєш що, весілля не буде! – Раптом рішуче вимовив Олексій, а потім круто розвернувся і попрямував до виходу з ресторану.
