– Ви щось хотіли? – запитала, посміхнувшись, Оксана, коли вийшла з магазину з важкими сумками продуктів у руках.
До неї підійшов її новий начальник Олег…
– Хотів запропонувати свою допомогу. Можна, я підвезу вас додому? – запитав чоловік.
Оксана запротестувала, але Олег все ж таки вмовив її.
…Призначення на нову посаду Олег прийняв із великою радістю. Ще б пак! Бути керівником великого юридичного відділу – гідна винагорода за працю.
Коли директор почав знайомити Олега з підлеглими, він невдоволено скривився: одні жінки, які чомусь з іронією дивляться на нового шефа.
Але через кілька днів він зрозумів, що жінки сприймають його перш за все, як чоловіка, а дехто ще й претендує на нього, як на приз…
Олега дістали любовними записками, запрошеннями на каву, та й дещо відвертішими пропозиціями.
Тільки одна жінка залишалася до нього абсолютно байдужою – Оксана Сергіївна, чи просто Оксана, як подумки називав її Олег.
Вона належала до тих жінок, яких називали вічними загадками…
Ось її Олег і хотів запросити в кафе, і викликати на відверту розмову, але його нерішучість та страх ставали на заваді цим бажанням.
Чоловік не розумів, чому його так приваблює ця скромна жінка.
Нарешті щаслива нагода подарувала йому можливість ближче познайомитися з Оксаною: учора, сідаючи в кермо, Олег помітив, як вона вийшла з розташованого біля їхнього офісу супермаркету з купою пакетів, і запропонував їй свою допомогу.
А через місяць після цього випадку він зрозумів, що в його життя увійшла найпрекрасніша жінка на світі!
Оксана мала м’який характер, вона захоплювалася книгами, цікавилася, як і Олег, живописом.
Була вона така скромна, але йому здавалася чарівною.
Вони почали часто зустрічатися поза роботою, але вона чомусь завжди поспішала додому і ніколи не запрошувала Олега до себе…
Незабаром про їхній службовий роман заговорили всі. Олег поставився до цього спокійно, а ось Оксана…
Вона закрилася в собі, вдавала, що не помічає його, винно опускала очі під час зустрічі.
Олег не міг зрозуміти, що трапилося, доки не зустрів у кафе свою співробітницю Ніну…
…Олег зайшов у кафе пообідати. Щойно він замовив собі борщ і гречку з курячою котлетою, як раптом помітив Ніну.
Дівчина мала грайливий настрій, тому підійшовши до Олега, весело запитала:
– Можна присісти?
Олег не зміг приховати свого роздратування, і Ніна це зауважила:
– Ой, які ми вразливі… – простягла вона. – Звісно, я не така досвідчена, як Оксана, не вмію начальників причаровувати… Але й дітей від першого зустрічного не народжую!
– Яких ще дітей?! – ахнув Олег. – Про що ти таке говориш?
Чоловік не розумів, що це таке відбувається.
– А ти не знав? Бідолашний, не знав, що твоя наречена з дитиною?! Вона має доньку, яку вона від тебе приховує. Тому можеш уже зараз починати шукати собі іншу, – сказала йому Ніна й пішла.
…Олег довго думав, чому Оксана не сказала йому про дочку, але не міг цього пояснити.
Нарешті, він рішуче підвівся з-за столу, а через пів години вже дзвонив у двері коханої, закривши вічко дверей букетом білих троянд…
Через хвилину двері відкрилися й на порозі з’явилося яснооке янголятко.
– Вам кого? – дзвінко запитала дівчинка.
– Оксану…
– Мамо, до тебе дядько якийсь прийшов! – гукнула мала в глибину квартири.
Оксана, побачивши Олега, оторопіла. Але він миттєво розрядив ситуацію:
– Бачу, що ти – багата наречена, Оксано! – сказав він тепло і весело. – Таким посагом, як ця красуня, можуть похвалитися не всі. Не вмію я говорити красивих слів, тому скажу просто: я буду дуже щасливий, якщо ці дві чарівні панянки увійдуть в моє самотнє життя і назавжди залишаться зі мною. Ну то як, ви згодні?!
– Так… – тихо відповіла почервоніла Оксана і кинулася в обійми чоловіка, який зміг її полюбити, попри все.
А поряд з ними стояло світловолосе янголятко, поки ще не розуміючи, що відбувається…
