– Ой, ні, дякую! Маріє Михайлівно, ми до вас на ювілей не зможемо прийти, – затараторила в трубку Діана.
– Чому це? – За голосом жінки стало зрозуміло, що вона зовсім не рада такій відповіді.
– У нас зараз дуже туго з грошима, – поспішила виправдатися невістка. – Вчора останні за дитячий садок віддали.
У відповідь Марія Михайлівна тяжко зітхнула. Фінансові проблеми сина та невістки її найменше хвилювали.
– Приходьте без подарунка. Що тут поробиш?! – намагаючись приховати своє незадоволено, відповіла свекруха.
– Незручно, – збентежилася Діана, якій не тільки з цієї причини не хотілося йти на ювілей.
У неї практично з усіма членами сім’ї чоловіка не складалися стосунки. Брат і сестра Олега ставилися дуже упереджено до невістки.
Вони не соромилися висміювати її при сторонніх, жартуючи з того, як вона одягається і який макіяж наносить.
Так само брат і сестра ставилися і до Олега. Щоразу зустрічаючись з ним, вони не могли втриматися від шпильки.
Саме з цими людьми більше Діана не хотіла зустрічатися, тому була навіть рада тому, що вони з чоловіком не йдуть.
Однак свекруха продовжувала наполягати на тому, щоб родичі теж з’явилися на її ювілеї.
– Гаразд, сама поговорю із сином, – процідила Марія Михайлівна і, не попрощавшись, скинула дзвінок.
Увечері Олег прийшов додому з пригніченим виглядом. Діана відразу зрозуміла, що свекруха дзвонила йому і переконала погодитись.
– Мама сказала, що можна і без подарунка, – чоловік задумливо почухав потилицю.
– Нас же твоя рідня засміє, – скривилася Діана, уявивши, як вони знову стануть загальним посміховиськом.
Однак жінка і не здогадувалася, що у свекрухи на них чекає зовсім інший прийом, ніж вона думала.
Олег був у сім’ї молодшою дитиною. На відміну від старшого брата та сестри, які мали вищу освіту і дуже цим хизувалися, хлопець отримав середньо-спеціальну за спеціальністю “сестринська справа”.
Цей факт завжди був основним для початку жартів над своїм молодшим братом.
“Медсестричка” – відкрито називали його родичі, які бажали посміятися над Олегом.
– Може, таки не підемо на ювілей? – з надією Діана подивилася на чоловіка. – Зовсім не хочеться псувати собі настрій.
– Мама дуже сильно просила. Самі сходимо, а дітей не будемо брати, – заявив чоловік, натякаючи на те, що як би дружина не хотіла, відвідати ювілей все одно доведеться.
У суботу о другій годині дня подружжя вирушило до батьківського будинку. Приїхали вони з порожніми руками.
Двері, на їхнє нещастя, відчинила зовиця. Усміхаючись у всі свої тридцять два зуби, вона голосно цокнула язиком.
– Прийшли таки, жебраки! – Вигукнула голосно Олеся, бажаючи привернути до себе увагу гостей.
Діана та Олег з гіркотою зрозуміли, що Марія Михайлівна встигла розповісти дочці про те, що дозволила їм прийти без подарунка.
Вирішивши не реагувати на слова Олесі, подружжя мовчки роздяглося і попрямувало до зали.
Однак вигук зовиці переконав їх зупинитися. Вона поманила чоловіка та дружину пальцем.
– Якщо ви прийшли без подарунка, то місця за столом для вас немає, – з важливим виглядом прошепотіла Олеся.
– Чому це? – натягнуто посміхнувся Олег, вирішивши, що сестра знову його розігрує.
– Тому що всі вручатимуть мамі подарунки за столом, а що подаруєте ви? Якщо у вас нічого немає, то доведеться сидіти на кухні! – повчальним тоном промовила золовка.
Діана була готова провалитися від сорому крізь землю. Щойно Олеся їх знову образила, і в чомусь вона мала рацію.
– Де мама? – Олег густо почервонів і спробував пройти у вітальню, проте казна-звідки вистрибнув старший брат Захар і з невдоволеним поглядом перегородив йому шлях.
– Нема чого йти у вітальню і соромити нашу маму! – злісно сказав чоловік.
Олег спробував відсторонити брата убік, але той виявився набагато важчим, ніж він думав.
– Мамо, можна тебе на хвилинку! – продовжуючи не пускати чоловіка у вітальню, голосно вигукнув Захар.
Марія Михайлівна похапцем вискочила в коридор і застала сварку між двома синами.
– Що ви робите? – тихо процідила крізь зуби жінка. – У якому світлі ви хочете виставити нас?
– Він хоче пройти у вітальню, – прошепотів Захар. – Без подарунка йому там робити нема чого!
– Чому? – оторопіла Марія Михайлівна. – Нехай проходять! Місця там усім вистачить.
Старший син поспішив пояснити матері свою позицію, вислухавши яку вона відразу передумала.
– Олег і Діана, ступайте поки що на кухню. Парочку годин посидіть одні. Там дещо навіть залишилося зі страв, можете поїсти, – заметушилась Марія Михайлівна.
– Мамо, ти серйозно? Покликала нас, щоб присоромити? – не витримав Олег, у якого нарешті урвався терпець.
– Синку, всього кілька годин. Як розійдуться основні гості, так сядете разом із нами, – запевнила сина мати. – Трохи зачекайте.
– Ну вже ні! – вигукнув розлючений чоловік. – Я більше не дозволю поводитися з собою таким чином! Ми одразу тобі сказали, що немає подарунка, але ти запевнила мене, що в цьому немає нічого страшного! А що ми тепер бачимо? Тобі соромно посадити нас разом із усіма за один стіл!
– Синку, тихо ти! – Марія Михайлівна підскочила до сина і затулила йому рукою рота.
Олегу ледве вдалося прибрати її руку. Грізно зиркнувши на матір, він сказав:
– Ноги моєї тут більше не буде! Діано, ми йдемо!
Подружжя, незважаючи на вмовляння Марії Михайлівни, майже бігцем залишило квартиру.
