– Я, я,… а він… двох жінок у ту квартиру минулого місяця водив. Мамо, – плакала в голос Тетяна.
– Доню, а ти з ним розмовляла? – мати сама готова була розплакатися разом із дочкою.
– Як він міг, мамо? Я все для нього. У-у-у.
– Ну добре добре. Навіщо так переживати? Не любить, розлучіться. Життя знову почнеш. Чекай, а з чого ти вирішила, що в Олега з цими жінками щось було?
– Та почула я розмову чоловіка по телефону і простежила, як би не було погано все це, і потім стежила. Навіщо? От не знала б і жила спокійно… – донька плакала, а мати розуміла, що зараз ця хвиля розчарування накриє її.
– А знаєш що? Ходімо завтра разом до вас додому. Я хочу бути при цій розмові. А сьогодні ночуватимеш у нас.
У чоловіка на околиці міста лишилася квартира від бабусі. Вкладати в ремонт одразу після весілля молоді вважали справою витратною та вирішили тимчасово здавати житлоплощу. А потім узяли новобудову ближче до центру. А квартиру чоловік так і продовжував здавати – це виявилося гарною підмогою для виплати кредиту.
Таня й сама не зрозуміла, як вся ця історія її затягла немов трясовина. Спочатку все здавалося грою, такою нереальною, немовби це відбувається з іншими. Але усвідомлення накрило її. Тільки тоді Таня зібралася і прийшла до матері. Мама вислухає, зрозуміє.
Згодом додому повернувся батько. Він насупився, коли вислухав дочку, і сказав:
-Олег тобі вірний, не квапся, не треба додумувати те, чого не було. Просто він тебе любить і хоче, щоб ти жила без труднощів, щасливо.
Таня ще більше у сльози.
– Чоловіча солідарність! – вигукнула мати й образилася на свого чоловіка.
Наступного дня Таня буквально переконала себе піднятися на третій поверх та увійшла до своєї квартири.
Олег прийшов із роботи раніше і вже весело клопотав над вечерею на кухні. Він радісно муркотів якусь пісеньку собі під ніс.
Тані чомусь стало неприємно все це.
– Таню, привіт, – чоловік хотів торкнутися її губ, але вона так спритно ухилилася, що йому нічого не залишалося, як поцілувати дружину в щоку.
– Втомилася? А в мене все готове. Салат твій улюблений та рагу.
Таня скинула чоботи і, не знімаючи пальта, зайшла на кухню. Пахло чудово. Чоловік поводився як ні в чому не бувало. Таню це починало ображати. Жалість до себе пройшла. Тепер їй хотілося одного – повідомити чоловіка, що вона все знає.
– Я простежила за тобою позавчора і тиждень тому стежила, і місяць тому.
Олег поставив на стіл склянку і обернувся до дружини.
– Навіщо ти так зі мною? – спитала вона.
– Я нічого не розумію, – здивовано промовив він.
– Чим я тебе не влаштовую? Навіщо було починати весь цей театр і все приховувати?
– Вибач! – Олег підійшов до жінки впритул і спробував узяти її за плечі. – Ти маєш рацію, треба було тобі розповісти. Але я вирішив, що так буде краще. Я не хочу, щоб твоє життя кардинально змінилося. Адже це важко.
Тепер нічого не розуміла Таня.
– У тебе інша жінка, точніше інші, ти обманюєш мене! – вигукувала вона, не даючи йому торкнутися себе. – Важко? Що важко?
– Що? Які жінки? Таня, ти про що?
– Ти водиш у бабусину квартиру, яку нібито здаєш, жінок, Олег, і я це бачила!
Олег швидко пішов по кухні, потім кинув фартух і вимкнув плиту.
– Взуйся, – холодно сказав він і почав збиратися сам.
Їхали мовчки. Таня не розуміла куди і навіщо вони їдуть. Одного разу їй здалося, що він везе її до батьків. Але ялинки праворуч змінювалися на шосе, і вони швидко опинилися за містом.
Олег відчинив пасажирські двері і подав дружині руку:
– Ходімо, я покажу. Олена сьогодні там. Завтра буде Марина. Я хочу, щоб ти побачила все сама і познайомилася з ними.
В коридорі висів білий халат, коротенький.
Таня знову відчула, що вязне. Мов її втягували в якусь неприємну яму. У квартирі стояв запах поліклініки.
– Мамо, привіт, це я. Олена, привіт.
У кімнаті було ясно. Таня нерішуче пройшла з коридору на світло.
Світлана Ігорівна, свекруха Тані, лежала в ліжку, вкрита ковдрою, втомлено, помітно здала. Олена встала зі стільця, на якому сиділа біля її ліжка і, мабуть, годувала її, і привіталася.
– Я сам, Олено, можна? – Олег сів на стілець і зачерпнув ложку гречаної каші. – Як ти, мамо? Таня сьогодні звільнилася рано, я приїхав із нею.
– Таня! – Світлана Ігорівна підняла слабку руку до молодої жінки та спробувала посміхнутися.
Тані стало не по собі, вона почервоніла, але підійшла до свекрухи. Вимовити щось невістка була не в силах. Емоції переповнювали. Усі півгодини, поки вони з Олегом були у його матері, Таня мовчала.
Вже в автомобілі Таня розплакалася.
– Ну ти чого?! Я так і знав, що ти хвилюватимешся, твій тато мав рацію, тобі це буде надто важко.
– Батько? То він знав?
– Знав. Він допомагає мені.
– Вибач! Олег, вибач, я не знаю, що на мене найшло. Яка ж я… навіщо я стежила, – Таня плакала. – Я дуже винна перед тобою й перед твоєю мамою. Давай поговоримо вдома.
– Так звичайно. Зараз я розумію, що був неправий, приховувати не треба було.
– Навіщо ти найняв доглядальницю? Я можу доглядати твою маму. Ти мені сказав, що з нею все гаразд, коли вона потрапила в палату.
– Ось, я так і думав, що ти це запропонуєш, тому й не хотів хвилювати. Після того, як її виписали, я вирішив, що тут мені простіше доглядати за нею, доглядальницю найняти теж простіше, в село не наїздишся. А відвідувати зараз маму можна скільки завгодно, і коли захочемо, у цьому нас ніхто не обмежує. Тут близько лікарня, а там вона безпорадна вдома. Я дуже добре пам’ятаю, як мати доглядала бабусю. Я дуже добре пам’ятаю все, що тоді переживала вона, те навантаження… я в змозі сплатити за турботу про свою рідну людину і при цьому звільнити тобі й собі руки.
Таня витерла сльози і подивилась у вікно. Темні смужки траси змінювалися. На душі все одно було важко і погано. Погано від своїх ревнощів і надуманості. А чоловік у неї добрий, просто чудовий. Найкращий!
