– Оксано, – почула через відчинене вікно Оксана знайомий голос листоноші Ніни, – танцюй, лист тобі прийшов!
Швидко витерши руки об кухонний рушник, вона вибігла у двір і, взявши конверт, обернулася, щоб піти.
– Що й читати одразу не будеш? – Не поспішала йти зацікавлена Ніна.
– Ні, у мене заправка для борщу на плиті залишилася. Бувай, Ніна!
Оксана зайшла на кухню і, присівши біля столу, відкрила конверт.
– Оксано! Мене не чекай. Додому не повернусь. Зустрів свою долю. Дітям поясню сам. Пробач. Віктор, – йшлося у листі.
Тремтячими руками вона зім’яла і відкинула вбік злощасний аркуш паперу, і опустивши голову на складені на столі руки, розплакалася.
Катя, що прийшла зі школи, застала маму в такому стані.
– Мама! Мамо, що сталося? Щось із татом? – запитала вона.
– А нема в тебе більше тата, – злісно відповіла заплакана Оксана і кивнула на зім’ятий аркуш паперу, – залишив він нас, доню! – І знову розплакалася.
Катя підняла та розправила листок. Їй дуже не хотілося знати його зміст, але сказавши собі, що вона вже доросла, прочитала текст.
– Не вірю! Не вірю і все, ніколи не повірю, що тато нас зрадив! – уперто подивилася на матір карими батьківськими очима Катя.
– Але … –
– Ніяких “але!” Ти зараз заспокоїшся. Потім приведеш себе до ладу і поїдеш до тата. Навіть якщо це правда, ти все одно маєш боротися за свого чоловіка і свою сім’ю! А за мене не хвилюйся, впораюся. Не маленька.
Звідки у моєї шіснадцятирічної дочки, по суті дитини, така впевненість і сила переконання, думала Оксана, збираючись у дорогу. Адже дочка має рацію, що це я так розкисла? Ось поїду і на місці розберуся в чомусь справа, різко закривши блискавку дорожньої сумки, вирішила вона.
Затишно розмістившись на нижній полиці поки що порожнього купе, Оксана прикрила очі і поринула у спогади майже двадцятирічної давності.
Вони познайомились на танцях. Оксана, майже ніколи не ходила до клубу, відмовляючись утомою та вечірніми заняттями в технікумі. Але, Валя, її сусідка по кімнаті в гуртожитку, цього разу була невблаганна.
– Так! Набридли твої відмовки! Досить киснути, тим більше, що сьогодні восьме березня!
Оксана знехотя погодилася і, одягнувши нещодавно куплену гарну сукню, пішла з Валею та іншими дівчатами до клубу.
Незручність і розгубленість, відчувала дівчина. Оксані стало не цікаво, і вона вирішила піти додому.
Біля гардеробу нікого не було, і діставши номерок, Оксана простягла його немолодій жінці.
– Що так рано йдеш, не сподобалося? – Запитала та у дівчини.
– Ні, не сподобалося, піду краще додому.
– І мені не сподобалося! – Почула вона голос хлопця, що підійшов, який, посміхаючись, простягав свій жетон.
– Дивно. Інших звідси не виженеш, коли танці закінчуються, а цим не подобається, – продовжувала бурчати гардеробниця, але вони вже нічого не чули, бо поспішали до виходу.
– Віктор, – простяг руку хлопець, коли вони вийшли на вулицю.
– А я Оксана, – представилася вона, – часто сюди ходиш?
– Ти що! Сьогодні вперше прийшов, і мені пощастило, бо одразу побачив тебе. Тільки наважився підійти, побачив, що ти йдеш. От і вирішив наздогнати свою долю. Вибач, що так прямо говорю, але вже як є.
Вона розвернулася, щоби піти, але..
– Оксано, – Віктор взяв її за руку, – я кажу правду! Так у мого діда було й батько. З першого погляду зрозуміли, що перед ними саме та, єдина.
Вони одружилися через два місяці і за всі роки, що прожили разом, у Оксани ніколи навіть не було сумніву в своєму Віті. І раптом такий лист. Недарма вона не хотіла, щоб він їхав на ці заробітки, але до приходу сина з служби залишалося лише півроку.
Справа в тому, що їхній син, який дружив зі своєю дівчиною багато років, перед самою службою, заявив їм, що хоче одружитися. Ледве відмовили, посилаючись на те, що на весілля немає грошей, а без весілля якось не по-людськи вийде. Коротше, син погодився, а ось із грошима була проблема.
Сусід, що приїхав з Польщі, порадив поїхати туди Віктору, мовляв, з його золотими руками, він там купу грошей заробить. І на весілля вистачить, і на життя залишиться. Віктор, як хлопчик, захопився цією ідеєю і незабаром поїхав.
На роботу його прийняли, домовилися, що оплата буде раз на два місяці.
***
У місто, де працював Віктор, приїхала майже надвечір. Розпитала у робітників, що повертаються зі зміни, де його можна знайти, і вирушила за вказаною адресою до гуртожитку. Постукала в двері його кімнати і застигла в очікуванні.
– Ти хто?
Оксана здригнулася, коли почула незнайомий жіночий голос, що пролунав за її спиною і обернулася. Перед Оксаною стояла невисока, жінка з скуйовдженим волоссям.
– Я? А вам, власне, яке діло?
– А таке! Чоловік мій тут живе!
– Зіно, ти що таке кажеш, – сказав чоловік, що підійшов до них, – який такий чоловік?! Ти Віктора з Олегом не обмовляй. Вони чоловіки порядні…
– Оксано? Ти коли приїхала і як мене знайшла? – перервав їх Віктор, що підбіг до них.
– Ось… я цій жінці і говорю… Чого вона сюди приїхала – почала Зіна.
– Ану, пішла геть звідси! Ти як до моєї дружини говориш! Тобі ж сказали, щоб ноги твоєї тут не було! – вигукував услід переляканої Зіни Віктор.
А Оксана з подивом зрозуміла, що вперше бачить чоловіка в такій злості, по відношенню до жінки. Ні, подумала вона, не міг мій Вітя зв’язатися з такою ……, надто добре я його знаю.
Олег, що прийшов з роботи, побачивши, що до сусіда по кімнаті приїхала дружина, пішов ночувати до хлопців, а Віктор розповів дружині про те, що з ним трапилося насправді.
Вони отримали зарплату пізно ввечері, тому надіслати гроші додому Віктор вирішив завтра вранці, тим більше, що бригаді дали вихідний. Прийшли до гуртожитку, а їх майже з порога запросили до сусідньої кімнати, де відзначали день народження.
Вони з Олегом зайшли до себе, щоб переодягтися, і Віктор, який трохи затримався в кімнаті, вирішив сховати свою зарплату під матрац. Коли трохи «посиділи» і почали обговорювати робочі моменти, Василь з їхньої бригади попросив у Віктора ключ, щоб усамітнитися з подругою Зіною, що прийшла до нього.
Відмовити було незручно, тим більше, що Олег теж погодився, і він, хоч і був проти, поступився.
Прокинувшись вранці, Віктор засунув руку під матрац. Грошей не було. Все ще не вірячи, він скинув його на підлогу. Порожньо! І обхопивши голову руками, Віктор заплакав від розпачу. Олег, що схопився і ще не відійшов від сну, ніяк не міг зрозуміти, в чому справа, а коли зрозумів, швидко одягнувся, і вони побігли до Василя.
Той виправдовувався і божився, що нічого не брав і не бачив, правда, зізнався, виходив із кімнати за малою потребою. Тоді вони пішли до Зіни, але і вона нічого не чула про гроші.
Зневірившись знайти гроші, Віктор попросив Олега та Василя нікому нічого не розповідати, а сам вирушив на пошту і відправив дружині цього листа. З того часу минув тиждень.
– Як ти міг так зі мною вчинити через якісь гроші? – вигукувала Оксана.
– Оксано, я так переживав, що пвідвів усю сім’ю! Що не виправдав твоєї довіри. Мені так було соромно!
– Так соромно, що ти вирішив від нас відмовитися? Де той впевнений у собі хлопець, який назвав мене своєю долею? Де мій чоловік, за яким я завжди була, як за кам’яною стіною? Де?
– Вибач мене…
Вранці, провівши чоловіка на роботу, Оксана вирішила розшукати цю Зіну і пішла до пoлiцiї. Зіну швидуо знайшли. Після розмови, виявилося, що гроші таки взяла Зіна, та приховала до найкращих часів. Віктору повернули знайдені у Зіни гроші. Самій Зіні дали двадцять чотири години, щоб покинути територію країни.
Вони поверталися додому, бо Оксана більше не хотіла залишати там свого чоловіка. Сидячи в купе, вони раділи один одному, насолоджуючись своєю любов’ю та щастям, весіллю сина та такій розумній донечці.
– Знаєш, Оксано, я постійно засуджував безвідповідальних та недбайливих чоловіків, які не в змозі подбати про свої сім’ї, зраджують дружин та дітей, і тікають від відповідальності.
Завжди і всім казав, що я не такий і майже уявив себе богом, але життєвий бумеранг, повернувся до мене, щоб я не вважав себе переможцем, який виліз на Олімп, і опустив на грішну землю!
