Оксана повільно йшла по сільській вулиці, що прокидалася після нічного дощу.
Все зеленіло, співали пташки, природа прокидалася від сну під яскраві і теплі сонячні промінчики.
Жінка була щаслива, що нарешті змогла придбати будинок у селі, як і мріяла.
Оксана була жінка жвава, хоча вже й на пенсії. Її ранок починався з роботи на городі, а під вечір вона любила гуляти в лісі.
Оксана вивчала кожен кущик їхнього невеличкого лісу, адже скоро підуть і грибочки, і ягідки, які вона збере, замаринує, зробить варення…
Якось жінка йшла назад додому задумлива, як раптом зустрілася з місцевим чоловіком, який стояв біля дерева так ніби чекав на неї.
Оксана усміхнулася і сказала:
-Доброго вечора, Василь Степанович. А що це ви тут стоїте, не рухаєтеся? Щось сталося?
-Та знаєте, сусідко, ви ще зовсім новенька в наших краях, переживав я за вас, а раптом заблукаєте, – нерішуче сказав чоловік і посміхнувся, провівши рукою по своїх вусах.
-Зрозуміло. А я вже подумала всяке… – засміялася жінка. – Я наскільки пам’ятаю, ви через паркан зі мною живете?
-Так, так, все вірно, через паркан, – заметушився чоловік. – Вас же ж, здається, Оксана звуть?
-Все вірно, – засміялася жінка і почервоніла.
-От і чудово! А мене звуть Василь.
-Так я ж знаю, Василь Степанович! – розсміялася Оксана і чоловік ще більше заметушився, пригладжуючи вуса.
Оксана відійшла трохи від Василя і сказала:
-От би по гриби і ягоди сходити… І хто б мені склав компанію, навіть не знаю.
-Я завжди готовий! – раптом пожвавішав Василь. – Якщо що, звертайтеся! – Якщо чесно, то я давно вже вас запримітив… Дуже вже ви видна жінка, тільки ось соромився підійти і заговорити… Адже ви самі знаєте, що плітки розійдуться по всьому селі, і навіть не подивляться, що ми з вами вже на пенсії.
Вони посміхнулися один одному. Василь запропонував провести Оксану додому і подав руку пані.
Жінка трохи зніяковіла, але взяла під руку свого співрозмовника.
Так усю дорогу до хати вони й розмовляли. Аж надто зацікавилися один одним.
Василь вже колись був одружений, потім розлучився. Діток Бог так і не дав…
Оксана теж була одружена, потім розлучилася. А дітей вона мати не могла…
Отак співпало в них.
Розійшовшись по своїх хатах, Оксана почала поратися по-хазяйству.
Потім прибирала в будинку, перебирала якісь старі речі, а через паркан за нею спостерігав Василь, як молодий хлопець за своєю дівчиною.
Оксана спочатку його не помічала, а потім, коли побачила Василя, посміхнулася йому, і одразу ж закрила вікно шторкою.
Він ніяково помахав їй рукою і пішов у свою хату.
Так минали дні. Вони гуляли в лісі, збирали гриби і ягоди.
Сміялися, про щось сперечалися, і навіть здавалося, що сварилися, але ні – це так кожен відстоював свою думку.
Василь розповів, що він ветеринар, який працює на місцевій фермі.
Оксана ж працювала вихователькою в дитсадку, а зараз вийшла на пенсію. Ось так, день за днем, вони і зближувалися один з одним.
Але варто було тільки дізнатися місцевим пліткаркам, про те, що Василь і Оксана гуляють майже цілими днями, як новина розлетілася по всьому селу!
Їх уже навіть одружили позаочі. А в принципі, вони й не ховалися ні від кого.
-Нехай пліткують, все одно колись їм це набридне, – сказав Василь.
Якось цілий тиждень ішов дощ, і сусіди майже не виходили зі своїх будинків.
Оксана вирішила зробити генеральне прибирання в будинку, поки така погода і на городі робити нічого.
Вона вимила підлогу, попрала штори. Відкрила шафу і перебрала купу старих речей, щоб потім викинути те що їй вже не знадобиться.
Жінка постійно підходила до вікна, щоб подивитися, чи Василя немає біля паркану. Але його не було…
Нарешті жінка не витримала і вирішила сходити до сусіда в гості. Провідати, глянути, як він там поживає.
Вона напекла запашних пиріжків з грибами, накинула плащ, і пішла з гостинцями до Василя.
Підійшовши до хвіртки, Оксана застигла від здивування – двері в хату були відкриті навстіж!
Вона не розуміла, що відбувається.
Вона швидко зайшла в хату. Нікого не було видно.
-Василь! Васильку, ти де! – схвильовано гукнула жінка.
Раптом з кімнати вийшов, хитаючи Василь. Ніс червоний, очі червоні.
Оксана, як його побачила, так і застигла. Жінка допомогла йому сісти в крісло, закутала в плед.
-І як же ти, дорогенький, примудрився так заслабнути? – нарешті запитала вона.
-Та я тут сидів біля твоєї брами на лавці, – тихо сказав чоловік. – Думав, зайти в гості… А раптом ти б мене не пустили, соромно було б мені тоді за свою поведінку… А дощ був… І от…
-Василю, та що ти вигадуєш? Хіба я б тебе виставила за двері? Ні, звісно, навпаки, чай з пиріжками попили б. Мені тільки в радість, якби ти зайшов до мене в гості, – посміхнулась Оксана.
Оксана дала чоловіку гарячий чай з малиною, поклала його зручніше на диван, і сказала:
-Відпочивай і набирайся сил, а я завтра принесу всі необхідні ліки.
-Спасибі тобі, Оксанко, не знаю, щоб я без тебе робив, – тихо сказав Василь.
-Добре, відпочивай донжуан, – з усмішкою промовила Оксана і вирушила до себе додому.
Прийшовши додому, вона сіла на кухні, налила собі чай, і задумалася.
Стільки років одна, а тут на тобі, чоловік хороший та ще й який чоловік!
Оксані здалося на хвилинку, що Василь у неї закоханий, хоч і сама вона думала, що теж закохана.
З цими думками жінка вимкнула лампу і пішла спати.
Наступного ранку світило сонечко, дощу вже не було.
Жінка прокинулася, поснідала і вирушила до Василя.
Чоловік, побачивши Оксану, дуже зрадів. Сьогодні він почував себе набагато краще, тільки слабкість ще була невеличка.
Оксана пройшла в кімнату, присіла поряд на край крісла і спитала:
-Васильку, ти як себе почуваєш? Ти, мабуть, голодний?
Василь усміхнувся, взяв за руку Оксану і відповів:
-Дякую, вже краще. Їсти тільки хочу… З учорашнього дня не їв.
-О, Господи! – заметушилась Оксана. – Зараз щось придумаємо.
Оксана швидко попрямувала на кухню.
Василь подивився їй у слід і про себе промовив:
-Оце жінка… – і пригладив вуса.
Оксана приготувала запашний борщик з пампушками і часничком, накрила на стіл і пішла по Василя у кімнату.
Вони сіли один навпроти одного. Василь їв із таким задоволенням борщ, що замазав усі вуса і став таким смішним, що це дуже розсмішило Оксану.
Вони пообідали, Оксана пообіцяла, що зайде ввечері і почала збиратися додому.
…Вийшовши з будинку Василя, вона побачила, як сусідки вже сидять і пліткують по повній програмі.
Вони раптом замовкли, коли побачили Оксану. Жінка подивилася на них, усміхнулася, а сама подумала:
-Тепер цей мій чоловік, і нікому я його не віддам!
