– Як справи на роботі? – Оксана питала це в чоловіка щодня.
Можливо, тому що вона сама сиділа у декреті, і їй було справді цікаво, як тече життя за дверима квартири. У неї все однаково, все рутинно.
А чоловік спілкується, так би мовити, із зовнішнім світом. Чимось зайнятий, окрім родини. І якщо вже самій поки не виходить вирватися з цього кола турбот, Оксані хотілося хоча б послухати, чим займається її чоловік.
Зазвичай Іван просто відмахувався. Мовляв, все гаразд. Іноді розповідав якусь цікаву історію, і Оксана завжди весело сміялася.
Але сьогодні Іван трохи зам’явся.
– Уявляєш, бувають же ж такі співпадіння! Не дарма наше місто називають великим селом!
– Ти про що? – запитала дружина, розуміючи, що щось явно сталося.
– Та до нас співробітниця нова прийшла. Я коли її побачив, то оторопів! Катя Марченко, уявляєш?
Оксана відчула, як прискорюється серцебиття. Вона аж побіліла від почутого. Подумки жінка перенеслася на сім років тому, коли тільки-но познайомилася з Іваном.
Чоловік їй одразу сподобався. Веселий, добрий, симпатичний. Але він був зайнятий.
Тому Оксана не стала намагатися з ним зблизитися, вона з великою повагою ставилася до чужих стосунків, боячись зруйнувати чиєсь життя.
З Іваном вони мали спільного друга, тому вони іноді зустрічалися.
Часом Оксана дивилася на нього, поки Іван не бачив, і милувалася.
Думала, як же ж пощастило його дівчині. І сподівалася, що вона колись зможе зустріти такого ж доброго чоловіка.
Але одного разу Іван прийшов у компанію сумним. І, що головне, один без своєї дівчини.
Оксана й сама не помітила, як розговорилася з ним. І з’ясувалося, що вони з дівчиною розлучилися. То була її ініціатива.
І хоч Оксана і співчувала Івану, сама ж подумки потирала руки. Ось він, її шанс!
Але дівчина одразу нічого не зробила, почекала деякий час. Хто знає, раптом вони знову зійдуться, і тоді Івану буде ніяково, а Оксані неприємно.
Але через пару місяців, коли стало зрозуміло, що між Іваном та його дівчиною все скінчено, Оксана покликала чоловіка повечеряти.
З того моменту почалися їхні стосунки. Вони добре спілкувалися до цього, тому не було якоїсь незручності, притирання. Їм одразу було добре один з одним.
Іван більше не згадував про свою колишню, здавалося, він і справді закохався в Оксану. Через два роки вони одружилися. А ще за три роки у них народився син, з яким зараз і сиділа Оксана у декреті.
І тією дівчиною була ця сама Катя! Через яку свого часу так сумував Іван, і замість якої прийшла на заміну Оксана.
Вона й так раніше думала, що Іван почав із нею зустрічатися, щоб забути колишню. Звісно, Оксана сподівалася, що з часом їхні почуття стали справжніми. І так вона думала до сьогодні, допоки в їхньому домі знову не пролунало ім’я колишньої.
– Нічого собі, – тільки й пробурмотіла Оксана. – Ну, і як у неї справи?
Іван знизав плечима, відводячи погляд.
– Та ми нормально і не поговорили. Тільки привіталися, та й годі.
– А вона заміжня?
– Не знаю, – почав дратуватися Іван. – Та мене це не дуже й хвилює. Зустрілися, посміхнулися один одному та й усе. Мені яке до неї діло.
Оксана відганяла від себе ці думки, але їй здавалося, що зараз Іван вмовляє сам себе. Немовби пояснює собі, що йому не повинно бути ніякого діла до цієї Каті.
Ревнощі накрили Оксану. А ще страх. Раптом ця Катя відведе її чоловіка? Раптом між ними знову спалахнуть ті самі почуття? Адже Оксана пам’ятала, як Іван її кохав.
Іван же ж, звісно, лукавив. Йому було цікаво дізнатися, як живе його колишня. Та й зізнатися, він був радий її бачити. У душі щось ворухнулося, коли вони зустрілися.
Ні, Іван дуже любив свою дружину та сина. І він у жодному разі не задумував нічого такого, що могло б засмутити Оксану.
Але він зненацька зрозумів, що чекає наступного робочого дня. Що хоче побачитися з Катею, поговорити із нею. Просто поспілкуватись, нічого більшого. За це не мало ж бути соромно?
Іван бачив, як переживає Оксана. Тож поспішив її заспокоїти, ідучи на роботу.
– Постараюся сьогодні раніше прийти, я, начебто, все доробив. Приготуєш щось смачненьке?
– Звісно, – посміхнулася вона.
– Я тебе люблю.
– І я тебе дуже люблю.
Варто було Івану вийти за двері, як посмішка стерлася з обличчя жінки.
Іван ніколи не говорив перед відходом, що він її любить. І незрозуміло, хороший це знак чи поганий?
Адже багато хто говорить, що чоловіки починають проявляти увагу, коли їх турбує почуття провини.
Оксана постаралася викинути це з голови. Якраз прокинувся синочок, і вона пішла до нього, намагаючись переключити всю свою увагу на дитину.
Іван знову зустрівся зі своєю колишньою на роботі.
– Привіт, чудово виглядаєш, – усміхнулася вона йому.
– Ти теж.
– Пообідаємо разом? Побалакаємо хоч.
– Чому б і ні…
З одного боку, Іван думав, що це неправильно. Треба одразу встановити кордони. А з іншого… Адже нічого поганого він не робить. Колеги часто обідають разом.
На обіді вони затрималися. Говорили про все, ніби й не було цих років розставання. Іван дізнався, що Катя вільна, що так і не зустріла супутника життя.
– Ти знаєш, через кілька років я так шкодувала, що ми розлучилися. Але ти вже був зайнятий.
– Це ти мене покинула.
– Що сказати, я була нерозумною, – засміялася Катя. – Зараз я б тебе не проґавила.
У повітрі витала напруга. Емоції зашкалювали. Іван розумів, що він просто давно не отримував цих емоцій від дружини.
У них кохання, міцне, але якесь рутинне, чи що…
Напевно, так у всіх буває після кількох років шлюбу, після народження дитини, коли йде романтика та флірт, і залишається тільки повага і прихильність.
А, як виявилося, цих емоцій Івану не вистачало. А зараз він їх отримував. І йому подобалося їх отримувати.
Поступово перейшли на робочу тему.
Катя попросила Івана допомогти їй розібратися у програмі, яку використовують у їхній компанії. І він погодився.
Під час роботи не вийшло, тож він затримався після. Написав повідомлення дружині, що прийде пізніше, відчуваючи, що ніби зраджує її.
Але нічого не міг із собою вдіяти, це бажання побути довше з Катею просто виявилося сильнішим за нього.
Цілу годину після роботи вони розбиралися у програмі. Періодично з роботи перемикалися на особисті теми.
Катя була так близько…
Якось Катя повернулася до нього і посміхнулася. Їхні губи були дуже близькі, один незграбний рух, і вони перейдуть межу…
Але Іван встав. Сказав, що йому пора додому, що на нього чекає дружина. Катя тільки кивнула, але у її погляді читалося розчарування.
Додому Іван їхав із важким серцем. Так, він не перейшов межу, він вірний своїй дружині. Але ж вірність полягає не тільки у фізичних діях. Вона полягає у думках, почуттях, бажаннях. А в цьому він не міг бути певним.
Вдома на Івана чекала Оксана. Вона розігріла вечерю, яка вже охолола. Улюблений плов Івана, дружина сьогодні захотіла його порадувати.
Оксана не стала питати, як справи на роботі. Вперше за довгий час. Бо боялася почути відповідь, яка їй не сподобається.
Але Іван бачив в її очах смуток. Смуток, який вона не виказувала, бо розуміла, що щось змінилося.
І тоді Іван раптом усвідомив, що воно того не варте. Ті поверхневі почуття, нав’язані ностальгією, не варті переживань його коханої дружини. Не варті його почуття провини. Не варті навіть примарної можливості, що його щасливий шлюб зруйнується.
Між ним та Оксаною все справжнє. А там… Там просто фантазії…
– Я тут подумав, – несподівано сказав Іван, – пам’ятаєш, Юрко давно кликав мене у свою фірму. Навіть зарплату більшу пропонує. Може, погодитись?
– Ти ж не хотів працювати під керівництвом друга, – здивовано сказала Оксана.
– Не хотів. Але треба розвиватися, а у моїй компанії розвитку ніякого не буде. Та й, може, непогано працювати на нього. Головне, на роботі дотримуватись робочих відносин, тоді все вийде.
– Ти впевнений? – тихо запитала Оксана.
– Впевнений, – усміхнувся Іван. – Я знаю, що хочу зробити все можливе, щоб ми були щасливими.
Оксана так і не спитала, що сталося. Але той факт, що Іван готовий був змінити роботу, аби вона була спокійна, її втішив.
Що б там не було, він любить її і готовий зробити все, щоб зберегти їхній шлюб.
Іван же ж розумів, що може переступити межу. І також розумів, що згодом дуже шкодуватиме. Можливо, ті почуття, що виникли, незабаром і зникнуть.
Але він не хоче йти на роботу і боятися, що все зіпсує.
А ще не хоче, щоб Оксана щоразу шалено хвилювалася, коли він виходить за двері.
Напевно, було б краще, якби Іван і справді нічого не відчував до колишньої. Але вийшло інакше…
Головне, що він зміг зробити правильний вибір, зміг наважитися на зміни заради своєї сім’ї.
Часом, це навіть важливіше за шалене кохання…
