Оксана йшла додому, хоч і не хотілося. Але було потрібно. Там син віч-на-віч зі своєю бабусею.
Вона любила свою маму, але любила її на відстані, на якій вони жили останні п’ятнадцять років. А зараз повинна була попросити у неї допомоги. За той місяць, що мама Оксани жила з ними, життя перекинулося з ніг на голову. Мама хотіла, щоб Оксана та Максим жили за її правилами. Але це було дуже складно.
Життя змінилося відразу. Оксана з чоловіком розлучилася, коли Максиму було два роки. Андрій був успішною людиною. Він не прагнув до створення сім’ї та народження дітей. Але коли Оксана завагітніла, то запропонував одружитися, але відразу попередив, що до дітей не відчуває великої любові, щоб Оксана не ображалася на нього.
Андрій продовжував жити своїм життям і після народження сина. З погляду фінансів він повністю забезпечував Оксану, не обурювався, коли вона не готувала, а замовляла їжу, замовляла клінінг, замість самостійного миття підлоги. Андрій приходив пізно додому, пропадав із друзями у вихідні.
Одного разу він прийшов і так і сказав, що більше не хоче жити з ними. Діти – це не його. Йому потрібна подруга по життю, а не сидяча постійно вдома. Сина він забезпечить, але не більш. Оксана тоді думала, що все, їй із речами на вихід. Тільки Андрій поставився досить серйозно до свого статусу батька. Він залишив Оксані їхню двокімнатну квартиру, платив хороші аліменти на Максима і давав грошей їй, поки вона на роботу не влаштується. Оксана влаштувалась на роботу, де платили не дуже багато, але можна було спокійно забирати Максима з садка, водити на гуртки, які теж оплачував Андрій.
І ось зараз все змінилося. Андрія не стало. Повертався з відрядження і з ним сталася біда. І для Оксани розпочалися складні дні. Її зарплати на колишнє життя не вистачало, тож довелося терміново міняти роботу. А там де більше платять, там і працюють більше. Довелося викликати маму, для допомоги з Максимом та будинком.
Оксана прийшла додому. Мама поралася на кухні. Максим сидів у кімнаті. Робив уроки. Оксана подивилася на сина і зрозуміла, що він вдає, що робить уроки. Коли Максим ховався від бабусі, він вдавав, що робить уроки.
– Привіт. – Оксана зайшла на кухню. – Я до магазину зайшла. – Вона поставила сумку з продуктами на стіл.
Мама почала її розбирати.
-Ти знову купила не те, що я просила. – Жінка тримала в руці сметану 15% жирності, хоч сказала купити не менше 20% жирності.
-Вона по акції і не дуже відрізняється.
-Це для тебе не дуже відрізняється! А нормальна господиня готує на звичайній сметані.
-Добре. Завтра куплю іншу для тебе. Сама цю з’їм. – Оксана дуже втомилася.
-Невже так складно одразу купити те, що я просила? Ти взагалі слухаєш, що я тобі говорю? Максим зовсім не вчиться! Весь день просидів на продовженці, і так і не зробив уроки.
-Мамо, у групі продовженого дня, уроки роблять за бажанням. – У Оксани сил не було сперечатися з мамою. – Максимові не зручно робити уроки в галасі. Тому він їх робить вдома.
-А Хто мені допомагатиме? Я і так весь день не розгинаю спини.
-Мамо, дай Максимові спокій. Йому зараз дуже важко. Якщо ти не забула, то він втратив батька.
-Ага, Батька. Не батько, а одна назва! – Мама Оксани не любила колишнього зятя.
-Але вони спілкувалися і йому важко. Я піду переодягнуся.
Оксана зайшла до кімнати, де Максим робив уроки.
-Ну що знову?
-Мамо, Коли бабуся поїде?
-Максим, вона нам допомагає. Я не впораюся з усіма справами. Ти ж знаєш. Мені треба заробляти.
-Я буду тобі допомагати, слово честі. Прибирати буду. І вчитися добре буду. Тільки нехай вона поїде від нас. Вона заставляє мене одягати шапку, а на вулиці жарко. З мене хлопці сміються. І зі школи я сам ходити можу.
-Максим, ти ж ще дитина. – Оксана дуже переживала за сина.
-Мамо, у нас половина класу самі ходять додому. Світло ж. І маю телефон. А бабуся забороняє мені вдома користуватися. Забирає.
-Сонечко. – Оксана обійняла сина. – Потерпи до літа. Влітку бабуся до себе поїде і все налагодиться.
-Не поїде. – Максим сказав це дуже впевнено.
-Поїде. У неї там город.
-Не поїде. Я чув, як вона з кимось розмовляла і сказала, що тут жити залишиться. Їй тут більше подобається, ніж у селі. Там треба за будинком дивитися, а тут можна весь день дивитися телевізор.
-Ти впевнений? – Аліна не могла повірити, що мама їй бреше, що весь день справами зайнята.
-Точно. Я коли приходжу зі школи, іноді ціла раковина посуду буває і бабуся просить мене її мити.
-І що мені робити? Я ж не можу її вигнати.
Оксана, дістала речі з шафи та пішла у ванну переодягатися. Коли мама переїхала до них, їй віддали Максимову кімнату.
Наступного дня на роботі Оксані стало погано, тому начальник викликав службову машину та відправив її додому.
Оксана піднялася на поверх, тихо відчинила двері. Вона сподівалася, що матері немає вдома, але вона бадьоро балакала телефоном. Судячи з пауз, було схоже, що з кимось із знайомих.
-Ні Марія, не приїду я… Та мені і тут добре! Робити нічого не потрібно, дивлюся телевізор цілий день, а ввечері всі приходять, домашні справи роблять, я за цим слідкую, а то ще на шию сядуть… І будинок, напевно, свій продам. Тут у мене своя кімната.
Оксана не стала далі дослуховувати. Цього було цілком достатньо. Вона тихо вийшла з кімнати і почала голосно імітувати своє повернення. Вона з шумом відчинила двері.
– Мамо, Я вдома.
На кухні мама швидко звернула свою розмову та вийшла до Оксани.
-А Ти чого так рано?
-На роботі погано стало. Шеф додому відправив.
-Ти що це тут влаштувала? А якщо з роботи попруть? – Мама знову почала сварити її і це замість того, щоб пошкодувати. – Хто тебе утримуватиме? Я на свою пенсію?
-Мамо, не починай. Мені й так погано. Я піду в ліжко.
Від утоми Оксана провалилася в сон. Коли вона прокинулася, на годиннику було без п’ятнадцяти шість, мама збиралася за Максимом до школи. На вулиці справді було ясно. Оксана вийшла з кімнати, щоб випити чаю та прокинутися. У цей час у коридорі задзвонив стаціонарний телефон.
-Я візьму це мене. – Мама вигукнула з кімнати.
-Я вже взяла. – Оксана взяла переносну слухавку. – Алло.
-Оксано Степанівно?
-Так. Це я. – Оксана зустрілася поглядом з мамою та зрозуміла, що та дуже незадоволена. Оксана вважала за краще зайти до кімнати, щоб поговорити.
Коли мама повернулася додому з Максимом, той був дуже незадоволений і в шапці.
-Хто тобі телефонував? – Голос мами був допитуючим.
-З банку, кредит пропонували. – Оксана ляпнула перше, що спало на думку.
У вихідні Оксана наважилася поговорити із мамою. Їй дуже не сподобалася розповідь про те, що до неї місяць не могли додзвонитися, бо постійно давали не той номер мобільного телефону. Страховий агент їй все розповів, і про суму страховки, і про всю нерухомість, що була застрахована, і те, що на своїй новій подрузі Андрій не встиг одружитися і Максим єдиний спадкоємець. А Оксана, є одержувачем та розпорядником страхової виплати. Це їй підтвердив нотаріус. Залишалося оформити виплату та вступити Максимові у спадок.
-Мамо, я дізнатися хотіла, ти коли додому поїдеш?
-Ти мене виганяєш?
-Ні, мамо. Я не виганяю тебе з дому, а питаю, коли ти поїдеш додому.
-У сенсі додому? Це що не мій дім? Значить, користувалися моєю добротою і тепер виганяєте? – Жінка була обурена і швидко розуміла, якими словами переконати дочку забути про це.
-Мамо, не влаштовуй сцен. Ти знала, що я покликала тебе на якийсь час, допомогти мені з Максимом. Ми домовлялися до весни. Чи ти збиралася залишитися тут назавжди? Прости але ні. Це квартира насамперед Максима і я не можу обмежувати його права. Андрій залишив її синові, щоб мали хороші умови. І обмежувати сина в його праві на окрему кімнату я не збираюся.
-Ах обмежувати? Значить, моє право на нормальне життя можна обмежувати, а його ні?
-Мамо, ніхто не обмежує твої права. В тебя є дім. Свій дім. А цей будинок наш із Максимом. Ми вдячні тобі за допомогу, але далі ми намагатимемося впоратися самі.
-Невдячні. – На Оксану полився потік обурень та лайки.
Надвечір мама поїхала, не припиняючи звинувачувати дочку в лицемірстві та нікчемності. А Оксана з сином нарешті зітхнули з полегшенням. Їм треба було вчитися жити, покладаючись тільки один на одного.
