– Я зайду до вас увечері, добре мамо? Ненадовго, забрати деякі речі, – запитала донька Оля у мами.
– Оля, ну звичайно заходь, ти одна чи Михайлом, він з тобою теж зайде?, – Ніна запитала і пошкодувала, дочка щось останнім часом не в настрої. Каже, що справи нормально, але голос якийсь не такий, ось і зараз вона ще більше засумувала:
– Ні мамо, я сама зайду, у Михайла сезон почався, осінь, ти ж знаєш. На миття машин черга, мийки ледве встигають. Та ще й Сергій, напарник його, занедужав. Михайло сам на шинмонтажі клієнтам колеса змінює, балансує, робить перебортовку. Втомлюється, кілька разів навіть там і ночував на дивані. Гаразд, мамо, до вечора.
Оля відключилася, а Ніна засмутилася, так і залишилася сидіти із телефоном у руці. Щось у доньки не так. Поки донька з чоловіком у них жили все було гаразд. А тут рік тому вирішили зняти квартиру, Михайло більше став заробляти, та й Ольгу підвищили. Захотіли окремо жити, хоча Ніна та Олексій жодного разу їм нічого поганого не сказали і в їхнє сімейне життя не влазили.
Олексій навіть засмутився – дочка з ними жити не хоче, чи образилася?
Ніна йому пояснбвала: – Та ні, дорогий, просто зараз такі часи. Це раніше ми з твоєю матінкою жили, та ще й брат із сім’єю на вихідні приїжджав. Вдень на городі батькам допомагали, а ввечері всі за стіл, мати картоплі насмажила, пирогів напекла повну каструлю. Смачні такі. Легкі, як пушинка, і з капустою, і з яйцем і цибулею, і солодкі з своїм яблучним повидлом. Відірватися неможливо. Потім мама всім ліжка настелить, подушки пухові, величезні, тонка білизна, підкрохмалена. Ляжеш, тільки на подушку голову поклав, так і одразу заснув. І пироги сняться. Якось пішла я вночі за потребою, а на холодній веранді порається хтось. Я зі сну навіть захвилювалася трохи, та раптом через фіранку брат твій Вітя виходить. А в руках пиріжки мамині – вона на холод, на ніч каструльку з пиріжками виставила. Вранці встали, мама кашу наварила, хотіла до чаю пиріжків підігріти, а в каструльці на дні тільки! До речі, дід Василь, батько твій, теж погляд тоді опустив. Здається мені, не один Вітя вночі пиріжки тягав.
– Та й я теж тягав, – засміявся Олексій.
Ніна навіть альбом із фото принесла: – Подивилися, які вони молоді були, а Оля маленька зовсім.
– А це хто, Олексію?, – на одній із фото якась незнайома старенька з ними сидить.
Олексій взяв альбом, подивився: – Ніно, ти що не пам’ятаєш чи що? Це ж Зіна, тітка мамина з села до нас у гості приїжджала. Пам’ятаєш, вона ще домашнє сало в ганчірочки загорнуте в валізі привозила. Біле, з прожилками м’яска, мммм, з перцем та часником. Напрацюєшся, та за стіл – по маленькій, потім огірочок, та сальця з картоплею! А мама тільки свариться, ще роботи повно. Адже це ми тільки на вихідних допомагали, а потім на тижні кожен на своїй роботі працював. А тепер всі окремо жити хочуть, щоб ніхто ні словом, ні їх поглядом ні в чому не міг дорікнути.
– Та хай живуть, як хочуть, Олексію, головне, щоб у них все добре було. Вони ж намагаються працювати. Хочуть самі – хай самі.
Чоловік пішов до іншої кімнати, а Ніна знову сіла альбом переглядати. Їй спокою не давала тітка мами Олексія Зіна. Якийсь смутний спогад, щось цікаве, а згадати не може.
Увечері Оля прийшла. Як окремо жити стала – змінилася, нічого не розповідає. Запитала її якось – може вам краще не знімати, а іпотеку взяти? А вона – так ніхто не робить, сенсу немає! Чому нема? Чи зараз вона не в настрої, чи може через Михайла, що він ночує не вдома? Може, у них не так щось?
Запитала: – Доню, чай будеш?
– Ні мама, я ненадовго, – відповіла Оля і почала шукати свої речі у шафі, вони не все ще забрали.
Вийшла Оля з кімнати, на ній червоне плаття, вона в ньому з Михайлом три роки тому познайомилася.
Оля в цій сукні особливо гарна. Талія тонка, фігурка точена, волосся розпустила.
– Мамо, а це що в тебе? Ой, фото старі, дай подивитися!
Ось ми всі у бабусі, а ось я з їхнім котиком Мурзиком. А ось дід Василь. Ой, мам, а це бабусина тітка з села приїжджала. Чудова така, пам’ятаєш? Як її звали? Ім’я таке прикольне. О, згадала, Зінаїда! Її ще бабуся Зіна кликала, так? Мамо, а пам’ятаєш, як я їй сподобалася, вона мені волосся своїм гребенем дерев’яним на ніч розчісувала. І про моє майбутнє життя розповідала, пам’ятаєш мамо? Щось говорила, що різне в житті буває, але треба пам’ятати, що після поганого завжди приходить світле та добре. До речі, це вона мені казала, що я рано заміж вийду і мій чоловік підійде до мене, коли я буду в червоній сукні! Ой, а ще вона казала, що чоловікові не треба з машинами працювати, ні ремонтом, ні чим займатися таким. Що це може погано скінчитися. І що йому треба повернутись у спорт. Звідки вона знала? Збіг може? Між іншим, Михайло раніше займався легкою атлетикою, змагання різні вигравав. Ну, не знаю правда, який йому вже спорт?
– А Михайло сьогодні знову не вдома ночує? – не витримала Ніна. – Знову на своїй мийці залишиться?
– Ну мамо, ну що ти мені настрій псуєш? Думаєш він там із кимось, обманює мене? Ні мамо, я тут якось забула ключі, і до нього без попередження заїхала. Так він там працює, і все. Не дуже йому ця робота подобається, а що робити, заробляти якось треба!
Оля зітхнула, взяла телефон та набрала Михайла. Той довго не брав, потім відповів: – Оля, ти не вчасно, гаразд, вилізу зараз. Ні, не зможу приїхати, ще дві машини треба доробити, там невеликий ремонт. Ну клієнтів не можна втрачати. Ойййй! Оля, у нас домкрат вискочив, все, давай, бувай!
Ольга переглянулися з мамою – щось у Михайла сталося. Швидко попрощалася з батьками і поїхала до нього на мийку просто у червоній сукні.
Після цієї події в їхньому житті багато що змінилося. Михайло із напарником продали автомийку та шинмонтаж.
Тоді Михайлу дуже пощастило, що Оля йому зателефонувала. Він тільки виліз із-під машини, і сталася біда. Правильно Зіна пророкувала – робота з машинами не для нього!
На виручені гроші Михайло та Сергій, його напарник, відкрили пекарню. Тепер Сергій там заправляє, виявляється, це мрія в нього була – пекарню відкрити. А Михайла ще й друзі покликали у секцію дітей тренувати. І він із радістю погодився. Оля тепер за день до батьків забігає, іноді разом із Михайлом. Весела, все в них ладнається. І робота чоловікові до душі, і настрій зовсім інший. Права була Зіна, а вони думали – казки все це.
Михайло якось розговорився за чаєм, розповів тещі, що все ж таки хочуть квартиру взяти в іпотеку. А то діти підуть, ну що їм по орендованих квартирах мотатися. Треба життя влаштовувати, коли все склалося. Світла смуга пішла і хочеться думати, що тепер надовго.
