– Ти з ким учора так голосно розмовляв по телефону? Я вже майже заснула, ти на годинник взагалі дивишся? – Голос дружини бринів від роздратування, так у неї завжди буває, коли не виспиться.
У неї відразу і голова, і нудить її, Степану іноді здається, що вона вигадує. Спеціально так каже, щоб його докоряти, що телевізор дивився чи чимось шарудів і не дав їй виспатися!
– То з ким ти так пізно спілкувався, може розкажеш? – у Ніни голос пом’якшав, видно роздратування поступилося місцем цікавості.
– Ковалі дзвонили, я й сам здивувався, що так пізно!
– Ковалі? Вони що, знову нас хочуть запросити в поїздку? Ну-но детальніше?
Голос Ніни став ніжний, пожвавився, вона любила їздити в поїздки з їхніми спільними друзями.
Степану теж це подобалося, але можна було б і не тричі на рік, одного разу вистачило б.
Вони з Ніною вийшли на пенсію і на ці мандрівки всі гроші тепер ішли.
Ніна пішла зі школи і вдома вчить дітей, а Степан тепер на пенсії, в охороні добу через дві працює.
Він тільки трохи назбирає грошей і збереться щось купити цікаве, а тут ці Ковалі зі своїми поїздками.
Власне в поїздці вони з ними і познайомилися і навіть здружилися і з тих пір Марина як побачить вигідну путівку, як відразу Ніні дзвонить,
– Ніно, поїхали, нам треба встигнути світ подивитися, доки не зовсім старі стали!
Наче для пенсіонерів немає нічого важливішого за подорожі. Вони все підряд фотографують, та природою захоплюються, ходять за екскурсоводом і вже майже не пам’ятають, що було минулого разу.
Ось у Степана з Ніною на дачі природа не гірша, а навіть краща, і витрачатися так не треба.
Навесні вранці птахи дзвінко щебечуть, сонце рано встає, повітря солодке і прозоре. Видно і ліс на горі, а над річкою туман піднімається. Виходь, гуляй, дивися і захоплюйся, і фото роби, не у всіх така на дачі краса. І навіщо від неї кудись їхати?
Але цього разу Ковалі не за поїздку дзвонили.
– У них ремонт, а завтра їм зноситимуть перегородку. До цього вони у своєму ремонті якось примудрялися жити, але тепер не вийде. Їм треба десь побути, вони хотіли в дочки, але там свекруха як на зло приїхала. У міському готелі дорого, путівок до якихось місцевих санаторіїв на ці дні немає. І вони вирішили до нас напроситися на тиждень, що думаєш? – видав Степан.
Ніна замислилась, але ненадовго. З ними вони добре знайомі, Марина й Мишко їй обоє симпатичні, де вони тільки разом не відпочивали. І завжди чудово проводили час!
– Звичайно нехай приїжджають, я буду тільки рада, Мишкові від нас на роботу буде зручно їздити, дзвони і запрошуй, ми ж друзі! – зраділа Ніна.
І наступного дня вранці на їхньому порозі вже стояли Ковалі з дорожніми сумками.
– Привіт, а ми не з порожніми руками, де продукти можна викласти? – діловито спитав Мишко і підморгнув Ніні.
А Марина одразу пішла у вітальню, яку їм запропонували на цей час Ніна й Степан, щоб речі з сумок розкласти.
Потім вони разом на кухні пили чай і Марина захоплено щебетала:
– Дякую, що прихистили, і треба було нам цей ремонт затіяти? Думали швидко, а виявилося надовго, то стукають, то фарбують. Пил навколо, а тут вирішили ще комору до кімнати приєднати. Там і стінка наче невелика, а як стали її ламати, стало ясно, що жити там поки що просто неможливо!
– А у вас тут майже як у готелі, вільно, чисто, ніби ми знову в поїздці, – радісно озирнувся Мишко.
У Ніни теж був піднятий настрій, і справді ніби вони знову подорожують і весело спілкуються, вона дуже любить колись шумно і є з ким побалакати.
Вихідні пройшли у веселих посиденьках та спільних прогулянках.
Правда були моменти, коли треба було мити посуд по обіді, а Ніна вийшла.
– Ой, а що, у вас посудомийки навіть немає? А в мене нігті! – Марина розчепірила пальці і показала як доказ свої довгі шикарні нігтики, розписані, як китайська вазочка.
Але Мишко відразу ж прийшов дружині на допомогу:
– Кохана, не хвилюйся, Ніна обід готувала, а я вимию посуд, бережи красу, відпочинь!
Марина так зухвало гордо пішла відпочивати, що Степан був навіть радий, що Ніна цієї сцени не бачила. У них із дружиною всі справи разом робляться і Степан так гарно не вміє говорити, треба видно повчитися у Мишка.
Але вихідні пролетіли швидко, як завжди, і почався робочий тиждень.
Адже Ніна, Степан та Мишко ще й працювали.
Степан рано-вранці пішов на добу змінити напарника, встав він раніше за всіх і побіг.
У Ніни вранці був учень, і вона вже заздалегідь приготувала у спальні столик для занять.
Бо ж у вітальні тимчасово Мишко і Марина, та й гаразд, дітям все одно де займатися, у спальні або у вітальні.
Бабуся привела Вадима як завжди раніше і на хвилину затрималася в коридорі, поки онук роззувався.
– Ви знаєте, Ніно В’ячеславівно, Вадим не все зрозумів, коли я його перевіряла він зізнався мені в цьому, – Олена Петрівна, бабуся Вадима, була дуже прискіплива, і Ніна її заспокоїла:
– Звичайно, ми обов’язково повторимо цей матеріал!
Вадим перевзувся, а Олена Петрівна вже зібралася вийти, як раптом з вітальні… Вийшов Мишко, заспаний і в піжамних шортиках.
Олена Петрівна здивовано подивилась на Ніну.
Вона дуже акуратно свого часу поставилася до вибору репетитора для внука і була добре знайома з чоловіком Ніни.
– Ой, Ніночко, я проспав, я зараз швидко в душ, і біжу, – посміхнувся їм Мишко, і зник у ванній.
– Ой, ну це наш друг… Степан Іванович на зміні, а він… Теж на роботу збирається, – ніяково, наче виправдовуючись, сказала Ніна, і побачила в очах бабусі Вадима обурення…
Поки Ніна вела урок з Вадимом, раз у раз збивалася з теми і все думала, як їй порозумітися з його бабусею? Незручно якось вийшло, безглуздо.
Потім приходили ще двоє дітей, і нарешті заняття закінчилися. Але тут прокинулася Марина, вона шумно хлюпалася у ванній хвилині сорок. Потім вийшла в халатику з готелю, і впіймавши здивований погляд Ніни, розсміялася:
– Так, подруго, це ж така традиція, де найбільше сподобалося – звідти треба халат привезти, щоб туди знову повернутися. Готелі на це дивляться крізь пальці, це така нісенітниця, ви хіба так не робите?
І Марина мило розсміялася. Потім дістала з холодильника сир і буженину, зловила на собі погляд Ніни.
– Ой, а це можна взяти? Продукти Мишко купував, я навіть не знаю, що ваше, а що наше…
Увечері з роботи Мишко рано прийшов і одразу підійшов до Ніни.
– Слухай, тут така справа, видно Степан рано-вранці переплутав наші барсетки і мою взяв, а я його взяв. Ми ж якось у поїздці разом купили однакові, пам’ятаєш? Коротше, я похапцем картку взяв і дещо оплатив, сума невелика і пін-код був не потрібен, а потім зрозумів, що і картка, і барсетка не моя.
Ти йому подзвони, я не додзвонився, щоб він так само випадково не зробив, а я все поверну.
Ніна кивнула, взяла карту з рук Мишка, і подумки здивувалася – дивно, цієї картки у чоловіка вона ніколи не бачила.
Вечір без Степана у товаристві Ковалів Ніні зовсім не сподобався. Вона ніби не в себе вдома була, проте Марина і Мишко себе чудово відчували.
В обід Марина звичайно ж посуд не мила, а ввечері Михайло знову приніс пляшку ігристого. Ніна відмовилася, їй треба було готуватися до уроків. Ковалі ж сиділи у вітальні з фруктами і фужерами на їхньому дивані і реготали над якоюсь ексцентричною комедією.
Треба ж, раніше вона не помічала, що їхні друзі такі безцеремонні!
Хоча, вони ж самі їх запросили пережити цей етап ремонту, нема на кого нарікати!
Наступного ранку, коли Степан повернувся з роботи, вони обмінялися з Мишком барсетками, Мишко пішов, а Марина ще спала.
Ніна дістала незнайому картку і просто уточнила:
– Степан, це твоя карта? Вибач, що спитала, ми з тобою ніколи не рахували нічого, я свою тобі даю, ти мені свою, а тут раптом незнайома.
– Та розумієш, винен я, але я хотів для нас з тобою трохи заощадити. А то ми витрачаємо на ці поїздки, а гроші ж не гумові, ну я й приховав, що картку ще завів. Вибач, я просто туди клав і не витрачав, не подумай нічого поганого. Ось дивись в онлайн банку я тобі історію з цієї картки відкрив!
І Степан на доказ відкрив особистий кабінет, де була ця картка.
– Та годі тобі, вірю я, просто це було несподівано. А що збирав так це чудово, – засміялася Ніна.
– Стривай, а це що за дивна витрата? Оплата погодинного готелю, що за нісенітниця така? – здивувався Степан, але тут же ж різко задзвонив його телефон, це був Мишко.
– Слухай, Степане, тут така справа, забув тобі похапцем сказати, ну чисто по-чоловічому ти мене зрозумієш. Загалом там оплата за твоєю карткою була, ти нікому не кажи, за що оплата, гаразд? Ну, ми ж друзі, а в житті всяке буває, сам розумієш!
Михайло поклав слухавку, Ніна все чула і бачила. І вони обоє один на одного з чоловіком хвилину мовчки дивилися.
А потім раптом почали сміятися!
– А я щось заздрила трохи навіть Марині, мені здавалося, що Михайло до неї так трепетно ставиться. Та ще й сам працює, а вона ні! – крізь сміх казала Ніна, – думала, що вони такі ж прості, як ми.
– Ну так, я теж збирався у Мишка повчитися бути більш ввічливим. Добре не зібрався, та й його погляди на тебе мені тепер зрозумілі, – у відповідь посміхнувся Степан.
– Ти що, ревнуєш? – здивувалася Ніна. – Хоча це навіть приємно, знаєш…
– Трохи, бо люблю тебе, – зізнався Степан…
Присутність Ковалів вони дотерпіли до призначеного терміну.
Але коли Мишко сказав, що ремонт знову затягнувся і ще тиждень, Степан просто пояснив, що Ніні працювати вдома в таких умовах стало незручно.
І взагалі, є ж погодинні й подобові готелі, де завжди можна зняти номер, якщо Мишко хоче, він підкаже назву, бачив його нещодавно випадково!
Михайло відразу зазбирався.
– Ой, як шкода! У вас так добре і затишно було, і не нудно, правда? Ми на вас не ображаємося, як знайду путівки дешеві, відразу подзвоню, – на прощання пообіцяла Марина.
Але Степан і Ніна, навіть не змовляючись, майже хором відповіли,
– Ми вирішили цього року на дачі відпочивати!
– Так, нам теж ремонт треба робити, а на це грошей багато йде, тож поки що нікуди не поїдемо.
Ковалі мило розпрощалися, подякували за притулок і поїхали.
– Ніно, я з ними щось більше не хочу спілкуватися, – зізнався Степан.
– Я теж, бачиш, як буває – це зовсім інші люди, з іншими життєвими принципами. І взагалі, мені щось теж почало здаватися, що це якось занадто – постійно подорожувати. Адже є багато інших не менш цікавих занять. Я із цим бажанням заробити на поїздки, життя не бачу. Треба вчасно зупинитись і просто довкола озирнутися, – погодилася з чоловіком Ніна.
– А знаєш, я бачив, що на ставок у нашому парку прилетіли червоні качки. Може, просто підемо погуляємо вдвох, – запропонував Степан.
– Пам’ятаєш, ми завжди любили разом гуляти, зайти дорогою на виставку чи в кафе. Ми у своєму місті ще не все бачили, для цього навіть їхати нікуди не треба.
Ніна і Степан тепер навіть вдячні нагоді, що так все сталося. Якщо дуже захочуть, вони кудись обов’язково поїдуть, але поки що їм і так не нудно.
Вони згадали головне – слухай себе і найближчу людину і будеш щасливий з тим, з ким можеш бути самим собою…
